Постанова від 26.01.2021 по справі 922/1716/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2021 р. Справа № 922/1716/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Зубченко І.В., суддя Пушай В.І.

за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.

за участю представників:

позивача - адвоката Нероди В.Ю. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1025 від 11.05.2016, ордер серії КС №651021 від 06.03.2020)

відповідача - адвоката Поліщука Д.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ІФ №001582 від 03.07.2019, ордер серії АТ №1004321 від 22.09.2020)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірми Престиж», м. Харківська область, Харківський район, с. Веселе (вх. № 2991 Х/3) та апеляційну скаргу Малого приватного підприємства фірми «Ерідон», м. Київ (вх. № 2992 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі № 922/1716/20 (суддя Шарко Л.В.; повне рішення складено та підписано 16.10.2020)

за позовом Малого приватного підприємства фірми «Ерідон», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірми Престиж», м. Харківська область, Харківський район, с. Веселе

про стягнення 9961842,27 грн

ВСТАНОВИЛА:

Мале приватне підприємство фірма «Ерідон», м. Київ звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж», с. Веселе заборгованості за Договором поставки №1655/19/152 від 28.01.2019 в сумі 10847534,58 грн, яка складається з: 6528299,67 грн - основного боргу; 1773680,23 грн. - 48% річних відповідно до п. 6.7. Договору; 1330260,16 грн - проценти за користування товарним кредитом - 36%; 845777,81 грн - пені; 369516,71 грн - 10% штрафу. Витрати зі сплати судового збору та адвокатські послуги позивач просив покласти на відповідача.

27.08.2020 від позивача електронною поштою надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором поставки №1655/19/152 від 28.01.2019 в сумі 9961842,27 грн, яка складається з: 5980383,90 грн - основного боргу; 1624816,45 грн - 48% річних відповідно до п. 6.7. Договору; 1218612,33 грн - 36 процентів за користування товарним кредитом; 799526,16 грн - пені; 338 503,43 грн - 10% штрафу.

31.08.2020 від позивача надійшла заява поштою (аналогічна заяві від 27.08.2020) про зменшення розміру позовних вимог.

01.09.2020 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %.

Протокольною ухвалою суду від 01.09.2020 судом задоволено заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та подальший розгляд справи вирішено здійснювати з урахуванням нової ціни позову - 9961842,27 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі № 922/1716/20 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Агрофірма Престиж» на користь МПП Фірми «Ерідон» основну суму заборгованості в розмірі 5711523,70 грн; 48% річних в сумі 1551769,56 грн; проценти за користування товарним кредитом - 36% в сумі 1163827,17 грн; пеню в сумі 534264,88 грн; штраф 10% в сумі 226299,73 грн; судовий збір в сумі 13781,48 грн. В частині стягнення основної заборгованості в сумі 268860,20 грн, 48% річних в сумі 73046,89 грн, 36 % за користування товарним кредитом в сумі 54785,16 грн, пені в сумі 265261,28 грн, штрафу 112203,70 грн - відмовлено.

Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції частково не погодився, у встановлені ч. 1 ст. 256 ГПК України строки подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить скасувати рішення в частині стягнення з ТОВ «Агрофірма Престиж» на користь МПП Фірми «Ерідон» 48% річних в сумі 1551769,56 грн; пені в сумі 534264,88 грн; штрафу 10% в сумі 226299,73 грн та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовити. Судові витрати відповідач просить покласти на позивача.

В обґрунтування своїх вимог відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що зменшуючи штрафні санкції лише на 30% та стягуючи з відповідача 48% річних у розмірі 1551769,56 грн., пеню в сумі 534264,88 грн., штраф 10% в сумі 226299,73 грн., суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та порушив норми процесуального права, а саме ст. 13, ст. 74, ст. 76, ст. 86 ГПК України, оскільки при ухваленні рішення в цій частині, не застосував висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, та висновків Верховного Суду, що містяться у постанові від 11.09.2019 у справі № 905/2149/18 та постанові від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16, а також не врахував, що позивач не надав належних доказів на підтвердження заподіяних/понесених збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору поставки № 1655/19/152 від 28.01.2019. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду суд першої інстанції повинен був зменшити розмір штрафних санкцій (пені, штрафу, відсотків річних) та відмовити у їх стягнені у повному обсязі. Водночас, задовольняючи клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 30 %, суд першої інстанції, окрім зменшення розміру пені на 30% та розміру штрафу на 30%, також повинен був зменшити розмір 48% річних на 30%, тобто до 1086238,69 грн.

Ухвалою суду від 16.11.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 922/1716/20 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірми Престиж» на рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 та призначено справу № 922/1716/20 до апеляційного розгляду 05.01.2021 об 11:30 год. Запропоновано позивачу у строк до 01.12.2020 (включно) подати до суду відзив на апеляційну скаргу.

Позивачем також подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій МПП Фірма «Ерідон» не погоджується із рішенням Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основної суми заборгованості в розмірі 268860,20 грн., посилаючись на те, що рішення в цій частині ухвалене на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права, при недотриманні норм процесуального права. Також позивач акцентує увагу суду апеляційної інстанції на тому, що судом першої інстанції не було вирішено питання про повернення позивачу зайво сплаченого судового збору, у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог. За наведеного позивач просить рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі № 922/1716/20 в частині відмови у стягненні з відповідача заборгованості в сумі 268860,20 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення зазначеної суми основного боргу задовольнити.

