01 лютого 2021 року м. Житомир справа № 240/19990/20
категорія 111020300
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області №Ф-119215-54 У від 11 листопада 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність не здійснював. Працював на посадах директора ТОВ "Базис Сервіс Плюс" та ТОВ "Марамакс", які і здійснювали відрахування єдиного внеску із отриманої ним заробітної плати. Враховуючи наведене, вважає, що нарахування йому єдиного внеску є протиправним.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи та надано відповідачу строк для подачі відзиву на адміністративний позов.
Суд вважає, що строк звернення до суду пропущений позивачем з поважних причин, оскільки про оскаржуване рішення позивач дізнався 4 листопада 2020 року від державного виконавця.
Відповідач вимоги ухвали суду від 23 листопада 2020 року в частині подання відзиву на адміністративний позов не виконав.
Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року №Ф-119215-54 відповідно до якої, ОСОБА_1 нарахована недоїмка в сумі 26539,26 грн (а.с.5).
Відповідно до вищезазначеної вимоги заборгованість позивача складає 26539,26 грн та утворилась за рахунок недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного податку на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2019 року №Ф- 119215-54, протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Позивачем зазначено, що ОСОБА_1 у період з 7 вересня 2015 року до 31 жовтня 2019 року, був зареєстрований як фізична особа-підприємець, при цьому, фактично підприємницькою діяльністю не займався.
З 18 вересня 2012 року по теперішній час позивач працює на посаді директора ТОВ «Базис Сервіс Плюс" (про що свідчить довідка від 3 листопада 2020 року №01/11-20 а.с.7) таким чином до сьогодні перебуває у трудових відносинах та роботодавець сплачує внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.9-10).
А також, з 4 квітня 2018 року до 20 травня 2020 року працював на посаді заступника директора ТОВ «Марамакс» (що підтверджується довідкою від 3 листопада 2020 року №02/11-20 а.с.8).
Позивач стверджує, що є найманим працівником, застрахованою особою та платником єдиного внеску замість нього виступає його роботодавець, тому вважає, що не повинен взагалі сплачувати єдиний соціальний внесок, як наслідок відповідні штрафи та пеню.
Вважаючи вказану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, особа зареєстрована як фізична особа-підприємець зобов'язана сплачувати єдиний внесок у визначеному Законом №2464 розмірі.
Водночас, пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (пункт 1 частини першої статті 7 Закону №2464).
Законом №2464 установлено, що збір єдиного внеску здійснюється з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Судом встановлено, що позивач у період з 7 вересня 2015 року до часу звернення до суду перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Базис Сервіс плюс", як найманий працівник.
Тобто, позивач протягом вказаного періоду був застрахованою особою та єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального.
При цьому, з жовтня 2019 року позивач фактично припинив здійснювати підприємницьку діяльність.
У зв'язку з наведеним, судом враховано, що одночасне нарахування та сплата єдиного внеску ОСОБА_1 є некоректним, оскільки таке оподаткування набуває подвійного характеру.
Аналогічного правового висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 21 травня 2019 року справа №620/3898/18.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №620/3898/18.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про протиправність вимоги ГУ ДПС у Житомирській області від 11 листопада 2019 року №Ф-119215-54У.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На підставі досліджених доказів та їх правової оцінки, враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо винесення оскаржуваної вимоги, тому позовні вимоги ОСОБА_1 мають бути задоволені.
Відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. У зв'язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а саме: у сумі 840,80 грн.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) про визнання протиправною та скасування вимоги про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області №Ф-119215-54 У від 11 листопада 2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 840,80 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Д.М. Гурін