ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.02.2021Справа № 910/16812/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корвет»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіппо»
про стягнення 50 351, 31 грн.
Без повідомлення учасників справи.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 50 351, 31 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відповідно до ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
При цьому Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника Рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України № 4469/07 від 02.05.2013 та Рішення Європейського Суду з прав людини від 15.03.2012 Папазова та інші проти України, (заява № 32849/05 від 19.08.2005, №20796/06 від 19.04.2006, №14347/07 від 20.03.2020, №40760/07, від 08.08.2007).
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 5011-46/18261-2012.
Суддя Алєєва І.В. у період з 28.12.2020 по 16.01.2021 перебувала у відпустці.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-
Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корвет» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг» укладено договір поставки № 160418-03/1п (далі - Договір), за змістом якого ТОВ «Корвет» зобов'язувалось передавати товар у власність ТОВ «ПАККО Холдинг» у відповідності до замовлень ТОВ «ПАККО Холдинг», а ТОВ «ПАККО Холдинг» зобов'язувалось приймати вказаний товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.
В подальшому 20.12.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАККО Холдинг», Товариством з обмеженою відповідальністю «ГІППО»(далі - відповідач/покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корвет»(далі - позивач/постачальник) укладено договір про заміну сторони у зобов'язаннях в договорі поставки № 160418-03/1п від 16.04.2018 та про внесення змін, відповідно до якого ТОВ «ГІППО» замінило ТОВ «ПАККО Холдинг» у договорі поставки № 160418-03/1п від 16.04.2018 та прийняло на себе права та обов'язки покупця за відповідним договором.
Крім того, договором про заміну сторони у зобов'язаннях в договорі поставки № 160418-03/1п від 16.04.2018 та про внесення змін сторони погодили внести зміни до п. 9.1. договору поставки 160418-03/1п від 16.04.2018, визначивши, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання та дія договору продовжується на один рік. якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору.
Згідно акта звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем (підписаний уповноваженими представниками сторін) за період лютий - червень 2020 вбачається, що станом на початок лютого 2020 року заборгованість ТОВ «ГІППО» перед ТОВ «Корвет» за раніше поставлений товар згідно із договору поставки складав 50 749,76 грн.
Відповідно до п. 1.2 Договору поставка товару здійснюється на підставі накладної згідно з замовленням покупця, яка є невід'ємною частиною договору.
На виконання Договору, позивачем було здійснено поставку товару відповідно до переліку накладних: видаткова накладна № Б00004612 від 07 лютого 2020 року на суму 17 250,00 грн., видаткова накладна № Б00007278 від 27 лютого 2020 року на суму 13 800,00 грн., видаткова накладна № Б00008591 від 06 березня 2020 року на суму 15 098,70 грн., видаткова накладна № Б00010873 від 31 березня 2020 року на суму 649,35 грн., видаткова накладна № Б00015031 від 20 травня 2020 року на суму 26 280.02 грн., видаткова накладна № Б00017379 від 10 червня 2020 року на суму 1 428,57 грн., видаткова накладна № Б00017634 від 11 червня 2020 року на суму 21 300.00 грн.
Станом на момент підписання сторонами акта звірки, а саме 30 червня 2020 року сума коштів, яка підлягала до сплати ТОВ «ГІППО» на користь ТОВ «Корвет» за поставлений останнім товар становила 146 556,38 гривень.
Як зазначає позивач, ТОВ «ГІППО» здійснено лише часткову оплату грошових коштів на користь ТОВ «Корвет» у розмірі 96 799,76 гривень.
Таким чином, на момент подання даної позовної заяви розмір заборгованості ТОВ «ГІППО» перед ТОВ «Корвет» становить 49 756,64 гривень.
Позивачем було направлено відповідачу Претензією №30/09-20-01 від 30.09.2020, однак, Відповідач відповіді на претензію не надав, зазначена заборгованість не погашена, внаслідок чого позивач звернувся з позовною заявою.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору поставки №160418-03/1п від 16.04.2018, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Судом встановлено, що позивачем було поставлено на умовах Договору відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, які підписні уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток позивача та відповідача (копії долучено позивачем до позовної заяви).
Крім того, позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем (підписаний уповноваженими представниками сторін) за період лютий - червень 2020.
Відповідачем під час розгляду судом справи не було надано заперечень щодо позовної заяви зокрема, відзиву на позовну заяву відповідач до суду не подав.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порядок розрахунків між Постачальником та Покупцем встановлений п. 5.4. Договору, а саме: «Оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт, встановлений п.5.5. даного Договору, здійснюється Покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок протягом 25 (двадцяти п'яти) календарних днів з моменту отримання товару покупцем»
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 586, 40 грн. 3% річних та 8, 27 грн. інфляційних втрат.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної сплати за надані послуги, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України.
Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики ВС про нарахування інфляційних втрат за повний місяць Господарський суд, вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 8, 27 грн.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 586, 40 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіппо» за Договором поставки підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГІППО» (Україна, 01042, місто Київ, ПРОВУЛОК НОВОПЕЧЕРСЬКИЙ, будинок 19/3, корпус 2, КАБІНЕТ 33; ідентифікаційний код: 32650231) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОРВЕТ» (Україна, 29013, Хмельницька обл., місто Хмельницький, ВУЛИЦЯ ПОДІЛЬСЬКА, будинок 93; ідентифікаційний код: 21337459) заборгованість у розмірі - 49 756 (сорок дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят шість) грн. 64 коп., 3 % - річних у розмірі 586 (п'ятсот вісімдесят шість) грн. 40 коп., інфляційні втрати у розмірі - 8 (вісім) грн. 27 коп. та судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва