про повернення позовної заяви
01 лютого 2021 рокум. Ужгород№ 260/142/21
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Калинич Я.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чопської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Чопської міської ради, в якому просить:
- визнати протиправною відмову, оформлену листом Управління соціального захисту населення Чопської міської ради від 08.12.2020 року №1720/02-12;
- стягнути з Управління соціального захисту населення Чопської міської ради на користь позивача недоотриману разову грошову допомогу до 5 травня 2020 року як особі учаснику бойових дій у розмірі 6800 грн.
Ухвалою суду від 18 січня 2021 року залишено без руху позовну заяву та надано позивачу 10 денний строк звернення до суду для усунення недоліків по справі.
Так, згідно вказаної ухвали суд зазначав, що разова грошова допомога до 5 травня є щорічною виплатою та позивачу мало бути відомо про можливе порушення своїх прав внаслідок неотримання такої допомоги після спливу строку її виплати у відповідному році.
Таким чином, позивач звернувшись 13 січня 2021 року із вказаними позовними вимогами про нарахування йому грошової допомоги порушив строк звернення із цим позовом.
Враховуючи наведене та з урахуванням приписів ст. 123 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність надання позивачу строку для звернення до суду з обґрунтованою заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду із даними вимогами та/або надати докази дотримання ним строків звернення до суду із цим позовом.
На виконання вимог ухвали суду від 18.01.2021 року позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків у якій позивач вказав, що ним не порушені строки звернення до суду для захисту свого права на щорічні соціальні виплати інвалідам війни в розмірі встановленому ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а строк на звернення до суду для захисту порушеного права починає перебіг з дня оприлюднення рішення ВСУ у справі №440/2722/20, тобто з 01.10.2020 року.
Дослідивши вказану заяву, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що позивач просить суд, визнати протиправною відмову, оформлену листом Управління соціального захисту населення Чопської міської ради від 08.12.2020 року №1720/02-12, щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік та стягнути з Управління соціального захисту населення Чопської міської ради на користь позивача недоотриману разову грошову допомогу у розмірі 6800,00 грн., натомість до суду звернувся 13.01.2021 року, тобто, з пропуском встановленого законодавством шестимісячного строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Процесуальна можливість для звернення з позовом до суду пов'язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку. В той же час, у випадку звернення до суду поза межами такого строку, до неї підлягають застосуванню відповідні правові наслідки встановлені законом, в даному випадку ст. 123 КАС України.
Визначення початку або встановлення такого строку виходить з того, що такий початок починає своє обчислення з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В цьому випадку, законодавцем встановлена альтернативність такого обчислення, при чому в одному випадку це день об'єктивно достовірної та беззаперечної обізнаності такої особи, в іншому випадку таке обчислення повинно здійснюватися із можливості бути обізнаним про ті чи інші обставини, що можуть впливати на порушення прав, свобод чи інтересів (умовно), тобто встановлена так би мовити можлива обов'язковість бути обізнаним про ті обставини, що впливають або мають безпосередній вплив на відповідне порушення прав.
При чому, суд зауважує, що законодавець пов'язує початок обчислення строку з не з тим, коли особа суб'єктивно з'ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона об'єктивно повинна була дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.
Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Отже, досліджуючи питання строку звернення до суду, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За приписамист.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 (ратифіковано Україною 17.07.1997) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані». Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
При цьому слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Отже, дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03.04.2008, §41) зазначено, що «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
Суд зазначає, що безпідставне поновлення строку на оскарження є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини щодо справедливого судового розгляду. Європейський суд з прав людини визначив, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28.10.2004).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип юридичної визначеності, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (п.41 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008).
Дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі.
Суд зазначає, що поновлення строку звернення до суду може здійснюватися з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або хибна помилка про не пропуск строку, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Разом з цим, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Звертаючись до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 14.12.2020 року, позивач зазначив, що не мав можливості раніше дізнатися про рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі №3-р/2020, просив визнати поважними причини пропуску звернення до суду та поновити строк звернення до суду.
Так, суд вважає, що посилання позивача у заяві про визнання причин пропуску строку для звернення до суду поважними та поновлення строку звернення до суду на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) є безпідставними, виходячи з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, лише з 27 лютого 2020 року положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України вважається неконституційним, а тому прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) не змінює правових відносин між сторонами.
Як вбачається з адміністративного позову, у квітні 2020 року позивачу, як учаснику бойових дій, Управління соціального захисту населення Чопської міської ради була нарахована і виплачена щорічна разова грошова допомога у розмірі 1390,00 грн.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Відтак, суд звертає увагу позивача на те, що разова грошова допомога отримується особами щороку до 5 травня, а у разі неотримання такої грошової допомоги або отримання її у меншому розмірі особа має знати або повинна дізнатися про порушення своїх прав та інтересів, що надавало такій особі право на звернення, у строк до 30 вересня, до відповідача для виплати такої допомоги у повному розмірі.
При цьому 30 вересня 2020 року - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 607/7919/17 та від 14.08.2018 у справі №473/2190/17.
Більш того, 30.09.2020 - встановлений законом кінцевий строк, до якого позивач міг звернутися за отриманням такої допомоги та, за наявності звернення особи до відповідача у строк до 30.09.2020 та не отримання ним до 30.09.2020 виплати йому такої допомоги шестимісячний строк звернення до суду обраховується з 30.09.2020. Натомість у разі не звернення із заявою до 30.09.2020 щодо отримання виплати, шестимісячний строк звернення до суду обраховується з дня, до якого учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, тобто до 05 травня та закінчується 05.11.2020.
Враховуючи, що позивач щорічно є отримувачем одноразової грошової допомоги як учаснику бойових дій до 05 травня, тому, отримуючи на думку позивача її в меншому розмірі, ніж передбачено законом, мав дізнатися про порушення своїх прав, отримуючи таку виплату за відповідний рік до 05 травня 2020 року. Позивач, звернувшись до суду 13 січня 2021 року з даним позовом пропустив строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку, що також не спростовано змістом заяви позивача від 28.01.2021 року на виконання ухвали суду від 18.01.2021 року.
Одержання на відповідне звернення у 08.12.2020 році відповіді від відповідача про порядок та розмір нарахувань не впливає на переривання установленого процесуального строку та не спростовує обізнаність позивача про розмір виплат та можливе порушення його прав.
Жодних інших належних та допустимих доказів чи пояснень щодо причин пропуску шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, ніж тих, що зазначені в заяві, позивачем до суду не надано, відповідно судом не встановлено обставин та поважних причин, що свідчать про наявність об'єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк та пропущення строку звернення до суду.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Оскільки з позовними вимогами позивач звернувся до суду поза межами встановленого статтею 122 КАС України, зазначені позивачем в заяві від 21.12.2020 року підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними та необґрунтованими, суд вважає за необхідне повернути адміністративний позов позивачеві.
Керуючись статтями 123, 169, 293, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чопської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
Суддя Я. М. Калинич