01 лютого 2021 рокум. Ужгород№ 260/3936/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
30 листопада 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 22991050), в якому просить: "1. Розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження; 2. Зобов'язати Генеральний штаб Збройних Сил України (Код ЄДРПОУ 22991050) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ПІН НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2018 роки із розрахунку (середньоденного заробітку) з 25.10.2018 по день фактичної виплати 23.10.2020 терміном 729 днів в розмірі 36097,09 грн.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року даний позов було залишено без руху та надано позивачу строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення, а саме необхідно було надати суду обґрунтований розрахунок ціни позову за майновою вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, вказавши суму, яку позивач просить стягнути одночасно подавши оригінал доказу сплати судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру у розмірі 1 відсотка ціни заявленої позовної вимоги.
14 грудня 2020 року позивачем було усунені недоліки вказані в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року. Як вбачається із вказаної заяви про усунення недоліків позивачем було надано обґрунтований розрахунок ціни позову за майновою вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 36097,09 грн.
Таким чином, оскільки при зверненні до суду з даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн, заявлена позивачем сума майнової вимоги в розмірі 36097,09 грн відповідає сплаченому судовому збору при зверненні до суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом від 09 жовтня 2018 року № 644 полковника ОСОБА_1 , звільнено з військової служби, та наказом начальника Головного управління підготовки Збройних сил України - заступника начальника Генерального штабу ЗСУ від 24 жовтня 2018 №2 40 полковника ОСОБА_1 , виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Генеральному штабу Збройних Сил України. Позивач вказує, на час його звільнення із військової служби йому не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачену статті 12 частини 1 пункту 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2018 роки. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у адміністративній справі № 260/1737/20 від 26 червня 2020 року було, зокрема визнано протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 та зобов'язано Генеральний штаб Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачену статтею 12 частини 1 пункту 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. 23 жовтня 2020 року позивачу перераховано заборгованість компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період за 2015 року по 2018 рік у сумі 37659,57 грн (із відрахування військового збору). Позивач вказує, що оскільки в даній справі належна йому сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідачем була виплачена до спірних правовідносин сторін має застосовуватись стаття 117 частина 1 КЗпП, згідно якої позивач має право на виплату йому середньою заробітку (грошового забезпечення) з 25 жовтня 2018 року по день фактичної виплати 23 жовтня 2020 року терміном 729 днів в розмірі 36097,09 грн, оскільки фактичний розрахунок на дату звільнення проведений з ним не був.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що вимоги позивача є безпідставними. Також зазначає, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та мав статус військовослужбовця, а тому положення статей 116, 117 КЗпП України не може поширюватись на спірні правовідносини, в частині стягнення середнього заробітку визначених статтею 233 КЗпП України. При цьому, положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. Крім того зазначив, що станом на момент видання наказу 24 жовтня 2018 році про виключення позивача із списків особового складу по момент звернення позивача до суду позивач погодився з проведеним з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та розрахунків по всім видам забезпечення.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що згідно з посвідченням Управління персоналу штабу ЗСУ від 10 січня 2015 року серії НОМЕР_2 та згідно з посвідченням Київського обласного військомата від 26 жовтня 2018 року серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 14).
Наказом начальника Міністра оборони України від 09 жовтня 2018 року № 644, полковника ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас відповідно до статті 26 частини 5 пункту 2 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (а.с. 19)
Наказом начальника Головного управління підготовки Збройних сил України - заступника начальника Генерального штабу ЗСУ від 24 жовтня 2018 № 240 полковника ОСОБА_1 , виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Генеральному штабу Збройних Сил України (а.с. 18).
Як вбачається із КП "Діловодство спеціалізованого суду" рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у адміністративній справі № 260/1737/20 від 26 червня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 на день звільнення, 24 жовтня 2018 року, компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені передбачену статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано Генеральний штаб Збройних Сил України нарахувати та виплатити. ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачену статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Судом встановлено, що відповідно до виписки по картковому рахунку AT КБ "ПриватБанку" від 23 жовтня 2020 року позивачу було нараховано та виплачено компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період за 2015 року по 2018 рік у сумі 37659,57 грн (а.с 21).
Позивач вказує, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні з позивачем був здійснений 23 жовтня 2020 року то відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку із чим, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Судом встановлено, що позовна заява від 20 листопада 2020 року, яка зареєстрована у Закарпатському окружному адміністративному суд 30 листопада 2020 року за № 24056 (а.с.а.с. 1-21) була надіслана позивачем 24 листопада 2020 року, що підтверджується відповідним відтиском печатки поштової установи (а.с. 22). Тобто позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права, свободи чи інтересу у місячний строк після отримання від відповідача компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 37659,57 грн.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вже судом було встановлено, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у адміністративній справі № 260/1737/20 від 26 червня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 на день звільнення, 24 жовтня 2018 року, компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені передбачену статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано Генеральний штаб Збройних Сил України нарахувати та виплатити. ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачену статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (міститься в ЄДРСР за № 90070184).
Вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили 27 липня 2020 року, встановлено, протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені передбачену статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2018 роки.
Згідно із статтею 78 частини 4 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, станом на день виключення зі списків особового складу з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені передбачену статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2018 роки.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Збройних Силах України.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Системний аналіз спеціального законодавства, положень КЗпП України та з врахуванням правової позиції Верховного Суду, свідчить про помилковість позиції відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому судом такі до уваги не беруться.
Оскільки, індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 8 частини 1 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (стаття 129 частина 1 Конституції України). За приписами статті 6 частини 2 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року "Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32, "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року "Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65).
Разом з тим, як слідує із змісту рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).
Разом з тим статтею 116 та 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Правова позиція з вказаного питання висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 та №810/451/17 від 13.05.2020 року, яка враховується судами інших інстанцій.
Також Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах зазначила, що "з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, про що відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц зазначено, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно зі статтею 13 частиною 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
Згідно пункту 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".
Відповідно до заявлених вимог, позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені, а саме: з 25 жовтня 2018 року по 23 жовтня 2020 року в розмірі 36097,09 грн.
У відповідності до виписки по картковому рахунку AT КБ "ПриватБанку" від 23 жовтня 2020 року позивачу було нараховано та виплачено компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік у сумі 37659,57 грн (а.с 21).
Згідно даних, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресою https: bank .gov.ua/markets/ interest-rates/ середньозважена облікова ставка за кредитами у період з: 07.09.2018 року по 25.04.2019 року становила 18%; з 26.04.2019 року по 18.07.2019 року становила 17,5%; з 19.07.2019 року по 05.09.2019 року становила 17%; з 06.06.2019 року по 25.10.2019 року становила 16,5%; з 26.10.2019 року по 30.12.2019 року становила 13,5%; з 31.12.2019 року по 26.04.2020 року становила 10%; 27.04.2020 року по 11.06.2020 року становила 8%; з 12.06.2020 року по 23.07.2020 року становила 6%; з 24.07.2020 року по 03.09.2020 року становила 6%; з 04 вересня 2020 року по, зокрема 23 жовтня 2020 року становила 6% .
З огляду на обсяг несвоєчасно проведеного розрахунку при звільненні зі служби з позивачем, а саме несвоєчасність виплати компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період за 2015 року по 2018 рік у сумі 37659,57 грн за період з 25 жовтня 2018 року по 23 жовтня 2020 року, тривалістю у 729 днів та враховуючі приведені опосередковані дані Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 8842,77 грн.
Зазначені суми не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачів, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Окрім цього, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (стаття 163 пункт 163.1 ПК України).
Відповідно до статті 164 пункту 164.1 підпункту 164.1.1 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як передбачено статті 168 пункту 168.1 підпункту 168.1.1 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до пункту 6 абзацу 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Також судом враховується, що позивач звернувся до суду з цим позовом у листопаді 2020 року, тобто зі спливом більш ніж два роки після припинення служби, яке мало місце у жовтня 2018 року.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Враховуючи фактичні обставини справи, зокрема, що позивач протягом тривалого часу не звертався до роботодавця із вимогою про стягнення компенсації за невикористані додаткові відпустки, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки розмірі 37659,57 грн) 8842,77 грн - а саме розміру суми, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до статті 139 частини 4 КАС України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Згідно із частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, сплачується судовий збір за ставкою у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, судовий збір за подання цього позову з майновою вимогою (про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) становить 1 відсоток ціни заявленої позовної вимоги.
Оскільки ціна позову становить 36097,09 грн, то, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн (а.с. 11).
Судом вирішуючи спір задоволено позовних вимог позивача, що в сукупності становлять 0,4 відсотків від первинно заявлених, а відтак у розумінні статті 139 КАС України, у зв'язку з частковим задоволенням даного позову, судові витрати підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, в силу положень Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, сплачується судовий збір за ставкою у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто, за подання цього позову з майновою вимогою фізичною особою сплачується судовий збір за ставкою у розмірі 1 відсоток ціни позову, однак не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2102 грн.
Таким чином, мінімальний розмір судового збору, який повинен бути сплачений при звернені до Закарпатського окружного адміністративного суду за подання до адміністративного суду позову майнового характеру становить 840,80 грн.
У зв'язку із вищевказаним, суд вважає, що понесені позивачем у даній справі судові витрати у розмірі 840,80 грн підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись 139, 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 22991050) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (ненарахування та невиплата компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період за 2015 року по 2018 рік у сумі 37659,57 грн) 8842,77 грн (восьми тисяч восьмиста сорока двох гривень 77 копійок) грн.
У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
СуддяС.Є. Гаврилко