Україна
20 квітня 2010 р. справа № 2а-7285/10/0570
11 год. 40 хв. вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17 м. Донецьк
зал судового засідання № 6
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кониченко О. М. при секретарі судового засідання Лазник І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні Донецького окружного адміністративного суду справу
за позовом: ОСОБА_1 м. Донецьк
до відповідача 1: Головного управління внутрішніх військ МВС України м. Київ
до відповідача 2: Комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій м. Київ
про визнання протиправним і скасування рішення Головного управління внутрішніх військ МВС України, оформлене протоколом від 12.03.2010 року № 2 в частині відмови визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов'язання Головного управління внутрішніх військ МВС України вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов'язання Головного управління внутрішніх військ МВС України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій установленого зразка.
за участю
представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Штець Д.В. -за довір.
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління внутрішніх військ МВС України та Комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій про визнання протиправним і скасування рішення Відповідача 2, оформлене протоколом від 12.03.2010 року № 2 в частині відмови визнання Позивача учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо визнання Позивача учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов'язання Відповідача 1 видати позивачу посвідчення учасника бойових дій установленого зразка.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що згідно п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22.10.1993 № 551-XII (зі змінами та доповненнями) «учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР ..., які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ». Згідно Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. № 63, Вірменія, Молдова, Грузія та Азербайджан не віднесено до переліку держав і періодів бойових дій на їх території. Проте, в даній постанові зазначено, що бойові дії велись і в інших країнах після грудня 1979 року. Відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 21.09.2005 № 620/14-110-1410 Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території Азербайджанської республіки у період з жовтня 1988 року до квітня 1994 року.
Також, загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР, зокрема в середньоазіатських та інших республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.
Позивач зазначає, що з 1988 по 1990 роки до вищезазначених країн він направлявся не у відпустку, а згідно рішення Уряду та наказів Міністра внутрішніх справ СРСР, відповідних наказів командира військової частини 5440 внутрішніх військ МВС СРСР та начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдовській РСР відряджався з особовим складом для виконання службових обов'язків по охороні громадського порядку під час надзвичайного стану, пов'язаного з масовими суспільними проявами.
Крім цього, Позивач з 26.11.2007 р. по 28.11.2007 р. та з 17.11.2008 р. по 19.11.2008 р. за розпорядженнями командувача внутрішніх військ МВС України (НР. 3/8-6422 від 23.11.2007 р. та НР. 3/8-5982 від 12.11.2008 р.) був залучений до розмінування на полях народного господарства н.п. Васищево Харківської області вибухонебезпечних предметів часів Великої Вітчизняної війни.
Відповідно до п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22.10.1993 № 551-XII (з наступними змінами та доповненнями) «учасниками бойових дій визнаються особи, які були залучені командуванням військових частин, державними і громадськими організаціями до розмінування полів і об'єктів народного господарства».
24.02.2010 Позивач звернувся з заявою до Комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій з проханням визначити його учасником бойових дій відповідно до п.п. 2, 11 ст. 6 ст. 6 Закону Укреши «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та видати посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка, на що отримав відмову.
При прийнятті рішення Комісія ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій керувалася тим, що «держави, в яких велися бойові дії, зазначені в переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63, в даному переліку не міститься територія держави та період, які зазначені в документах військовослужбовців, а інших документів які підтверджують участь в бойових діях (розмінуванні), не надані».
В зв»язку з чим Позивач просить суд згідно заяви про зміну позовних вимог визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління внутрішніх військ МВС України, оформлене протоколом від 12.03.2010 року № 2 в частині відмови визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов'язати Головне управління внутрішніх військ МВС України вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов'язати Головне управління внутрішніх військ МВС України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій установленого зразка.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що відсутні докази, а саме: документи, нормативно-правові акти, які б підтверджували, що Позивач саме за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходив службу чи перебував у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і він брав безпосередню участь у бойових діях.
Також зазначає, що п. 6 Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвер дженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветера нів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з якою Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє інформацією про направлення військових фахі вців в країни, на території яких велися бойові дії після 1979 року. А також Узбецька РСР та Азербайджанська РСР не були окремими державами.
Державою Україна не визнано та не визна чено українським законодавством колишні соціалістичні та автономні республіки СРСР по-перше як країни, а по-друге, що в цих країнах велись бойові дії. Не визнання бойових дій на території колишніх республік СРСР знаходить своє підтвердження прийняттям 8 лютого 1994 року постанови Кабінету Міністрів України за № 63 Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та не включенням до Переліку держав і періодів бойових дій Азербайджанської РСР, Вірменської РСР, Молдавської РСР, Грузинської РСР.
Відповідач посилається на те що, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2005 р. № 776 з 01.01.2006 р. проведення робіт з виявлення, знешкодження та знищення вибухонебезпечних предметів на території України знаходиться в ком петенції МНС України за винятком територій, які надані для розміщення і постій ної діяльності військових частин Збройних Сил України та інших військових фо рмувань, що передбачає можливим, відповідно до рішення командувача внутріш ніх військ, виконання знищення ВНП силами та засобами інженерного забезпе чення військових частин.
В системі МВС України організація допуску на проведення робіт пошуку та знешкодження вибухових пристроїв і речовин відповідно до наказу МВС України від 30.08.1999 № 682 знаходиться в компетенції експертної кваліфікаційної комісії МВС України.
Розглянувши матеріали справи заслухавши пояснення Позивача та представника Відповідача, суд встановив наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, з 02.11.1975 року перебув на військовій службі у внутрішніх військах на теперішній час є начальником управління Східного територіального командування внутрішніх військ МВС України та має військове звання генерал - лейтенант.
Під час проходження військової служби у військовій частині 5440 внутрішніх військ МВС СРСР та Управлінні внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР відповідно на посадах командира 1 патрульної роти та офіцера 2 оперативного відділу в період з 25.02.1988 р. по 07.12.1990 р. Позивач неодноразово виконував службові обов'язки з охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами в складі військових оперативних резервів частин.
Згідно архівної довідки Центрального архіву ГУВВ МВС України від 05.11.1999 р. № 3/41-532 Позивач дванадцять разів був відряджений до Вірменської, Молдавської, Грузинської та Азербайджанської РСР для виконання цих службово-бойових завдань, а саме:
- з 25.02.1988 р. по 31.03.1988 р. відряджений до м. Єреван Вірменської РСР (наказ командира військової частини 5440 внутрішніх військ МВС СРСР від 25.02.1988 р. № 47 та від 31.03.1988 р. № 78);
- з 10.07.1988 р. по 30.09.1988 р. відряджений до м. Єреван Вірменської РСР (наказ начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР від 11.07.1988 р. № 168 та від 03.10.1988 р. № 237);
- з 06.01.1989 р. по 03.03.1989 р. відряджений до м. Єреван Вірменської РСР (наказ начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР Молдавській РСР від 09.01.1989 р. № 8 та від 06.03.1989 р. № 51);
- з 12.03.1989 р. по 16.03.1989 р. відряджений до м. Кишинів Молдавської РСР (наказ начальника Управління внутрішніх військ МВС СРС по Українській РСР та Молдавській РСР від 13.03.1989 р. № 57 та від 16.03.1989 р. № 62);
- з 11.06.1989 р. по 17.06.1989 р. відряджений до м. Кишинів Молдавської РСР (наказ начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР від 12.06.1989 р. № 130 та від 19.06.1989 р. № 135);
- з 10.07.1989 р. по 07.09.1989 р. відряджений до м. Сухумі Грузинської РСР (наказ начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР від 11.07.1989 р. № 154 та від 11.09.1989 р. № 204);
- з 19.12.1989 р. по 23.03.1990 р. відряджений до м. Сухумі Грузинської РСР (наказ начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР від 20.12.1989 р. № 282 та від 26.03.1990 р. № 68);
- з 03.05.1990 р. по 06.05.1990 р. відряджений до м. Сухумі Грузинської РСР (наказ начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР від 04.05.1990 р. № 99 та від 07.05.1990 р. № 102);
- з 13.05.1990 р. по 22.05.1990 р. відряджений до м. Баку Азербайджанської РСР (наказ начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР від 14.05.1990 р. № 107 та від 23.05.1990 р. № 115);
- з 24.05.1990 р. по 02.06.1990 р. відряджений до м. Кишинів Молдавської РСР (наказ начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР від 25.05.1990 р. № 117 та від 04.06.1990 р. № 123);
- з 16.08.1990 р. по 19.09.1990 р. відряджений до м. Баку Азербайджанської РСР (наказ начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР від 16.08.1990 р. № 185 та від 24.09.1990 р. № 214);
- з 29.10.1990 р. по 07.12.1990 р. відряджений до м. Баку Азербайджанської РСР (наказ начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдавській РСР від 30.10.1990 р. № 242 та від 10.12.1990 р. № 271);
Метою службових відряджень до регіонів Закавказзя та Середньої Азії було виконання завдань з охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами в зазначених регіонах.
