01 лютого 2021 року Справа № 280/8311/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДПС в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945)
про визнання протиправною і скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4230-49 від 16.09.2020;
зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 з метою виключення (списання) заборгованості по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач вказує, що з 15.10.2013 припинив фактично займатися підприємницькою діяльністю в якості фізичної особи-підприємця, так як заснував Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Сельвеста» код ЄДРПОУ 38886314. Крім того, у СТОВ «Сельвеста» з 15.10.2013 позивач прийнятий на роботу, на посаду директора, відповідно його роботодавець і є платником єдиного соціального внеску за позивача з 2013 року. На підставі викладеного, вважає вимогу № Ф-4230-49 від 16.09.2020 протиправною та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позов не визнав, 17.12.2020 до суду надійшов відзив на адміністративний позов (вх. №61954), в якому відповідач зазначає, що 29.08.2005 по 01.11.2019 ОСОБА_1 перебував на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівського управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Вказує, що нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 проведені автоматично, відповідно програмного забезпечення розробленого на підставі діючого чинного законодавства. Посилається також на те, що сума боргу на 31.08.2020 дорівнює 27513,73 грн.: переплата на 01.01.2018 складає 83,65 грн. - нарахування за 2017 рік 8448,00 грн. - нарахування за 4 квартали 2018 року 9828,72 грн. - нарахування за 2019 року 10098,66 грн.; «Стягнення в межах виконавчого провадження» 778,00 грн. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 23.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено на 22.12.2020 без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
ОСОБА_1 з 23.08.2005 по 01.11.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець за видом діяльності: 01.19 - вирощування інших однорічних і дворічних культур (основний), 01.50 - змішане сільське господарство, перебував на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.
16.09.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4230-49У, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 станом на 31.08.2020 зі сплати єдиного внеску складає 27513,73 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач оскаржив його у адміністративному порядку, подавши на нього скаргу від 02.10.2020, проте рішенням ДПС України від 23.10.2020 №30937/6/99-00-06-03-01-06 рішення відповідача залишене без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Не погодившись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон №2464- VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, сформульованими у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19; адміністративне провадження №К/9901/28514/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18; адміністративне провадження №К/9901/25355/1.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Як свідчать встановлені обставини справи, спірна сума заборгованості в розмірі 27513,73 грн. за спірною вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за 2017 рік, І-ІV квартали 2018 року та І-ІV квартали 2019 року, а саме 8 448,00 грн. нарахування за 2017 рік (3 200 грн.*22%*12 місяців), 2 457,18 грн. нарахування щоквартально за 2018 рік (3723 грн.*22%*3 місяців) та 2 754,18 грн. нарахування за 3 квартали 2019 року (4173 грн.*22%), по строку 14.08.2020 - 1836,12 грн.
Судом встановлено, що з 15.10.2013 по 31.10.2020 працював на Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю "Сельвеста" та відповідно до довідок (довідка СТОВ "Сельвеста" від 12.11.2020 вих. № 1/11/20, довідка фирми ОК-7) за період з 2013 року по жовтень 2020 року (включно) нараховано та утримано із заробітку позивача податки та збори, в тому числі єдиний соціальний внесок.
Контролюючий орган вказану обставину в ході розгляду справи не заперечував, доказів на її спростування не надав, клопотання про витребування доказів не заявляв.
Таким чином, станом на момент винесення спірної вимоги позивач був працівником у розумінні підпункту14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Про отримання доходу позивачем у спірних правовідносинах відповідач не зазначав, відповідні докази стосовно отримання позивачем доходу у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою і обов'язок із нарахування та сплати єдиного внеску за нього в періоди, за які винесена оскаржувана вимога, покладався на його роботодавця, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем додатково як фізичною особою-підприємцем, яка мала право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
При цьому суд враховує, що для зазначеного висновку достатнім є підтвердження обставини перебування позивача у трудових відносинах у відповідний період.
Поряд із цим, за будь-яких умов позивач не повинен відповідати за виконання страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, що узгоджується із висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 23 липня 2019 року у справі №617/927/17; адміністративне провадження №К/9901/24092/18.
Відтак, нарахування позивачу єдиного соціального внеску за вищенаведений період не відповідає приписам чинного законодавства.
Неправомірність нарахування позивачу сум єдиного соціального внеску за періоди 2017, 2018, 2019 роки, була також встановлена рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.05.2020 по справі № 280/1515/20, яке набрало законної сили.
Приписами ч. 4 ст. 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч нормам Закону України № 2464-VI, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Щодо вимог про зобов'язання Головного управління ДПС у Запорізькій області обов'язати відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника (ІКП) шляхом виключення з неї інформації про наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд зазначає наступне.
Так, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС здійснюється відповідно до Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Порядок), який затверджено наказом Міністерством фінансів України від 07 квітня 2016 року №422.
Приписами пункту 2 частини 1 розділу 6 Порядку встановлено, що первинними документами, на підставі яких в інтегрованій картці платника здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання та пені/суми єдиного внеску за результатами судового оскарження).
Таким чином, вказаний Порядок зобов'язує контролюючий орган відобразити у інтегрованій картці платника податків, зменшення суми податкового боргу платника податку у розмірі, який вiн прагнув скасувати в судовому порядку з урахуванням штрафів та пені, на підставі судового рішення яке визнає відсутність такого податкового боргу.
Суд зазначає, що спосіб захисту прав та інтересів осіб, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
"Ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективним способом відновлення порушеного права позивача суд вважає зобов'язання відповідача здійснити погашення в індивідуальній картці платника ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 27513, 73 грн. визначеної вимогою № Ф-4230-49 від 16.09.2020 про сплату суми боргу єдиного внеску.
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлений позов належить задовольнити повністю.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що 09.11.2020 між позивачем та Адвокатським бюро «Стратегія Якушева» був укладений договір про надання правової допомоги № 136-0303-44-20, згідно якого клієнт доручає, а бюро, відповідно до чинного законодавства України, бере на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу (юридичні послуги), здійснювати представницькі повноваження, захищати права та законні інтереси клієнта, в порядку та на умовах, визначених цим договором, додатками до нього та за домовленістю сторін.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
В межах розгляду даної справи представником позивача було надано інші види правової допомоги (складання процесуальних документів).
Згідно актів приймання-передачі послуг по договору про надання правової допомоги № 1-000057-20 від 13.11.2020 та № 1-000058-20 від 14.12.2020, позивач отримав правову допомогу, яка полягала у наступному:
правовий аналіз документів клієнта: надання консультації клієнту ОСОБА_1 щодо порушення його прав та можливого способу їх захисту у судовому порядку, аналіз рішення № 30837/6/99-00-06-03-01-06 в рамках договору про надання правової допомоги № 136-0303-44-20 вартістю 283,33 грн.;
розробка стратегії захисту прав та законних інтересів клієнта: аналіз норм діючого законодавства та судової практики з питань скасування вимог контролюючого податкувого органу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску: Конституція України, Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом № 422 від 7 квітня 2016 року Міністерства фінансів України, постанови Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17), від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а), від 25 березня 2020 року (справа №826/9288/18), постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19, в рамках договору про надання правової допомоги 136-0303-44-20 вартістю 1783,33 грн.;
складання позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України в Запорізькій області про визнання скасування, вимоги № Ф-4230-49 від 16.09.2020 та коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску, в рамках договору про надання правової допомоги № 136-0303-44-20 вартістю 3116,67 грн.
Розмір витрат на правничу допомогу заявлено в загальній сумі 5183,33 грн.
Відповідачем клопотання про зменшення витрат на правову допомогу або відмову у їх стягненні на користь позивача не заявлено.
В той же час суд вважає за потрібне зазначити, що включення до витрат на правничу допомогу в даному випадку розробку стратегії захисту прав та законних інтересів клієнта є безпідставним, оскільки позивач вже звертався за судовим захистом у справі 280/1515/20, з аналогічних підстав. Крім того, судова практика у справах вказаної категорії є вже усталеною.
Отже, суд доходить висновку про обґрунтованість та співмірність понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 3400,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною і скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від № Ф-4230-49 від 16.09.2020 про нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 27513,73 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити погашення в індивідуальній картці платника ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 27513,73 грн. визначеної вимогою № Ф-4230-49 від 16.09.2020 про сплату суми боргу єдиного внеску.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 3400 (три тисячі чотириста) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Рішення у повному обсязі складено та підписано 01 лютого 2021 року.
Суддя Л.Я. Максименко