ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" лютого 2021 р. справа № 300/3986/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 09.12.2020 за №14 про відмову у перерахунку пенсії та зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунок пенсії державного службовця з 01.12.2020 в розмірі 90% заробітної плати працюючого державного службовця на відповідній посаді відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну службу», з урахуванням посадового окладу 10 600,00 грн., середньомісячної премії у розмірі 3 180,00 грн., 1/12 матеріальної допомоги у розмірі 640,32 грн. відповідно до довідок Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про розмір заробітної плати від 02.12.2020 за №172 і №173.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 09.12.2020 за №14 відмовлено в перерахунку пенсії у зв'язку із втратою чинності Закону України «Про державну службу», на підставі, якого було призначено пенсію, а новим Законом «Про державну службу» не передбачено проведення перерахунків пенсій державним службовцям. Також ОСОБА_1 з посиланням на положення статей 8, 22, 58 Конституції України вказує на те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. З цих підстав зазначає про те, що право на перерахунок пенсії їй надано з моменту призначення пенсії і на підставі діючого на той час законодавства, а тому не може бути обмежене або скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.01.2021. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с. 27-30). Просила суд в задоволенні позову відмовити та зазначила, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні, де отримує пенсію за віком, призначену у листопаді 2010 року на підставі Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 за №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ). При цьому, станом на дату призначення позивачу пенсії державного службовця чинне на той час законодавство передбачало умови і порядок перерахунку її розміру у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою. Проте надалі законодавче регулювання цих відносин зазнало змін. Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 за №1013 пункт 4 постанови №865 (щодо умов перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом №3723-ХІІ) виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: «форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики». З 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889(далі - Закон №889), яким не передбачено проведення перерахунку пенсій державним службовців. Закон №3723-ХІІ втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених в пунктах 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-ХІІІ, а саме збережене право державних службовців на призначення пенсії (а не перерахунок) на умовах статті 37 Закону №3723-XII.Таким чином, перерахунок пенсії державним службовцям відповідно до Закону України «Про державну службу» з 01.05.2016 не передбачений, а тому Головним управлінням правомірно відмовлено позивачу в проведенні перерахунку пенсії, оскільки перерахунки раніше призначених пенсій згідно Закону України «Про державну службу» не проводяться.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази і відзив, встановив наступне.
ОСОБА_1 працювала державним службовцем в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на посаді заступника начальника по 20.11.2010 включно (а.с. 19).
З 21.11.2010 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком, призначену на підставі Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 за №3723-ХІІ.
07.12.2020 позивач звернулася до Івано-Франківського сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії за віком у відповідності до статті 37-1 Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на момент призначення пенсії, долучивши довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про складові заробітної плати для призначення пенсії від 02.12.2020 за №172 і 173 (а.с. 18, 19).
Рішеням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 09.12.2020 за №14 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії у зв'язку із втратою чинності Закону №3723-XII, на підставі, якого було призначено пенсію, а новим Законом №889не передбачено проведення перерахунків пенсій державним службовцям (а.с. 15-17).
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною та необгрунтованою, позивач звернулася до суду з метою захисту порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом №3723-XII. Зокрема, відповідно до статті 37 цього Закону позивачу у цій справі призначено пенсію.
Частина 1 статті 37-1 зазначеного Закону у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.
01.01.2015набрав чинності Закон України від 28.12.2014 за №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII), яким, зокрема, статтю 37-1 Закону №3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям після 01.01.2015делегував Уряду.
Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з 01.01.2015 по 01.12.2015 знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2000 за №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» (далі - постанова КМУ №865), за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.
Так, за правилами пункту 4 постанови КМУ №865, у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом №3723-ХІІ, визначається в такому порядку:
1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;
2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.
Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 постанови КМУ №865).
Постановою №1013, якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01.12.2015, пункт 4 постанови КМУ №865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: «форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики».
Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова КМУ №1013 не містить.
Отже, з 01.12.2015 по 01.05.2016 чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за статтею 37 Закону №3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакція статті 37-1 Закону №3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.
У ході реформування системи державного управління 10.12.2015 прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, - Закон №889-VIII.
У зв'язку з набуттям з 01.05.2016 чинності зазначеним Законом, положення Закону №3723-XII втратили чинність, у тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 за №889-VІІІ.
Натомість у статті 90 Закону №889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.
Таким чином, суд дійшов висновку, що з 01.12.2015 - початку застосування Постанови №1013, якою пункт 4 постанови КМУ №865 виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом №889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону №3723-XII, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена неодноразово Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.01.2021 по справі №366/3183/17, від 27.11.2019 по справі №345/4689/16-а, від 14.11.2019 по справі №675/2069/16-а, від 24.10.2019 по справі №739/2149/16-а, від 14.08.2018 по справі №555/2531/16-а, від 08.08.2019 по справі №669/634/16-а, від 31.07.2018 по справі №509/3378/16-а.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 за №-рп/99 Суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, враховуючи, що законодавством, чинним на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії, не було передбачено можливість її перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.
Відносно посилань позивача на положення Конституції України, зокрема, статтю 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, за змістом статті 22 Конституції України звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістових характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
У даному випадку наділення в установленому порядку Кабінету Міністрів України повноваженнями щодо встановлення умов перерахунку призначених пенсій державним службовцям, не є свідченням звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод вказаних осіб.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання позивача на статті 8, 22, 58 Конституції України з урахуванням того, що ані Закон № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону №3723-ХІІ було викладено у новій редакції, ані стаття 90 Закону №889-VIII, не визнані неконституційними, до того ж Конституційний Суд України у Рішенні від 26.12.2011 за №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «Великода проти України» Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19.01.2010, після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
У цьому рішенні Суд також вказав на відсутність підстав для висновку, що, передавши КМУ право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що відповідач діяв правомірно, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому жодних підстав для скасування оскарженого рішення немає, та, як наслідок, даний адміністративний позов не підлягає до задоволення.
Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139,241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.