11.12.1989 року Указом президії Верховної Ради СРСР Позивач нагороджений медаллю «За бойові заслуги».
Також до матеріалів справи додані документи, а саме: накази, розпорядження, акт виконаних робіт, посвідчення про відрядження, фото відповідно до яких Позивач з 26.11.2007 р по 28.11.2007 р. та з 17.11.2008 р. по 19.11.2008 р. за розпорядженнями командувача внутрішніх військ МВС України (НР. 3/8-6422 від 23.11.2007 р. та НР. 3/8-5982 від 12.11.2008 р.) був залучений до розмінування на полях народного господарства н.п. Васищево Харківської області вибухонебезпечних предметів часів Великої Вітчизняної війни.
27.11.2007 р. ОСОБА_1 безпосередньо брав участь у проведенні підривні роботи щодо знищення вибухонебезпечних предметів, саме: 3 (трьох) 82 мм мінометних мін та 1 (однієї) гранати типу РГД зразку 1939 року, а 19.11.2008 відповідно 9 (дев'ять) мінометних мін і стабілізаторів від мінометних мін різних типів та 24 (двадцять чотири) бойові частини артилерійських снарядів різних типів.
24.02.2010 р. ОСОБА_1 звернувся з заявою до Голови ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій про визнання його учасником бойових дій відповідно до п.п. 2,11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та видати посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка.
За результатами розгляду зазначеної заяви прийнято рішення комісії (витяг із протоколу № 2 засідання Комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій від 12.03.2010 р., яким відмовлено генерал -лейтенанту ОСОБА_1 у визначенні його учасником бойових дій у зв'язку з тим, що відповідно до вимог п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»до учасників бойових дій належать особи, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися, бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України. Територія колишнього СРСР, а саме м. Баку Азербайджанської РСР, м. Єреван Вірменської РСР, м. Сухумі Грузинської РСР, не входить до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім того, іншими документами не підтверджується безпосередня участь у розмінуванні, у зв'язку з чим підстав щодо визначення учасником бойових дій немає.
Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасниками бойових дій визнаються:
- учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
- Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», такий перелік затверджено, а саме вказані держави, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в «інших країнах після грудня 1979 року».
Під визначенням «інші країни після грудня 1979 року», яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР, оскільки 24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою, по відношенню до будь-якої країни, в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення «інші країни після 1979 року» міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін «інші країни»слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.
Слід зазначити, що в примітці № 6 до п. «інші країни після грудня 1979 року»встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
На відміну від інших приміток №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб примітка 6 до п. «інші країни після 1979 року»лише встановлює, що надання пільг військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР. При цьому зазначена № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується позиція «інші країни після грудня 1979 року».
Суд зазначає, що чинне законодавство України не містить визначення терміну "бойові дії"", а також вичерпних характеристик які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Таким чином при визначенні чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР, Молдавської РСР та Грузинської РСР характер бойових дій, слід враховувати в повному обсязі обставини які супроводжували його перебування на зазначених територіях.
При цьому слід враховувати, що загальновідомими є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР та створення на їх територіях незалежних держав, а саме в період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема Середньоазійских та Закавказьких республіках виникали непоодинокі конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, що панувала у той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів, якими в даному випадку є архівна довідка Центрального архіву внутрішніх військ від 05.11.1999 р. № 3/41-532, чи мало зазначене спеціальне завдання МВС СРСР на виконання якого був направлений зазначений підрозділ характер бойового і чи приймав особовий склад цього підрозділу, і Позивач в тому числі, участь у бойових діях на території Азербайджанської РСР. Вірменської РСР, РСР Молдови та Грузинської РСР.
Так, відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 21.09.2005 № 620/14-110-1410 Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території Автономної республіки у період з жовтня 1988 року до квітня 1994 року.
Зазначене свідчить про те, що в 1988 - 1990 роках до вищезазначених країн Позивач направлявся не у відпустку, а згідно рішення Уряду та наказів Міністра внутрішніх справ СРСР, відповідних наказів командира військової частини 5440 внутрішніх військ МВС СРСР та начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдовській РСР відряджався з особовим складом для виконання службових обов'язків по охороні громадського порядку під час надзвичайного стану, пов'язаного з масовими суспільними проявами.
Як вже зазначалося, учасниками бойових дій, відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнаються: учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Тобто, безпосередня участь, в бойових діях не є обов'язковою вимогою для присвоєння статусу учасника бойових дій. Факт співпраці Міністерства Оборони СРСР, Міністерства Внутрішніх Справ СРСР, участь працівників МВС СРСР у забезпеченні бойової діяльності військовослужбовців МО СРСР, внутрішніх військ МВС СРСР (у тому числі і співпраця з такими військами у вигляді охорони громадського порядку в умовах надзвичайного стану, оголошеного в зв'язку з масовими антигромадськими проявами, проведення вилучення вогнепальної зброї та вибухових пристроїв у конфліктуючих сторін, охорона державних і військових установ, забезпечення особистої безпеки коменданту району надзвичайного стану) також є загальновідомим і не потребує доказування. До того ж, позивачем надані документи, які підтверджують його участь у забезпеченні бойової діяльності військ у районі надзвичайного стану в період ведення бойових дій.
Учасниками бойових дій, відповідно до п. 11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнаються: особи, які були залучені командуванням військових частин, державними і громадськими організаціями до розмінування полів і об'єктів народного господарства, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.
Факт залучення до розмінування полів і об'єктів народного господарства підтверджено розпоряджень командувача внутрішніх військ НР.3/8-6422 від 23.11.2007 р. та НР. 3/8-5982 від 12.11.2008 р., наказами, актами виконаних робіт, посвідченнями про відрядження, фото про виконання даних робіт.
Крім того, суд зазначає, що Позивачу Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджений медаллю «За бойові заслуги».
В зв»язку з чим суд не приймає посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 18.08.2005 р. № 776 з 01.01.2006 р. проведення робіт з виявлення, знешкодження та знищення вибухонебезпечних предметів на території України знаходиться в ком петенції МНС України за винятком територій, які надані для розміщення і постій ної діяльності військових частин Збройних Сил України та інших військових фо рмувань, що передбачає можливим, відповідно до рішення командувача внутріш ніх військ, виконання знищення ВНП силами та засобами інженерного забезпе чення військових частин.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Суд при вирішенні даної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).
У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до вищенаведеного суд дійшов висновку, що рішення комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, оформлене протоколом № 2 від 12.03.2010 р. в частині відмови у визначенні учасником бойових дій ОСОБА_1 прийнято необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
В зв»язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 м. Донецьк до Головного управління внутрішніх військ МВС України м. Київ та Комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій м. Київ про визнання протиправним і скасування рішення Головного управління внутрішніх військ МВС України, оформлене протоколом від 12.03.2010 року № 2 в частині відмови визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов'язання Головного управління внутрішніх військ МВС України вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов'язання Головного управління внутрішніх військ МВС України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій установленого зразка підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 р. зі змінами та доповненнями, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов, ОСОБА_1 м. Донецьк до Головного управління внутрішніх військ МВС України м. Київ та Комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій м. Київ про визнання протиправним і скасування рішення Головного управління внутрішніх військ МВС України, оформлене протоколом від 12.03.2010 року № 2 в частині відмови визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов'язання Головного управління внутрішніх військ МВС України вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР; зобов'язання Головного управління внутрішніх військ МВС України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій установленого зразка -задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління внутрішніх військ МВС України, оформлене протоколом від 12.03.2010 року № 2 в частині відмови визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР.
Зобов'язати Головне управління внутрішніх військ МВС України вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР.
Зобов'язати Головне управління внутрішніх військ МВС України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій установленого зразка.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (83001, АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 20 квітня 2010 року в присутності позивача та представника відповідача.
Повний текст постанови складено 26 квітня 2010 р.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Суддя Кониченко О.М.