просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
26 січня 2021 року м. Харків Справа № 913/626/20
Провадження № 30/913/626/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Інтеко», м. Сєвєродонецьк Луганської області
до відповідача - Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», м. Лисичанськ Луганської області
про стягнення 212 904 грн 97 коп.
Суддя Голенко І.П.
Секретар судового засідання Саутенко К.О.
У засіданні брали участь:
від позивача: представник не прибув;
від відповідача: представник не прибув.
Позивачем (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог б/н від 26.11.2020) заявлено вимоги про стягнення з відповідача боргу в сумі 180046,00 грн, пені в розмірі 30026,32 грн, 3% річних у сумі 2832,65 грн за неналежне виконання умов укладених між сторонами договорів № 17/11-17 від 17.11.2017, № 04/12-17 від 04.12.2017, № 06/12-17 від 06.12.2017, № 20/01-2020 від 20.01.2020, а також судового збору та витрат на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 180046,00 грн. Крім того, за прострочення платежів позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню та 3% річних.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 04.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 913/626/20; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.12.2020 об 11-00 год.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 22.12.2020 підготовче засідання у справі було відкладено на 12.01.2021 на 12-00 год.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 12.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.01.2021 о 14-30 год.
26.01.2021 господарський суд Луганської області розпочав розгляд справи по суті.
Сторони участь своїх представників у судовому засіданні 26.01.2021 не забезпечили, про дату та місце розгляду справи судом повідомлялися належним чином, шляхом надсилання за їх адресами ухвал суду, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
При цьому явка сторін у судове засіданні не визнавалася судом обов'язковою.
Відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
Згідно ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини.
17 листопада 2017 року між сторонами у справі було укладено договір № 17/11-17 (далі - договір-1) (а.с. 14-15), згідно умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (покупцеві) продукцію (далі - товар), номенклатура, ціна, кількість та загальна вартість якої викладені у специфікації, оформленої у вигляді додатку до договору, яка є його невід'ємною частиною, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар та здійснити його оплату.
На виконання умов договору-1 позивач поставив відповідачу товар (фільтри до респіраторів) на загальну суму 92160,00 грн, а саме:
- 28.11.2017 за видатковою накладною № РН-0000194 у кількості 2000 шт. на суму 30720,00 грн;
- 04.12.2017 за видатковою накладною № РН-0000193 у кількості 4000 шт. на суму 61440,00 грн.
Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписами та печатками відповідача на наявних у матеріалах справи видаткових накладних № РН-0000194 від 28.11.2017 та № РН-0000193 від 04.12.2017 (а.с. 16, 18).
Відповідно до п. 6.1 договору-1 розрахунки за товар здійснюються покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 1 (одного) календарного дня з моменту отримання товару.
У порушення умов договору-1 відповідачем вартість отриманого товару було сплачено несвоєчасно та не у повному обсязі, а саме:
- 28.02.2018 року сплачено 30720,00 грн (за видатковою накладною № РН-0000194 від 28.11.2017 на суму 30720,00 грн), що підтверджується банківською випискою з особового рахунку, наданою позивачем (а.с. 39-40);
- 13.03.2018 року сплачено 30200,00 грн (за видатковою накладною № РН-0000193 від 04.12.2017 на суму 61440,00 грн), що підтверджується банківською випискою з особового рахунку, наданою позивачем (а.с. 41-43).
На день розгляду справи судом заборгованість складає 31240,00 грн.
За прострочення строків виконання грошового зобов'язання за договором-1 позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача:
- за видатковою накладною № РН-0000194 від 28.11.2017 пеню в сумі 2254,75 грн та 3% річних в сумі 229,76 грн (за період з 30.11.2017 по 27.02.2018);
- за видатковою накладною № РН-0000193 від 04.12.2017 пеню в сумі 4974,09 грн та 3% річних в сумі 489,83 грн (за період з 06.12.2017 по 12.03.2018), згідно розрахунку позивача наведеному у позовній заяві.
04 грудня 2017 року між сторонами у справі було укладено договір № 04/12-17 (далі - договір-2) (а.с. 19-20), згідно умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (покупцеві) продукцію (далі - товар), номенклатура, ціна, кількість та загальна вартість якої викладені у специфікації, оформленої у вигляді додатку до договору, яка є його невід'ємною частиною, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар та здійснити його оплату.
На виконання умов договору-2 позивач поставив відповідачу товар (респіратори протипилові «Пульс-К») у кількості 650 шт. на суму 96720,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи підписаною та скріпленою печаткою відповідача видатковою накладною № РН-0000201 від 12.12.2017 (а.с. 21).
