Справа № 2-1078/10
29 квітня 2010 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі: головуючої судді - Михайлова В.Є., при секретарі - Павлюченко Т.В., позивачки - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Кримського регіонального управління «ПриватБанку» про захист права споживача, шляхом визнання договору недійсним,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Кримського регіонального управління «ПриватБанку», уточнивши в подальшому свої позовні вимоги та просила визнати недійсним договір №SIIPG 40000002241 від 11.12.2007 року з доповненнями від 20.05.2008 року и 04.09.2008 року, укладений між нею та відповідачем. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що в момент укладання правочину по видачі кредиту не було дотримано вимог, встановлених ст. 203 ЦК України. Так текст договору написано шрифтом, який не відповідає встановленому законодавством по діловодству в Україні. Правочин від імені ЗАТ КБ «ПриватБанк» уклало Кримське регіональне управління «ПриватБанку», поставивши свою печатку, чим позивачку було введено в обману про особу, яка уклала з нею правочин. При укладанні додаткової угоди банком було порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупній вартості кредиту. Кредитні зобов'язання позивачки було перераховано в долари США, чим її також було введено в оману і вона не розуміла значення своїх дій. При укладанні правочину ні оригінал ліцензії, ні її копія на проведення валютних операцій КРУ «ПриватБанка» їй надано не було. Надавши кредит в іноземній валюті і зобов'язавши позивачку здійснювати платежі в доларах США, відповідач порушив норми законодавства. І подальше використання кредитного договору на умовах, які діють на даний час, є порушення принципу справедливості. Позивачка також вважає, що укладений договір носить по відношенню до неї дискримінаційні правила, оскільки відповідачеві надано право одностороннього підвищення процентної ставки без її згоди, у разі її незгоди, договір вважається розірваним.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі за мотивами, викладеними у позові, просили їх задовольнити та визнати кредитний договір недійсним.
Представник відповідача - ПриватБанку, діюча на підставі довіреності ОСОБА_3, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, пояснюючи, що ПриватБанк на момент укладення з позивачкою додаткової угоди мав видану Національним банком України ліцензію на право здійснення банківських операцій і одержання індивідуальної ліцензії не вимагається і, таким чином, посилання позивачки на недійсність договору у зв'язку з видачею кредиту в іноземній валюті не відповідає положенням діючого законодавства.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає що вимоги позивачки необґрунтовано та задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчиняти на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом встановлено, що 11.12.2007 року між сторонами укладено договір про іпотечний кредит №SIIPG 40000002241 (а.с. 6-8). За даним Договором Банк надав позивачці грошові кошти на умовах кредиту в сумі 178012 грн. 50 коп. у зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15,00 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені даним договором.
20.05.2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору про іпотечний кредит №SIIPG 40000002241 від 11.12.2007 року(а.с. 9).
04.09.2008 року сторони уклали ще одну додаткову угоду до зазначеного вище кредитного договору (а.с. 10-13), згідно до умов якої кредитні зобов'язання ОСОБА_1 було перераховано з гривні на долари США.
У своїх вимогах позивачка посилається на порушення відповідачем норм діючого законодавства при переведенні її зобов'язань на долари США.
Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Так, відповідно до ст.5 п.4 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі потребують індивідуальної ліцензії.
Як вбачається з представлених відповідачем документів, ПАТ КБ «ПриватБанк» має банківську ліцензію за №22 на здійснення банківських операцій з валютними цінностями (а.с. 35-38).
Відповідно до ст. ст. 47,49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та власний ризик. Коштами, відповідно до даного Закону є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленти.
Оскільки, згідно до вказаного вище Декрету операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу, а даний дозвіл було надано ПАТ КБ «ПриватБанк», суд вважає, що порушень діючого законодавства з боку відповідача щодо проведення ним банківських операцій в іноземній валюті при укладанні договору кредиту та додаткових угод до нього з ОСОБА_1 не було допущено.
Суд також вважає безпідставними доводи позивачки щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій та використання іноземної валюти як засіб платежу, оскільки ст. 13 вищезгаданого Декрету уповноважені банки, які отримали від НБУ генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи. Таким чином, отримання банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на здійснення з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті не потребується.
Положенням НБУ від 14.10.2004 року за №483 передбачено можливість використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Виходячи з наведеного, погашення заборгованості в іноземній валюті за кредитним договором не суперечить діючому законодавству.
Слід також зазначити, що під час укладання сторонами кредитного договору та додаткових угод до нього відповідачем було дотримано всі вимоги, які є необхідними для дійсності правочину відповідно до ст. 203 ЦК України і ОСОБА_1 не надала суду належних та беззаперечних доказів в обґрунтування своїх вимог щодо недодержання форми правочину, а також не довела суду обставини щодо введення її в оману при укладанні оспорюваного правочину та щодо визнання його положень недійсними.
Згідно зі ст. 526 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вже зазначалося вище, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у відповідності до положень ст. 533 ЦК України допускається, в зв'язку з чим вимоги позивачки про визнання недійсним кредитного договору є безпідставними.
В зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_1, судові витрати, пов'язані з розглядом справи та понесені позивачкою, стягненню з відповідача на користь останньої не підлягають у відповідності до ст. 88 ЦПК України.
На підставі ст.ст. 203, 526, 533, 192, 1054 ЦК України, ст. ст. 47,49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Положення НБУ від 14.10.2004 року №483, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Кримського регіонального управління «ПриватБанку» про захист права споживача, шляхом визнання недійсним договору №SIIPG 40000002241 від 11.12.2007 року - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: