справа №2-4005/10
11 травня 2010 року місто Сімферополь
Київський районний суд міста Сімферополя в складі:
головуючого судді Долгополова А.М.
при секретарі Білосорочка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою
ОСОБА_1 до Орендного Підприємства «Кримтеплокомуненерго» про поновленні на роботі, стягнені середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодуванні моральної шкоди та визнанні строкового трудового договору недійсним
позивачка звернулася до суду із вимогами про поновленні на роботі, стягнені середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодуванні моральної шкоди та визнанні строкового трудового договору недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що вона працювала на підприємстві з 12.04.1969 року. Має більш ніж 42 заохочення. На посаді інспектора по кадрах вона працює з 01.04.1975 року. Під №26 в її трудовій книжці стоїть відмітка про реорганізацію підприємства, під №№ 27,28 внесені записи про перейменування підприємства. 06.02.2010 року в трудову книжку під № 29 була внесена запис про її звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору по ст. 36 п.2 КЗпПУ. Яких-небудь інших записів в її трудовій книжці немає. 05.02.2010 року було складено акт про те, що комісією їй було доведено до відома наказ про звільнення і проведено повний розрахунок. В наслідок даних незаконних дій відповідача у неї трапився гіпертонічний криз і з 06.02.2010 року вона знаходилась на лікарняному, про що повідомила відповідача. Вважає, що її звільнення є незаконним оскільки в її трудовій книжці відсутні відмітки про прийняття на роботу по строковому договору, що свідчить про те, що вона займала посаду безстроково. Сам наказ про звільнення виданий з вказівкою про закінчення строку трудового договору, а не про звільнення. Згідно наказу її повинні були звільнити 06.02.2010 року, але останнім днем її роботи було 05.02.2010 року і в цей же день вона отримала розрахунок. Більш того, договір було укладено в порушення вимог, передбачених ст. 23 КЗпПУ. Вказана норма закону містить вичерпний перелік підстав укладення строкового трудового договору і жодна із даних підстав між нею та відповідачем не виникала та не малось на час підписання договору. Вона після 05.02.2010 року продовжувала виконувати свої функції і характер і умови її праці змінені не були. Вона не бажала укладати даний договір, оскільки заява її про це відсутня, а також відсутній наказ про прийом її на роботу по строковому договору. В наслідок незаконних дій відповідача вона була позбавлена можливості заробляти на життя, втратила частину прибутку, що відобразилося на її рівні життя. З метою її приниження її кабінет було опечатано, а робочий стіл винесено в коридор. Були порушені її нормальні життєві зв'язки з колегами на роботі, погіршився стан її здоров'я, вона була вимушена застосовувати додаткових зусиль для організації свого життя. Все це призвело до її моральних страждань. Також вважає, що строк на оскарження строкового договору вона пропустила із поважних причин, оскільки вважає, що про наявність строкового договору вона дізналася лише в ході судового засідання і весь цей час вона вважала, що працює по безстроковому договору. Вважає, що пропуск строку на оскарження трудового договору пропустила із поважних причин, оскільки заперечення на позов відповідачем було подано лише 26.04.2010 року, а позов було подано поштою у встановлений законом місячний строк.
На підставі викладеного просила суд:
1.поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді інспектора відділу кадрів Орендного Підприємства «Кримтеплокомуненерго» ;
2. стягнути належні їй виплати та заробітну плату за час вимушеного прогулу;
3. стягнути з відповідача на її користь за рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 1000 грн.;
4. визнати строковий трудовий договір від 05.02.2009 року недійсним в частині встановлення строку і вважати укладений трудовий договір безстроковим;
5. просила суд поновити їй строки для звернення до суду із вимогами про оскарження строкового трудового договору.
В ході судового засідання позивачка та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Представники відповідачів Консманова Д.О. та Безіменний В.В. позовні вимоги не визнали, пояснили, що вимоги позивачки є незаконними і задоволенню не підлягають, оскільки 05.02.2009 року між ними та позивачкою було укладено строковий трудовий договір, строк котрого повинен був закінчитися 06.02.2010 року. У зв'язку із закінченням строку договору відділом кадрів було підготовлено та вручено позивачці наказ про її звільнення відповідно до ст. 36 п.2 КЗпПУ. Кінцевий розрахунок було зроблено 05.02.2010 року. Припинення строкового трудового договору не вимагає додаткового волевиявлення робітника т.я., підписавши контракт робітник вже виразив свою згоду на припинення трудового договору в строк вказаний в договорі. Посилання позивача на те, що звільнення у період тимчасової непрацездатності є незаконним вважають необґрунтованими, оскільки дане положення передбачене ст. 40 КЗпПУ і не поширюється на норми ст. 36 КЗпПУ. Строковий трудовий договір було укладено із позивачкою 07.02.2009 року по 06.02.2010 року і розірвано в строк вказаний в договорі, а саме наказом від 05.02.2010 року з 06.02.2010 року. Також пояснили, що обов'язок по заповненню трудових книжок, згідно посадових обов'язків було покладено безпосередньо на саму позивачку таким чином відсутність відповідних записів в трудовий книжці не свідчить про порушення законодавства керівництвом підприємства. Позивачка стверджує, що ніяким чином не давала згоду на укладення строкового трудового договору, однак дані ствердження не відповідають дійсності, оскільки позивачка, як інспектор відділу кадрів, відповідно до своїх посадових обов'язків зобов'язана оформлювати прийом та звільнення робітників. Таким чином вона власноруч підготувала та підписала наказ №1804-к від 28.10.2003 року про своє звільнення із власного бажання і як робітник відділу кадрів не могла не розуміти значення своїх дій. Укладення же із позивачкою строкового трудового договору було обумовлено її бажанням з метою отримання перерахунку пенсії відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», котре здійснюється для працюючих пенсіонерів кожні два роки і керівництво підприємства йшло на зустріч робітникам, укладаючи такі договори. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила своє бажання працювати з метою перерахунку пенсії. Таким чином підстав для задоволення позовних вимог не має.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судом встановлено що між сторонами склалися правовідносини, які витікають із укладення строкового трудового договору, що регулюються КЗпПУ.
Наказом (розпорядженням) №70-к від 05.02.2009 року ОСОБА_1 була звільнена з посади інспектора відділу кадрів за домовленістю сторін. Про що також свідчить особиста заява позивачки. (а.с.35)
Як випливає із посадових інструкцій ОСОБА_1 до її обов'язків входило заповнення, урахування, зберігання трудових книжок. (а.с. 36-38)
05.02.2009 року між сторонами у справі було укладено строковий трудовий договір в період з 07.02.2009 року по 06.02.2010 року і позивачка була прийнята на посаду в Управління відділу кадрів на посаду інспектора відділу кадрів. (а.с. 22)
Наказом № 102-к від 05.02.2010 року ОСОБА_1 була звільнена 06.02.2010 року на підставі п.2 ст.36 КЗпПУ у зв'язку із закінченням трудового договору. (а.с. 24)
Постановою Пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992 року за змінами від 25.05.1998 року №15) «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що оскільки згідно з ч.2 ст.23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.
Відповідно до ст.21 ч.3 КЗпПУ сфера застосування контракту визначається законами України. Тобто вказівка про необхідність укладення контракту із найманим працівником має міститися саме в законі, а не в підзаконних актах.
Відповідач у своїх мотивах непогодження із позовом посилається на Закон України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» в рамках котрого для перерахунку пенсії було укладено строковий договір. Однак, відповідно до норм даного Закону укладання із працівником строкового трудового договору не передбачається.
Укладення контракту із раніш прийнятим працівником є одним із різновидів змін в організації виробництва та праці, що зумовлює зміну істотних умов праці. Ст. 32 ч.3 КЗпПУ визначено порядок зміни істотних умов праці: у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці за умови продовження роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці: систем та розмірів оплати праці, режиму роботи, пільг, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інше, працівник повинен бути повідомлений не пізніш ніж за два місяці.
Судом встановлено, що змін в організації виробництва і праці позивачки проведено не було, позивачка про наявність яких-небудь змін у встановлений термін не повідомлялася, що підтверджується наданими відповідачем її посадовими обов'язками, котрі не змінювалися з 1998 року, також не була повідомлена позивачка за два місяці і про зміну істотних умов праці, що також не заперечувалось представниками відповідача і в ході судового засідання.
Таким чином суд дійшов висновку про відсутність підстав у відповідача укладення із позивачкою строкового трудового договору, що також свідчить про незаконність звільнення.
Статтею 233 КЗпПУ передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказ про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відповідно до ст. 234 КЗпПУ у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених ст.233 КЗпПУ суд може поновити ці строки.
