01 лютого 2021 року справа №200/5951/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі № 200/5951/20-а (головуючий І інстанції Голошивець І.О. ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області , третя особа - Лиманський міський відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування вимоги ,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправно та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-168921-47 У від 08.02.2019 року, якою позивачу встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 18276,72 грн;
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-168921-47 від 11.05.2019 року, якою позивачу встановлено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн;
визнати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-168921-47 У від 08.02.2019 року, яка є виконавчим документом, такою, що не підлягає виконанню Лиманським міським відділом державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскільки позивач не здійснює підприємницьку діяльність, не отримує дохід від такої діяльності та працює на підприємстві відповідачем протиправно прийняті вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 № Ф-168921-47У та від 11.05.2019 № Ф-168921-47. Нарахування податкового боргу (недоїмки) суперечить принципам податкового законодавства та свідчить про подвійне оподаткування, оскільки позивач є найманим працівником, дохід від підприємницької діяльності не отримує, був знятий з обліку як фізична особа-підприємець 26.04.2019, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску як особою, яка має право проводити підприємницьку діяльність.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 № Ф-168921-47У, якою встановлено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 18276 (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят шість) гривень 72 копійки.
Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-168921-47, якою встановлено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030 (двадцять одна тисяча тридцять) гривень 90 копійки.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою.
Орган доходів і зборів надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів у позивача була наявна заборгованість, на підставі цих даних ГУ ДПС у Донецькій області було сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки), згідно вимог чинного законодавства.
Закон № 2464 не містить норм щодо звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску, у разі, коли така фізична особа окремо працює як найманий працівник у іншого роботодавця, а власний бізнес не приносить дохід.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ГУ ДПС у Донецькій області сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 08.02.2019 № Ф-168921-47У на суму 18276,72 грн. та від 11.05.2019 № Ф-168921-47 на суму 21030,90 грн.
Позивач з 2005 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець за спрощеною системою оподаткування.
26.04.2019 був знятий з обліку як фізична особа-підприємець.
ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Управлінням соціального захисту населення Лиманської міської ради, працює на посаді спеціаліста відділу грошових виплат та компенсацій.
Єдиний внесок сплачується роботодавцем позивача одночасно з виплатою заробітної плати.
Доказів отримання доходу від підприємницької діяльності позивача на яку був нарахований податковий бог (недоїмка), матеріали справи не містять.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що протягом певного строку позивач не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував доходу від такої діяльності, натомість єдиний внесок за нього сплачено роботодавцем, що свідчить про відсутність його обов'язку сплачувати єдиний внесок як самозайнятої особи.
Оцінка суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 -VІ “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” , страхувальники - роботодавці та інші особи відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
За приписами п. 12 ст. 1 Закону 2464-VІ, основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За правилами пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Аналіз зазначених норм свідчить про, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа яка перебуває у трудових відносинах .
Фізична особа, яка виконує роботу на підставі трудових відносин та особа, яка провадить підприємницьку діяльність, є різними платниками єдиного внеску.
Судоми встановлено, що позивач не отримував дохід від підприємницької діяльності та не звітував як особа, яка провадить підприємницьку діяльність.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що фізична особа-підприємець, вважається платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої діяльності і що вона отримує дохід саме від такої підприємницької діяльності.
Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи-підприємця в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності.
Аналіз вказаних норм свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, які здійснюють підприємницьку діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприєницькоє діяльності діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який є базою для нарахування ЄСВ.
Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб, шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Саме для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
В розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити незалежну професійну діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснювала підприємницької діяльності, не отримував доходу від цієї діяльності.
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 № Ф-168921-47У та від 11.05.2019 № Ф-168921-47 прийняті всупереч вимогам чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі № 200/5951/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі № 200/5951/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 01 лютого 2021 року.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 01 лютого 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв