Справа № 570/5417/17
Номер провадження 2/570/27/2021
22 січня 2021 року Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Остапчук Л.В.
за участю: секретаря судових засідань Захарук Г.Л.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача, адвоката Сенчука А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівне за правилами загального позовного провадження
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
У зв'язку з тим, що між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, був укладений договір позики 5000,00 євро, факт отримання грошей підтверджується підписаною відповідачем ОСОБА_2 розпискою, де серед іншого позичальником зазначено, що з метою взятих на себе зобов'язань по поверненню боргу, він передає позикодавцю Державний акт про право власності на землю та зобов'язується борг повернути до 01 березня 2015 року, у строк, зазначений у розписці позичальник борг не повернув, повертати його в добровільному порядку відмовляється, позивач звернувся з позовом до суду і просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в сумі 156250,00 гривень, три відсотки річних в сумі 13317,64 гривень, моральну шкоду в сумі 15000,00 гривень та судові витрати по справі.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав, пояснив, що ОСОБА_2 позичив у нього 5000,00 євро і добровільно не повертає борг, пояснюючи це тим, що розписки не підписував, грошей не брав. Зазначив, що наразі потребує операції зі зміни суглоба, на це потрібні гроші, позички відповідач не повертає, що негативно вплинуло на його нервову систему. Виходячи з вищевикладеного, просить позов задоволити повністю.
Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Петришин А.М., в судовому засіданні позов підтримав з мотивів, викладених в позовній заяві, та з мотивів, наведених позивачем в судовому засіданні.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, оскільки позики у ОСОБА_1 не брав, розписку не писав та не підписував її, взагалі позивача особисто не знає, бачив в житті його всього один раз. Щодо зазначення в розписці доводів про передачу Державного акту зазначив, що жодного Державного акту взагалі нікому не передавав, всі належні йому Державні акти знаходяться вдома. Вважає позов безпідставним і просить відмовити у його задоволенні.
Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Сенчук А.І., в судовому засіданні підтримав свого довірителя. Зазначив, що ні в позові, ні в самій розписці, долученій до позовної заяви, не міститься дати отримання відповідачем позики, а тому такий договір необхідно визнати недійсним. Оскільки хто писав дану розписку і де саме це відбувалося сам позивач ствердити однозначно не може, таким чином вважає дану розписку неналежним доказом. Щодо наявного в матеріалах справи висновку повторної почеркознавчої експертизи Київського НДЕКЦ МВС України від 19 лютого 2020 року № 17-3/2073, вважає такий висновок поверхневим, неповним та необ'єктивним, складеним з порушенням норм чинного законодавства, відповідно таким, що не може бути підтвердженням отримання відповідачем позики. Виходячи з вищевикладеного, просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики 5000,00 євро. Факт отримання грошей підтверджується власноручно підписаною позичальником розпискою, з терміном повернення грошей до 01 березня 2015 року.
Позивач виконав свої зобов'язання за договором і передав відповідачу обумовлену суму грошей, що підтверджується вищезгаданою розпискою.
Відповідач ОСОБА_2 заперечив факт отримання грошей від позивача.
За клопотанням відповідача ОСОБА_2 ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 15 листопада 2018 року була призначена судово-почеркознавча експертиза, проведення якої доручено Рівненському НДЕКЦ МВС України в Рівненській області.
На виконання вищезгаданої ухвали суду, експертом Рівненського НДЕКЦ Новіковим І.В. було проведено судово-почеркознавчу експертизу і надано висновок експерта № 1.1-326/18 від 29 грудня 2018 року, згідно якого експерт вказав, що вирішити питання, чи належить підпис, вчинений в заяві-розписці, яку надав ОСОБА_1 на підтвердження укладеного договору позики, саме ОСОБА_2 , не виявилося можливим.
В судовому засіданні експерт Рівненського НДЕКЦ Новіков І.В. підтримав вищезгаданий висновок, пояснивши, що по тих зразках підписів, які були надані експерту, однозначно встановити чи належить підпис в розписці саме ОСОБА_2 неможливо.
У зв'язку з тим, що дати категоричний висновок експерт в даному випадку не може, оскільки заява-розписка не датована і ні збіжні, ні розбіжні ознаки не можуть служити основою для категоричного висновку, ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року була призначена повторна судова почеркознавча експертиза, проведення якої, за проханням сторони відповідача, доручено Київському НДЕКЦ МВС України.
На виконання вищезгаданої ухвали, експертом Київського НДЕКЦ МВС України Оленою Івашиною проведено почеркознавчу експертизу, за результатами якої складено висновок експерта № 17-3/2073 від 19 лютого 2020 року. Згідно даного висновку, підпис після слів " ОСОБА_2 ", у заяві-розписці від імені ОСОБА_2 , виконаний ОСОБА_2 .
Вважаючи що експертом Івашиною Оленою експертиза проведена поверхнево і неповно, необ'єктивно, з порушенням вимог діючого законодавства, представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Сенчуком А.І., в процесі розгляду справи було заявлено клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, однак ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 20 серпня 2020 року у задоволенні такого клопотання було відмовлено з мотивів, зазначених у вищезгаданій ухвалі, яка знаходиться в матеріалах справи.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс13) щодо застосування норм права, яка згідно з чинним цивільним процесуальним законодавством має ураховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Верховний Суд України дійшов аналогічних висновків за результатами перегляду справ № 6-50цс16, № 6-1967цс15.
За правилом ч.ч.2, 3 ст.545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Правовий аналіз ст.545 ЦК України дає підстави вважати, що держатель оригіналу боргового документа є належним кредитором у зобов'язанні, на підтвердження виникнення якого наданий такий борговий документ.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
В даному конкретному випадку договір позики (розписка) - борговий документ, який укладений між позивачем та відповідачем у справі на підтвердження прийняття зобов'язання за договором позики та який наявний у позивача, свідчить про існування правовідносин за договором позики між сторонами у справі.
Дана розписка містить умови отримання відповідачем в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та особистим підписом позичальника.
Факт належності позичальнику підпису у борговій розписці доведено висновком експерта № 17-3/2073 від 19 лютого 2020 року. Даний висновок є мотивованим, обґрунтованим, сумніву у суду не викликає, тому суд вважає його належним та допустимим доказом.
Посилання представника відповідача в судовому засіданні на те, що експертиза проведена поверхнево, неповно, необ'єктивно, з порушенням вимог діючого законодавства суд не може прийняти до уваги, оскільки обставини на які він посилається не впливають на суть та законність висновку, про що зазначено в окремому процесуальному документі про відмову у призначенні повторної експертизи.
Щодо тверджень представника відповідача про те, що розписка написана з помилками, а також не містить даних, що могли б встановити дату отримання коштів, то судом вони також не можуть бути взяті до уваги, оскільки факт того, що грошові кошти у позивача були отримані саме відповідачем ОСОБА_2 знайшов своє підтвердження в судовому засіданні та був доведений належними та допустимими доказами, у розписці вказана дата повернення коштів, з моменту пропуску якої, у позивача виникло право на звернення до суду з даним позовом.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 коштів за договором позики є законними та обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому з відповідача підлягають стягненню кошти в сумі 156250,00 грн., тобто лише сума позики.
Що стосується позовної вимоги про стягнення 3% річних, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 вищезгаданої статті визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У своєму розрахунку 3% річних, позивачем за основу береться сума 156250,00 гривень, еквівалента 5000,00 євро станом на 20 листопада 2017 року, тобто дану суму позивач визначив уже з урахуванням інфляційних витрат.
За змістом норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Отже, 3% річних та інфляційні втрати повинні нараховуватися на суму основного боргу, а тому неправомірним є їх нарахування на суму з урахуванням інфляційних нарахувань.
Оскільки розписка, наявна в матеріалах справи, хоча і підтверджує факт отримання відповідачем коштів від позивача, містить дату повернення таких коштів, однак не має дати її укладення, що унеможливлює визначення еквівалентної суми позики в гривнях на момент її отримання, це є підставою для відмови в задоволенні вимоги про стягнення 3% річних, оскільки вищевказана обставина позбавляє можливості провести належний розрахунок такого відшкодування.
Стосовно вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Як пояснив в судовому засіданні позивач, моральна шкода, що йому завдана відповідачем, полягає в тому, що неповернення позики спричинило йому моральні страждання, він перебував у постійному стресовому стані, було порушено його нормальний, спокійний ритм життя, призводило до переживань з цього приводу, він вимушений був сам позичати гроші у інших людей для вирішення своїх проблем, що, в тому числі, негативно відображається на стосунках з близькими родичами та друзями.
На підтвердження завдання такої шкоди відповідачем, позивач не надав суду жодного доказу, а тому суд вважає, що вимоги позову в цій частині не підлягають до задоволення в зв'язку з їх недоведеністю.
Таким чином суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково лише в частині стягнення суми позики, зазначеної у позовній заяві.
В зв'язку з задоволенням позову, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача належить стягнути судові витрати, а саме судовий збір, який був сплачений позивачем при подачі позову до суду.
Що стосується стягнення витрат на проведення експертизи, то оскільки експертизи проводилися за клопотаннями обох сторін і обидві сторони несли витрати на проведення експертизи, то ці витрати необхідно покласти на сторін у фактично понесених розмірах.
Керуючись ст.ст.76, 78, 81, 141, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.16, 23, 526, 527, 530, 625, 1046, 1047, 1166 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :
- борг за позикою в сумі 156250 (сто п'ятдесят шість тисяч двісті п'ятдесят) гривень 00 копійок;
- сплачений судовий збір в сумі 2370 (дві тисячі триста сімдесят) гривень 00 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог, а саме: стягнення трьох відсотків річних та стягнення моральної шкоди відмовити.
Витрати за проведення експертиз покласти на сторони у фактично понесених розмірах.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду через Рівненський районний суд Рівненської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 03 березня 1997 року Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 03 лютого 1998 року Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .
Повний текст рішення виготовлено 01 лютого 2021 року.
Суддя Остапчук Л.В.