29 січня 2021 року Справа № 280/8467/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945)
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплати боргу (недоїмки),
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5235-50 від 09.11.2020 про сплату позивачем недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 35588,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується з оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки), оскільки відповідач не проводив перевірку стосовно позивача та не складав відповідний акт, у зв'язку з чим підстави для нарахування єдиного внеску відсутні. Звертає увагу, що вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходу та зборів, однак автоматичне нарахування єдиного внеску суперечить закону. Крім того, наголошує на тому, що позивач є застрахованою особою та єдиний внесок в період, за який нараховано йому недоїмку, сплачував за нього роботодавець в розмірі не менш мінімального. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 30.11.2020 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
17.12.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.61711), в якому зазначає, що з 04.08.2005 позивач перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. 17.11.2020 позивачем здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності за власним рішенням, однак з податкового обліку не знято. Таким чином, в період з 04.08.2005 по 17.11.2020 позивач мав статус фізичної особи-підприємця, у зв'язку з чим зобов'язаний був регулярно подавати звітність та сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу (прибутку) у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Проте, в порушення положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивачем з 2017 року не сплачувався єдиний внесок, у зв'язку з чим виникла недоїмка, що зумовило формування та направлення на адресу позивача оскаржуваної вимоги. Просить в задоволенні позову відмовити.
На підставі наданих сторонами письмових доказів судом встановлено такі обставини.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за податковим номером 2841015835 зареєстровано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , дата запису: 01.08.2005, номер запису: 21030000000011890, перебуває на податковому обліку у відповідача (Вознесенівське управління у м.Запоріжжі) з 04.08.2005 за номером 5066, зареєстровано як платника єдиного внеску з 03.08.2005 за номером 08314-12351, підприємницьку діяльність припинено 17.11.2020 за власним рішенням, номер запису: 200103006000101189.
Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської лікарні №215 від 16.11.2020 ОСОБА_1 працює на посаді лікаря-хірурга торокального цілодобової екстреної медичної допомоги з 01.03.2002 по теперішній час. Наведене також підтверджується записами у трудовій книжці позивача.
09.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5235-50, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 станом на 31.10.2020 становить 35 588,74 грн.
Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:
- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік);
- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року);
- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);
- зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);
- зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2 754,18 грн. (IV квартал 2019 року);
- зі строком сплати 21.04.2020 в сумі 2 078,12 грн. (І квартал 2020 року - січень та лютий 2020 року);
- зі строком сплати 20.07.2020 в сумі 1 039,06 грн. (ІІ квартал 2020 року - за червень 2020 року);
- зі строком сплати 19.10.2020 в сумі 3 178,12 грн. (ІІІ квартал 2020 року)
Не погоджуючись з правомірністю прийняття ГУ ДПС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 №Ф-5235-50, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Судом встановлено, що у період, за який позивачу нараховану недоїмку (2017 - ІІІ квартал 2020 року) позивач працював у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» Запорізької міської лікарні та згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків №85615 від 13.11.2020, роботодавцем позивача, сплачувались страхові внески, згідно положень чинного законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з абзацом 1 пункту 1, пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19.
Суд зазначає, що в спірних правовідносинах предметом оскарження є вимога про сплату боргу (недоїмки) у сумі 35 588,74 грн., яка виникла у зв'язку з несплатою позивачем заборгованості зі сплати єдиного внеску за період 2017 - ІІІ квартал 2020 роки.
Разом з тим, у вказаний період позивач як найманий працівник був застрахованою особою в розумінні Закону №2464-VI, і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального.
Доказів отримання позивачем у вказаний період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем не надано.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у спірний період позивач був найманим працівником, а також мав статус фізичної особи-підприємця. Оскільки роботодавець сплачував за позивача страхові внески, в даному випадку у позивача у вказаний період був відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску як у фізичної особи-підприємця, оскільки за інших умов відбудеться подвійна сплата єдиного внеску, що суперечить принципам податкового законодавства.
За таких підстав, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога від 09.11.2020 №Ф-5253-50 є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому, необхідно звернути увагу, що твердження позивача про обов'язковість проведення перевірки та складення акту перевірки при визначенні недоїмки зі сплати єдиного внеску, є безпідставним, з огляду на таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі - Інструкція №449) у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Згідно з абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Як зазначено у абзаці 6 пункту 3 розділу VI Інструкції, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Як передбачено абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою відповідно до додатку 6 (для юридичної особи) або за формою відповідно до додатку 7 (для платника - фізичної особи).
Отже, проведення документальної перевірки не є обов'язковою підставою для формування вимоги зі сплати недоїмки, оскільки Інструкція №499 передбачає декілька підстав формування вимоги, серед яких зокрема облікові дані з інформаційних систем органу доходів і зборів.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо визначення недоїмки з єдиного внеску виключно на підставі акта перевірки Верховний Суд у постанові від 03.12.2020 у справі №440/1256/19 зазначив, що положеннями законодавства не передбачено обов'язкової та єдиної умови для формування вимоги (у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту.
Аналогічних висновків про те, що проведення перевірки та складення акту перевірки не є обов'язковою передумовою прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки за єдиним внеском дійшов Верховний Суд у постановах від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, від 10.12.2019 у справі №826/25425/15.
Разом з тим суд зауважує, що вищезазначені аргументи не впливають на висновки суду про протиправність оскаржуваної вимоги про стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску та необхідність її скасування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є обґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295, КАС України, суд,
Позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року №Ф-5235-50, складену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945.
Повне судове рішення складено 29.01.2021.
Суддя М.О. Семененко