Відповідно до п. 6.1 договору-2 розрахунки за товар здійснюються покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 1 (одного) календарного дня з моменту отримання товару.
У порушення умов договору-2 відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати вартості одержаного товару до теперішнього часу не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у сумі 96720,00 грн.
За прострочення строків виконання грошового зобов'язання за договором-2 позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 15556,08 грн та 3% річних в сумі 1438,87 грн (за період з 14.12.2017 по 14.06.2018), згідно розрахунку позивача наведеному у позовній заяві.
06 грудня 2017 року між сторонами у справі було укладено договір № 06/12-17 (далі - договір-3) (а.с. 53-54), згідно умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (покупцеві) продукцію (далі - товар), номенклатура, ціна, кількість та загальна вартість якої викладені у специфікації, оформленої у вигляді додатку до договору, яка є його невід'ємною частиною, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар та здійснити його оплату.
На виконання умов договору-3 позивач поставив відповідачу товар (пускач ПВІ-125 після капітального ремонту) на суму 43400,40 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи підписаною та скріпленою печаткою відповідача видатковою накладною № РН-0000202 від 12.12.2017 (а.с. 55).
Відповідно до п. 6.1 договору-3 розрахунки за товар здійснюються покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 1 (одного) календарного дня з моменту отримання товару.
У порушення умов договору-3 відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати вартості одержаного товару не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у сумі 43400,40 грн.
За прострочення строків виконання грошового зобов'язання за договором-3 позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 6984,41 грн та 3% річних в сумі 645,64 грн (за період з 14.12.2017 по 14.06.2018), згідно розрахунку позивача наведеному у позовній заяві.
20 січня 2020 року між сторонами у справі було укладено договір № 20/01-2020 (далі - договір-4) (а.с. 23-30), згідно умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити, а відповідач (покупець) прийняти та оплатити у порядку, та на умовах даного договору товар, асортимент, найменування, кількість і ціна якого вказані у специфікації, яка є його невід'ємною частиною.
На виконання умов договору-4 позивач поставив відповідачу товар (підшипники) всього на загальну суму 8685,60 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи підписаною та скріпленою печаткою відповідача видатковою накладною № РН-0000011 від 20.01.2020 (а.с. 31).
Відповідно до п. 6.1 договору-4 розрахунки за товар здійснюються покупцем у формі 100% передплати у національній валюті України, безготівково, згідно з порядком оплати та в сумі, вказаній у договорі.
У порушення умов договору-4 відповідач не розрахувався за поставлений товар, внаслідок чого сума заборгованість становить 8685,60 грн.
За прострочення строків виконання грошового зобов'язання за договором-4 позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 256,99 грн та 3% річних в сумі 28,55 грн (за період з 22.01.2020 по 01.03.2020), згідно розрахунку позивача наведеному у позовній заяві.
Оскільки зобов'язання з оплати поставленого товару з боку відповідача не були виконані, позивач був вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Під час судового розгляду справи доказів повної або часткової сплати суми боргу відповідачем надано не було.
Заперечень на позов відповідач під час судового розгляду справи не надав, а також не скористався правом участі у судовому засіданні свого представника.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
Судом встановлено, що спір виник через порушення відповідачем грошових зобов'язань за чотирма договорами поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього грошову суму.
Згідно з ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються положення Цивільного кодексу України.
Згідно з нормою частин 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт неналежного виконання відповідачем умов укладених між сторонами у справі договорів поставки.
Обов'язок з оплати вартості поставленого позивачем товару відповідачем своєчасно та у повному обсязі виконаний не був, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 180046,00 грн (за договором № 17/11-17 від 17.11.2017 - 31240,00 грн; за договором № 04/12-17 від 04.12.2017 - 96720,00 грн; за договором № 06/12-17 від 06.12.2017 - 43400,40 грн; за договором № 20/01-2020 від 20.01.2020 - 8685,60 грн).
Вказані суми підтвердив й відповідач, підписавши з позивачем акти звірення розрахунків станом на 30.09.2020, які наявні у матеріалах справи (а.с. 35-38).
За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача боргу за поставлений товар у загальному розмірі 180046,00 грн є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Позивачем за прострочення строків оплати поставленого товару нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у загальній сумі 2832,65 грн.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення з відповідача 3% річних за несвоєчасну та неповну оплату товару встановив, що позивачем при розрахунку були допущені арифметичні помилки.
