ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"28" січня 2021 р. справа № 300/3036/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Гундяка В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
02.11.2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати йому компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 19.10.2017 року по 17.05.2019 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні вищезазначеної відпустки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на день звільнення та виключення ОСОБА_1 зі списків військової частини НОМЕР_1 , остання не провела з ним остаточних розрахунків, а саме не виплатила грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 за №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII). Позивач зазначив, що положення Закону №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
14.12.2020 року від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на адміністративний позов за №380/489/1419пс від 07.12.2020 року. У відзиві представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити та зазначив, що на момент звільнення позивача з військової служби у військової частини НОМЕР_1 не було правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Крім того вказав, що позивачем допущено пропущення шестимісячного строку, встановленого статтею 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
18.12.2020 року від представника позивача Майкович Л.М. надійшла відповідь на відзив, в якій остання зазначила, що доводи, наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву із запереченням позовних вимог, не відповідають дійсності та є необгрунтовані. Тому просила суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю з наступних мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 виданим 19.10.2017 року.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2019 року за №115 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 17.05.2019 року.
10.09.2020 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із листом, в якому просив нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 19.10.2017 року по 17.05.2019 року.
Відповідач листом від 25.09.2020 за №380/489/1145пс повідомив позивача, що виплата вищезазначеної компенсації у період з 2017 по 2019 рік є неможливою у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування з боку Міністерства оборони України.
Вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що порушує право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за період з 19.10.2017 року по 17.05.2019 року, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Державні гарантії права на відпустки встановлює Закон України «Про відпустки» від 05.11.1996 за №504/96-ВР (надалі - Закон №504/96-ВР), визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відпустки», державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно положень статті 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі - Закон №2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до частини 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно частин 18-19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (частина 18). Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (частина 19).
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі - Закони №3543-XII) та «Про оборону України» від 06.12.1991 за №1932-XII (надалі - №1932-XII).
Згідно приписів статті 1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не передбачено неможливості чи припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ та статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 за №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Отже, враховуючи вказані норми законодавства, військова частина НОМЕР_1 була зобов'язана до дня виключення позивача зі списків особового складу провести повний розрахунок з позивачем по всіх видах забезпечення, в тому числі й грошового, зі включенням до останнього компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій.
Проте відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2019 року за №115 (по стройовій частині), жодних даних про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 19.10.2017 (дати набуття статусу учасника бойових дій) по 17.05.2019 (дати виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ), не зазначено.
При цьому суд приймає до уваги, що відповідачем не доведено суду законності обмеження такого права і відповідності його верховенству права та, за його наявності, пропорційності такого втручання.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 неправомірно не виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Під час розгляду справи доказів проведення такого розрахунку суду не подано.
Зважаючи на вищевикладене, бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 19.10.2017 року по 17.05.2019 року є протиправною.
Суд відхиляє посилання відповідача на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 КАС України, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 за результатом розгляду справи №620/4218/18 встановила, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежуються жодним строком. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Враховуючи вищенаведене, військову частину НОМЕР_1 слід зобов'язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 19.10.2017 року по 17.05.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.05.2019 року.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Однак, позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, оскільки останній звільнений від його сплати згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується матеріалами справи, та, як наслідок, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 19.10.2017 року по 17.05.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.05.2019 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 19.10.2017 року по 17.05.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.05.2019 року.
Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 );
відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код - НОМЕР_4 ).
Суддя Гундяк В.Д.