01 лютого 2021 року справа №200/8891/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі № 200/8891/20-а (головуючий І інстанції Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.04.2017 по 31.08.2020;
- зобов'язати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам за період з 01.04.2017 по 31.08.2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивачу призначено страхові виплати в порядку, визначеному Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”. Відповідач за період з 01.04.2017 по 31.08.2020 припинив виплати з невідомих позивачу підстав. Вважає дії відповідача щодо припинення виплати соціальних виплат протиправними та такими, що порушують його конституційні права.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.04.2017 по 31.08.2020.
Зобов'язано Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам за період з 01.04.2017 по 31.08.2020.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Діюче законодавство не покладає на відповідача обов'язок здійснювати розшук потерпілих, виявляти, які з них перемістилися з непідконтрольних українській владі території і встановлювати їх фактичне місце перебування.
Перелік підстав для припинення страхових виплат, визначений ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не є вичерпним. Зокрема, підпункт 6 ч. 1 ст. 46 Закону допускає припинення страхових виплат в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Калінінським РВ УМВС України в м. Горлівка 19.09.1996, має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України з м. Горлівка до м. Костянтинівка, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 19.10.2017 №0000372079 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до довідок обласної травматологічної МСЕК м. Донецьк Міністерства охорони здоров'я України серії ДОН-05 №081362 від 05.10.2005 та серії ДОН-04 №002261 11.10.2005 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги ОСОБА_1 встановлено 40 % втрати працездатності.
Позивач є особою, що отримує страхові виплати, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.
Позивач перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки Донецької області.
З 01.10.2014 по 30.04.2017 позивач перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Костянтинівка Донецької області.
Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Костянтинівка Донецької області від 17.03.2017 № 0534/71470/66371/19 вирішено припинити виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1149,26 гривень, з 01.04.2017. Причина припинення - скасування довідки ВПО.
Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Костянтинівка Донецької області від 09.10.2020 № 0525/71470/71470/23 вирішено продовжити виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 2703,84 гривень, з 01 вересня 2020 року безстроково.
Згідно довідки щодо нарахування та виплати щомісячних страхових виплат спірна страхова виплата позивачу за період з 01.04.2017 по 31.08.2020 включно нарахована та виплачена не була.
Спірним питанням даної справи є правомірність припинення виплати соціальних виплат позивачеві за період з 01.04.2017 по 31.08.2020.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIVстрахові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
За положеннями пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"(далі - Закон №1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 10 вказаної статті Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
Матеріалами справи підтверджується, що виплата страхових виплат позивачу припинена на підставі скасування довідки УСЗН.
Разом з тим, вичерпний перелік, визначений ст. 46 Закону № 1105-ХIV не містить таких підстав для припинення страхових виплат, а відмова особи від конституційних прав, до яких належить право на соціальний захист, є недійсною.
Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі № 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 р. та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
У спірних правовідносинах ч. 2 ст. 77 КАС України на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, покладено обов'язок доведення правомірності не виплати соціальних виплат позивачу.
У свою чергу, відповідачем не доведено правомірності не виплати соціальних виплат позивачу.
Отже, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, не виплачуючи соціальні виплати за відсутності передбачених законами України підстав порушило право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання апелянта на те, що позивач для вирішення питання щодо отримання щомісячних страхових виплат не звертався до робочих органів виконавчої дирекції Фонду з письмовою заявою про продовження страхових виплат як внутрішньо переміщена особа з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи судом не приймаються, оскільки позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 243/3505/16-ц.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Слід звернути увагу, що стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що, в даному випадку відповідач неправомірно втрутився у право власності позивача на отримання соціальних виплат шляхом невиплати заборгованості по ним.
Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати страхових виплат за вищезазначений період та зобов'язанням відповідача виплатити заборгованість .
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено п. 3, п. 8, ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, а також типові справи.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі № 200/8891/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 року у справі № 200/8891/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 01 лютого 2021 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 01 лютого 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв