ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.02.2021Справа № 910/17775/20
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 3 485,66 грн.
Представники сторін: не викликались.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 3 485,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані незабезпеченням залізницею збереження вантажу в процесі перевезення, що завдало позивачу збитків на загальну суму 3 485,66 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов.
Вищезазначена ухвала отримана відповідачем 26.11.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №01054 74287374.
10.12.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив разом з заявою про залучення третіх осіб. В своєму відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки, втрата вантажу відбулася не з вини залізниці, а через завантаження технічно несправного вагону вантажовідправником, а також через порушення власником (орендарем) вагону вимог нормативних актів.
14.12.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Відповідно до частин 1-3 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Отже, з положень ст. 50 Господарського процесуального кодексу України слідує, що підставою для залучення особи до участі у справі у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є та обставина, що рішення у справі може вплинути на її права або обов'язки щодо однієї із сторін. Така особа має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.
Тобто, норми інституту третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору покликані захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, але знаходяться із однією зі сторін процесу у таких відносинах і які можуть змінитись у результаті винесеного рішення.
Однак, зі змісту поданої заяви Акціонерного товариства "Українська залізниця" судом не встановлено обставин, з якими процесуальний закон пов'язує залучення третіх осіб, в зв'язку з чим, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви Акціонерного товариства "Українська залізниця" про залучення третіх осіб та відмовляє в її задоволенні.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
14.02.2018 року між Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (вантажовідправник, вантажоодержувач, платник) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) укладено договір про надання послуги № 00039/ЦТЛ-2018, предметом якого здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
19.12.2019 року між Приватним акціонерним товариством «Суха Балка» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець) укладено договір поставки №2057, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язаний оплатити і прийняти руду залізну агломераційну, руду залізну доменну (іменовану далі Товар) на передбачених цим Договором умовах.
На виконання умов договору№2057 від 19.12.2019 року, на підставі залізничної накладної №47244116 від 19.07.2020 року у вагоні №56165954 на адресу позивача надійшов вантаж - руда залізна агломераційна, вантажовідправник - ПрАТ «Суха Балка».
26.07.2020 року на станції Волноваха Донецької залізниці був складений комерційний акт №486202/259/677 про недостачу вантажу в вагоні №56165954 в кількості 3 150 кг, про що в залізничній накладній №47244116 від 19.07.2020 року зроблено відповідну відмітку про складання комерційного акту.
Так, в комерційному акті №486202/259/677 зазначено, що на підставі акту загальної форми ГУ-23 №893 від 26.07.2020 станцією Волноваха Донецької залізниці по відправці, вказаній на лицьовій стороні акта, проведено контрольне переважування вагону №56165954 після виходу з ремонту на справних 150 тн вагах, держповірка 18.03.2020, контрольний огляд - перевірка 1803.2020 з повною зупинкою і розчепленням вагона. По документу значиться: вантаж - руда залізнична агломераційна (аглоруда), брутто - не вказано, тара - 22200 кг, нетто - 69000 кг. Фактично при зважуванні вагону виявилося: брутто - 88050 кг, тара - 22200 кг (згідно документа), нетто - 65850 кг, що менше документа на 3 150 кг. Течі вагону немає. Вагон бездвірний, розвантажувальні люка зачинені на запірний пристрій. Вагон технічно справний. Контрольне комісійне зважування проведено агентом комерційним Годлевською А.М. , в присутності ДСЗ Шалімова С.С., представника Волноваського відділу поліції Писковець - 26.07.2020 року. З моменту прибуття і до відправлення вагон знаходився під охороною. Посада начальника вантажного району (двору) за штатним розкладом відсутня.
За розрахунками позивача, вартість недостачі вантажу, яка була розрахована позивачем з урахуванням природної втрати (2%) становить 3 485,66 грн.
Крім того, кількість та вартість відправленого вантажу підтверджується рахунком-фактурою вантажовідправника (ПрАТ «Суха Балка») №000001020 від 19.07.2020 року на загальну суму 4 659 354,34 грн. з ПДВ (2 366 т.), відповідно до якого визначено загальну масу вантажів у 34 вагонах (в тому числі вагоні №56165954) - 69 т.
Рахунок-фактура №000001020 від 07.07.2020 року на загальну суму 4 659 354,34 грн. з ПДВ оплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №4500068755 від 17.08.2020 року на суму 4 659 354,34 грн.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить стягнути з відповідача збитки, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезенні в розмірі 3 485,66 грн.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Стаття 224 ГК України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Як встановлено судом, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 485,66 грн. збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням 3 150 кг при його перевезенні у вагоні №56165954 за залізничною накладною №47244116 від 19.07.2020 року.
Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч. 5 статті 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).
Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут), накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 статті 307 Господарського кодексу України.
Згідно із ч. 2 статті 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.
Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Як свідчать матеріали справи, складений комерційний акт № 486202/259/677 від 26.07.2020 року за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому визнається судом належним та допустимим доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній № 47244116 від 19.07.2020 року, фактичній масі вантажу, який перевозився у вагоні №56165954.
Відповідно до ч. 3 статті 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).
Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).
В матеріалах справи наявний рахунок-фактура №000001020 від 19.07.2020 року, виставлений ПрАТ «Суха Балка», з якого вбачається, що вартість вантажу становить 1 969,30 грн. з ПДВ за 1 тону.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 1) 2 % маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м'ясо свіже; 2) 1,5 % маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива; 3) 1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі; 4) 0,5 % маси всіх інших вантажів.
Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються:
- від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці;
- від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок збитків (вартості недостачі вантажу), суд погоджується із ним.
Враховуюче вищезазначене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді нестачі у розмірі 3 485,66 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що згідно інформації викладеної у комерційному акті №486202/259/677 від 26.07.2020 року та акті №61 про технічний стан вагону від 22.07.2020, вагон у технічному стані виявився несправним, причина - несправність запора люка, вантажовідправник міг виявити дану технічну несправність та ним не було вжито заходів щодо запобігання втрати вантажу.
У зв'язку з вищезазначеним суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 статті 32 Статуту, відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.
Пунктом 5 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу передбачено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів.
У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу.
Поверхня вантажу у всіх випадках розрівнюється і ущільнюється. Для розрівнювання і ущільнення вантажу відправник може використовувати механізовані установки та інші пристрої.
Згідно з ч.3 статті 917 ЦК України перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо відмови залізниці в прийнятті даного вантажу до перевезення.
Статтею 31 Статуту передбачено, що залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери. Придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається: вагонів - відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці; контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів - відправником.
Відповідно до п. 12.1 Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Міністерства транспорту України №411 від 20.12.1996 р., забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться.
Вимоги до технічного стану рухомого складу, порядок його технічного обслуговування і ремонту, а також відправлення його на заводи та депо для ремонту визначаються Державною адміністрацією залізничного транспорту України.
Згідно з п. 3.8 Роз'яснення Президії Вищого Господарського суду України №04-5/601 від 29.05.2002 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею», відповідно до параграфу 19 розділу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі (далі - Технічні умови) правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця. Однак Статутом не передбачено відповідальність перевізника за пошкодження вантажу, що перевозиться на відкритому рухомому складі, тільки з тієї підстави, що при завантаженні засобами відправника залізниця перевіряла правильність розміщення та закріплення вантажу.
Поряд з цим, враховуючи, що перевізник фактично не проконтролював правильність розміщення та закріплення вантажу, прийняв до перевезення платформи або напіввагони, які завантажено з порушенням вимог Технічних умов, господарський суд має право вирішити питання про покладення відповідальності за заподіяну шкоду як на відправника, так і на перевізника у залежності від ступеню вини кожного з них, беручи до уваги можливість виявлення порушень при огляді завантаженого вагону.
Пунктом 3.9. Роз'яснення Президії Вищого Господарського суду України №04-5/601 від 29.05.2002 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» передбачено, що відповідно до статті 31 Статуту залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.
Оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то господарським судам у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття. Вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари. Саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні. Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження. Отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер).
У випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання. Якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника. Винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу. Прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера. У такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю.
Пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення, вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Відповідно до п.24 Статуту, залізниця має право перевіряти правильність відомостей про вантаж, зазначений відправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Таким чином, відповідно до накладної №45689155 вантаж завантажено у вагони відправником, на станції відправлення залізницею жодних зауважень до стану вантажу та вагону пред'явлено не було, що свідчить про те, що відправником були виконані вищезазначені вимоги Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу.
Також, зауважень з боку залізниці до стану вагону та вантажу у ньому на попутних станціях згідно документи наданих до матеріалів справи, виявлено не було.
Крім того, суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджено, що завантаження спірного вантажу здійснювалось у «технічно непридатний для перевезення вагон».
Таким чином, доводи відповідача про те, що втрата відбулася не з вини залізниці є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Також статтею 111 Статут залізниці визначено вичерпний перелік підстав, за яких залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу.
Суд зазначає, що жодна з підстав, що передбачена ст. 111 Статуту залізниці, яка може слугувати підставою для звільнення залізниці від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу не підлягає застосуванню в даних правовідносинах, що склалися між сторонами.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен із доводів сторін.
Враховуючи те, що судом встановлено факт порушення відповідачем охоронюваних законом прав та інтересів позивача, внаслідок чого останнім були понесені збитки, відповідачем не доведено, що втрата вантажу сталося не з вини залізниці, а також зважаючи на відсутність правових підстав для застосування положень пп. "а" статті 111 Статуту, тому суд вважає, що вимоги позивача про стягнення 3 485,66 грн. збитків, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезенні обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.
Відповідно до ч.1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
З вказаних документів вбачається, що 30.03.2018 року між адвокатським об'єднанням "Всеукраїнська адвокатська допомога" (адвокатське об'єднання) та Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (клієнт) укладено договір про надання юридичних послуг (правничої допомоги) №845, відповідно до умов якого, з урахуванням додаткової угоди №4 від 03.12.2018 та з урахуванням додаткової угоди №26 від 09.12.2020 до договору, клієнт доручає, а адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати клієнту правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Додатковою угодою №222 від 18.10.2020 до договору про надання юридичних послуг (правничої допомоги) №845 від 30.03.2018 визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвокатського об'єднання за надання юридичних послуг (правової допомоги) у спорі про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" суми збитків, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезенні на користь Приватного акціонерного товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на виконання умов договору №2057 від 19.12.2019, збитки згідно договору перевезення, оформленого залізничною накладною №47244116 від 19.07.2020 у сумі 3 485,66 грн.
Відповідно до додаткової угоди №222 від 18.10.2020 вартість наданих послуг, зокрема, гонорар за складність справи майнового характеру - 1% від вартості позову.
Відповідно до акту приймання - передачі наданих послуг №1 від 28.10.2020 вартість послуг адвокатського об'єднання за цим актом приймання - передачі послуг становить 1 611,36 грн.
Розрахунок розміру винагороди становить:
- усна консультація клієнта - 315,30 грн. (2 години роботи адвоката);
- збір доказів - 630,60 грн. (2 години роботи адвоката);
- складання позовної заяви - 630,60 грн. (2 години роботи адвоката);
- гонорар за складністю справи майнового характеру (в розмірі 1% ціни позову) - 34,86 грн.
Загальна сума - 1 611,36 грн.
Відповідно до правової позиці Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18 домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.
Зазначений висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов'язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом. Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.
За наявності таких угод при вирішенні питання відшкодування судових витрат ЄСПЛ керується не ними, а іншими наведеними вище чинниками, які стосуються роботи адвоката, насамперед принципом розумності судових витрат, що відображено також у справі «Пакдемірлі проти Туреччини».
Також, надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ №3055 від 08.10.2019 №13 року на ім'я Івченко Сергій Петрович
Частиною 4 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до абз. 3 п. 6.5. постанови Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду №922/445/19 від 03.10.2019 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Враховуючи вищенаведене, доводи відповідача про необґрунтованість витрат позивача на правничу допомогу спростовується матеріалами справи.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку позовної заяви, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову.
Пунктом 1 ч. 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в розмірі 1 611,36 грн. підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 123, 129, ст.ст. 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця (колишня Тверська), буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Левченка, будинок 1, ідентифікаційний код 00191129) збитки в розмірі 3 485 (три тисячі чотириста вісімдесят п'ять) 66 коп., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 611 (одна тисяча шістсот одинадцять) 36 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Мудрий