За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", суми 3% річних в межах періодів заявлених позивачем, мають становити:
- за період з 30.11.2017 по 27.02.2018 - 227,24 грн;
- за період з 06.12.2017 по 12.03.2018 - 489,83 грн;
- за період з 14.12.2017 по 14.06.2018 (за двома договорами) - 1454,77 грн та 652,64 грн (позивачем нараховано - 1438,87 грн та 645,64 грн, що є меншим ніж встановлено судом, однак суд розглядає справу в межах заявлених позивачем сум);
- за період з 22.01.2020 по 01.03.2020 - 28,48 грн.
Обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума 3% річних - 2830,06 грн.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, передбаченої ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку, яка випливає із закону та з договору. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення, за який вона стягується і конкретний її розмір.
Зі змісту укладених договорів поставки вбачається, що сторони взагалі не передбачили таку умову як відповідальність покупця (відповідача у справі) за прострочення строків оплати отриманого товару у вигляді пені.
Пунктом 9.5 договорів-1-2-3 та пунктом 7.1 договору-4 встановлено, що сторони несуть відповідальність, передбачену договором та діючим законодавством України.
Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: «Законом щодо окремих видів зобов'язання може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодження сторін не допускається».
Пунктом 2 частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: - якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; - якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; - якщо було допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.
Тому для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.
Крім того, ч. 3 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
З аналізу положень ст. 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Між тим, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», на які посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлюють розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання, а визначають певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.
Таким чином, суд проаналізувавши умови договору та вищезазначені положення ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», дійшов висновку про відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретного визначеного її розміру в договорі та Законі. Відтак суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 30026,32 грн, у зв'язку з їх безпідставністю.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 та 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням викладеного вище позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та її обставинами частково, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 180046,00 грн та 3% річних в сумі 2830,06 грн.
Вирішуючи питання щодо судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як встановлено судом, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 15000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд також враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі № 372/1010/16-ц, де зазначено наступне.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
В якості доказів понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач подав суду:
- копію ордера серії ВВ № 1007521 від 09.11.2020 (а.с. 6);
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1052 виданого 26.07.2012 (а.с. 8);
- копію договору про надання правової допомоги № 0511/20 від 05.11.2020 (а.с. 7);
- копію Акту № 5 від 04.12.2020 здачі-прийняття наданих послуг, загальна вартість яких становить 15000,00 грн (а.с. 12);
- копію квитанції № 15 від 05.11.2020 про сплату 15000,00 грн за договором про надання правової допомоги (а.с. 13);
- розрахунок витрат на правову договору на загальну суму 15000,00 грн (правовий аналіз документів - 4000,00 грн, консультація клієнта - 4000,00 грн, складання позовної заяви - 6000,00 грн, формування документів для подання позову - 10000 грн, (зворотня сторона а.с. 59).
Детально проаналізувавши надані докази, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката; ці витрати пов'язані безпосередньо з розглядом цієї справи, розмір заявлених витрат є обґрунтованим.
Таким чином, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 15000,00 грн документально доведено та не спростовано іншим учасником справи (відповідачем).
Частина 2 ст. 126 ГПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, сума судових витрат на професійну правничу допомогу покладається на відповідача в розмірі 12884,34 грн.
Крім того, при зверненні до господарського суду Луганської області з даним позовом позивачем платіжним дорученням № 942 від 06.11.2020 було сплачено судовий збір у розмірі 3238,93 грн.
Письмовою заявою б/н від 26.11.2020 позивач зменшив розмір позовних вимог з суми 215927,95 грн до суми 212904,97 грн, з урахуванням цього, сплаті підлягав би судовий збір у розмірі 3193,57 грн.
Судовий збір у розмірі 45,36 грн підлягає поверненню позивачеві.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в разі зменшення розміру позовних вимог сплачена сума судового збору повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
У випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми (ч. 2 ст. 7 вказаного Закону).
Таким чином, повернення ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Інтеко» з Державного бюджету України судового збору у розмірі 45,36 грн, здійснюється за ухвалою суду у разі подання відповідного клопотання.
Судовий збір у розмірі 2743,14 грн покладається на відповідача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 91, 120, 123, 129, 178, 202, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Лисичанськвугілля», 93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Малиновського, буд. 1, ідентифікаційний код 32359108, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Інтеко», 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т Гвардійський, буд. 28, ідентифікаційний код 38350137, борг в сумі 180046,00 грн, 3% річних у сумі 2830,06 грн, витрати на судовий збір у розмірі 2743,14 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12884,34 грн; наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У відповідності до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та порядку, визначеному пп. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 01.02.2021.
Суддя І.П. Голенко