< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
26 квітня 2010 р. Справа № 2а-8371/10/0570
час прийняття постанови: 10 год. 00 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Тарасенка І.М.,
суддів Наумової К.Г., Шальєвої В.А.
при секретарі Кушек Н.А.,
за участю:
представника відповідача Вінічука М.В. - на підставі довіреності від 24.03.2010 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного казначейства України про визнання незаконним та скасування рішення, визнання дій та бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Державного казначейства України про визнання незаконним та скасування рішення, визнання дій та бездіяльності незаконною, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, мотивуючи позов тим, що 08.02.2010 року він направив до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для виконання виконавчий лист від 19.01.209 року № 2а-13771/09/0570, але постановою державного виконавця від 13.03.2010 року у відкритті виконавчого провадження було відмовлено, оскільки у виконавчому документі відсутня виконавча дія. Вважає, що підстав для відмови у відкритті провадження, на які посилається відповідач не існує.
Крім того, відповідачем порушено строк ухвалення постанови та строк її направлення стягувачеві, а також вимоги щодо необхідності роз'яснити право звернутися до суду. Просить визнати такі дії відповідача, незаконними та такими, що порушують його право на судовий захист. Також просив стягнути моральну шкоду в розмірі 1700 грн., оскільки рішення, дії та бездіяльність відповідача визвали у нього душевні страждання.
Позивач в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, в своїй позовній заяві просив розглянути справу без його участі.
Представник Державного казначейства України в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є поштове повідомлення. Представник відповідача - Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав відповідні письмові заперечення і докази в їх підтвердження, просив в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, вивчивши матеріали адміністративної справи, об'єктивно і всебічно дослідивши всі обставини справи і перевіривши їх наявними в ній доказами, суд встановив наступне.
В судовому засіданні судом встановлено, що позивач 08.02.2010 року направив до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для виконання виконавчий лист від 19.01.2009 року № 2а-13771/09/0570. Постановою державного виконавця від 13.03.2010 року ВП № 17897014, яку позивач отримав 29.03.2010 року у відкритті виконавчого провадження було відмовлено. В якості підстави визначено, що у виконавчому документі відсутня виконавча дія.
Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, №606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Статтею 24 цього Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Пунктами 6 та 7 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (на які у якості підстав посилається відповідач 1 у спірній постанові) встановлено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону (п.6); наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження (п.7).
Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені:
назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання чинності рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.
Як вже зазначалося, в обґрунтування підстав для відмови у відкритті провадження, у спірній постанові зазначено, що у пред'явленому до виконання виконавчому документі суд встановив певний факт, при цьому не вказавши будь - яких заходів примусового виконання винесеного ним рішення, а саме, відсутнє формулювання щодо зобов'язання боржника. Зазначені обставини виключають здійснення виконавчого провадження.
Проте, вказане посилання державного виконавця не може бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, з посиланням на п. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», а могло бути підставою для звернення до суду, який видав виконавчий документ для роз'яснення судового рішення.
Частиною другою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
За таких обставин, враховуючи досліджені у судовому засіданні матеріали та вищевказані норми Закону, суд вважає, що відповідачем 1 протиправно та необґрунтовано була винесена спірна постанова, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню, а виконавче провадження повинно бути відкрите та здійснюватися відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди, оскільки під час провадження у даній справі, позивач не навів з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди та якими доказами підтверджується факт її заподіяння та її розмір, у позові в частині стягнення 1700 гривень моральної шкоди слід відмовити. При цьому суд наголошує, що Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року передбачено, що: «Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору».
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 стосовно примусового виконання вимог виконавчого листа №2а-13771/09/0570, виданого 19.01.2010 Донецьким окружним адміністративним судом, суд вважає, що відповідачем 1 у ситуації за цим адміністративним позовом відсутні ознаки бездіяльності у зв'язку з тим, що після звернення позивача з виконавчим листом для примусового виконання, державним виконавцем було прийняте певне рішення як суб'єкта владних повноважень (тобто вчинена процесуальна дія), з якою не згодній позивач, а не допущена бездіяльність. За таких обставин позовні вимоги в цієї частині задоволенню також не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пп. 1, 2 ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що відповідачем 1 у судовому засіданні не доведена правомірність своїх дій стосовно винесення спірної постанови, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а спірна постанова - скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення постанови у повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає чинності після закінчення цього строку.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 26 квітня 2010 року.
Повний текст постанови складений 30 квітня 2010 року.
Головуючий суддя Тарасенко І.М.
Судді Наумова К.Г.
Шальєва В.А.