Як випливає з матеріалів справи позивачка, відповідно до її заяви наказом (розпорядженням) від 05.02.2009 року була звільнена з посади інспектора відділ кадрів. (а.с.35). В цей же день між позивачкою та відповідачем було укладено строковий трудовий договір терміном на 1 рік в період з 07.02.2009 року по 06.02.2010 року і даний договір особисто було підписано позивачкою. (а.с.22), тобто фактично були змінені істотні умови праці позивачки.
Яких-небудь зауважень відносно умов договору, або заяв про незгоду із укладеним договором позивачкою керівництву підприємства надано не було. Даного факту не заперечує і сама позивачка.
В своєму клопотанні про поновлення строку на оскарження строкового трудового договору позивачка вказує на те, що про наявність строкового трудового договору вона дізналася лише після надання відповідачем відгуку на позовну заяву 26.04.2010 року.
Суд не може прийняти дані обґрунтування позивачки в якості поважних причин пропуску строку на оскарження строкового трудового договору, оскільки при подачі позовної заяви 09.03.2010 року позивачка вже вказувала про наявність укладеного з нею строкового трудового договору строк по котрому закінчився 06.02.2010 року. В своїх уточненнях позовних вимог від 01.04.2010 року позивачка також вказує на даний договір і на відсутність відповідних записів у її трудовій книжці. Як стверджує сама позивачка, вона з 1975 року працювала на посаді інспектора по кадрам. Відповідно позивачка є обізнаною людиною в галузі трудових відносин, оскільки її безпосередніми обов'язками є прийом, перевод на роботу, формування та ведення особистих справ робітників, заповнення, урахування та зберігання трудових книжок. Відповідно, укладаючи договір, і особисто підписуючи його в лютому 2009 року позивачка не могла не знати про те, що даний договір укладається терміном на 1 рік, про що чітко вказано в договорі. Посилання же позивачки на те, що жодних записів про її звільнення і прийняття на роботу по строковому трудовому договору в трудовій книжці немає, до уваги судом не приймаються, оскільки обов'язок по оформленню заповненню трудових книжок було покладено безпосередньо на позивачку, а наявність порушень при заповнені трудових книжок свідчить лише про порушення Постанови КМУ «Про трудові книжки працівників», що тягне за собою дисциплінарну відповідальність посадових осіб, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність і не може свідчити про правомірність або неправомірність дій відповідача відносно звільнення позивачки.
Таким чином судом встановлено, що позивачці достовірно було відомо про укладення нею строкового договору ще в лютому 2009 року, обґрунтованих доказів того, що строк на оскарження договору пропущено нею із поважних причин позивачкою наведено не було.
Статтею 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.
У зв'язку с тим, що у первинному позові не було заявлено вимоги про визнання незаконним строкового трудового договору від 5.02.2009р. суд, відповідно до ст.10 ч.4 ЦПК України, роз'яснив позивачці та її представнику їх право на оскарження цього договору, оскільки, повинен розглядати справу лише в межах позовних вимог, а також наслідки не вчинення цих процесуальних дій. Оскільки позивачка і її представник клопотали про надання строку для уточнення позовних вимог, суд задовольнив це клопотання. Після уточнення позовних вимог, суд знову роз'яснив стороні поривача необхідність вирішення питань про поновлення строку звернення оскільки оскаржений договір було укладено більш ніж рік до звернення до суду із вимогами про визнання його недійсним. Після цього стороною позивача були надані клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Судом в повному обсязі були виконані вимоги положення ст.10 ч.4 ЦПК України і позивачці роз'ясненні її права з приводу оскарження строкового трудового договору та з приводу строків на звернення до суду з даними позовними вимогами.
Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.ст. 57-60 ЦПК України позивачкою було приведено достатньо доказів неправомірності укладання із нею строкового трудового договору, але доказів того, що строк на оспорювання даного договору було пропущено нею із поважних причин надано не було, а наведені позивачкою причини суд не може визнати поважними , у зв'язку із чим в задоволені позовних вимог відмовляється у зв'язку із спливом позовної давності.
Справа розглянута у строгій відповідності до вимог ст.ст. 10,11 ЦПК України.
На підставі ст.ст . 21 ч.3, 32 ч.3, 36 п.2, 233, 234 КЗпП України, Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992 року за змінами від 25.05.1998 року №15) «Про практику розгляду судами трудових спорів» керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд
в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Орендного Підприємства «Кримтеплокомуненерго» про поновленні на роботі, стягнені середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодуванні моральної шкоди та визнанні строкового трудового договору недійсним відмовити в повному обсязі.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня його оголошення.
Суддя