МПП Фірма «Ерідон» вважає, що Господарський суд Харківської області безпідставно зменшив суму основного боргу на 268860,20 грн., зазначивши, що ціна отриманого та часткового оплаченого товару за договором була визначена позивачем неправильно. Позивач зазначає, що наведений відповідачем у відзиві від 20.07.2020 на позовну заяву альтернативний розрахунок визначення ціни є необґрунтованим, оскільки не відповідає положенням договору поставки №1655/19/152 від 28.01.2019. Так, при наведенні всіх розрахунків, що були здійснені відповідачем у відзиві на позовну заяву, було застосовано менший курс долара та/або євро, ніж той, що зафіксований у кожній видатковій накладній на дату її формування. В свою, чергу договір поставки №1655/19/152 від 28.01.2019 не передбачає здійснення перерахунку у разі зменшення курсу валюти. Визначений відповідачем курс відповідної іноземної валюти був меншим за курс, що був використаний на момент оформлення видаткових накладних, а отже не підлягав застосуванню. Натомість застосуванню підлягав курс, що був зафіксованим у кожній видатковій накладній. Однак незважаючи на це суд першої інстанції погодився із доводами відповідача, взявши наведений останнім розрахунок за основу. Крім того позивач вважає, що надані відповідачем докази у якості підтвердження курсу валюти не є належними доказами, оскільки отримані з Інтернет-ресурсу, який не можливо ідентифікувати, що суперечить положенням пункту 3.2. договору поставки №1655/19/152 від 28.01.2019.

Позивач акцентує увагу суду апеляційної інстанції на тому, що підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар; усі видаткові накладні за якими відбувалось відвантаження товару, підписані відповідачем та скріплені печаткою; відповідач прийняв ціну, за якою набув право власності на товар, що відчужувався на підставі видаткових накладних. Однак наведені обставини судом першої інстанції при ухваленні рішення не були враховані. Крім того, до договору поставки №1655/19/152 від 28.01.2019 також було укладено інші додатки до договору (про що було вказано у позовній заяві), за якими відповідачем було отримано товар та здійснено оплату в повному обсязі. При цьому, відповідач не звертався до МПП Фірми «Ерідон» із заявами про повернення з його точки зору «переплачених коштів» за додатками, згідно яких товар був оплачений в повному обсязі.

Разом із цим, до апеляційної скарги уповноваженим представником МПП Фірми «Ерідон» - адвокатом Неродою Вікторією Юріївною надано заяву (вх. № 10878 від 09.11.2020) про її участь у судовому засіданні при апеляційному розгляді справи № 922/1716/20 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення, розміщеного за посиланням vkz.court.gov.ua («EаsyCon»).

Ухвалою суду від 16.11.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 922/1716/20 з розгляду апеляційної скарги МПП Фірми «Ерідон», м. Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 та призначено її до сумісного розгляду разом зі скаргою ТОВ «Агрофірми Престиж» на 05.01.2021 об 11:30 год. Запропоновано відповідачу у строк до 01.12.2020 (включно) подати до суду відзив на апеляційну скаргу позивача. Задоволено клопотання представника МПП Фірми «Ерідон» - адвоката Нероди Вікторії Юріївни (вх. № 10878 від 09.11.2020) про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду при апеляційному розгляді справи № 922/1716/20.

30.11.2020, тобто у встановлені судом строки, позивачем та відповідачем надані відзиви на апеляційні скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 11784) відповідач зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права та дійшов правильного висновку, що розрахунок заборгованості за Договором поставки № 1655/19/152 від 28.01.2019 повинен здійснюватися у відповідності до умов Договору, а саме: п. 2.2., п. 2.3., п. 3.1., п. 3.2., п. 3.3., п. 3.4., п. 3.5.

Також відповідач послався на те, що за спірним Договором остаточна вартість поставленого товару повинна визначатися після здійснення всіх поставок та з урахуванням умов Договору щодо визначення курсу Міжбанку. У зв'язку з цим, після здійснення позивачем всіх поставок та оплатою відповідачем грошових коштів, остаточна вартість поставленого товару у будь-якому випадку підлягає корегуванню. На думку відповідача позивач помилково посилається на те, що всі наведені розрахунки здійснені за меншим курсом долара та/або євро. Такі аргументи позивача спростовуються при детальному дослідженні здійсненого відповідачем розрахунку розміру основної заборгованості. З наданого відповідачем розрахунку вбачається, що при здійсненні розрахунку розміру основної заборгованості були враховані всі умови Договору, а також фактичні обставини справи. Інших розрахунків, які б спростовували розрахунок відповідача позивач не надав. Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що станом на конкретну дату, курс валют по відношенню до гривні був іншим, ніж той, який підтверджується наданими відповідачем роздруківками. Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні стягнення основної заборгованості в сумі 268860,20 грн., через що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу відповідача (вх. № 11754) вказав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. Таким чином, Господарським судом Харківської області при дослідженні обставин справи №922/1716/20 самостійно прийнято рішення щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій та щодо розміру такого зменшення, що позивач не оспорює. Крім того позивач вважає, що обумовлені сторонами в пункті 6.7 договору поставки 48 % річних не можуть бути зменшені за аналогією неустойки (пені) на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, також не може бути відмовлено в їх стягненні тільки з тих підстав, що їх розмір або загальний розмір заборгованості є неспівмірним до суми основного боргу, оскільки їх стягнення не залежить від задоволення вимог про стягнення основного боргу, який до дня ухвалення судового рішення може бути виплачено. Позивач вважає позовні вимоги щодо 48% річних, які є особливим видом цивільно-правової відповідальності передбаченим ст.625 ЦК України та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені), обґрунтованими, та такими, що не належать до штрафних санкцій. За вказаних обставин позивач просить залишити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «Агрофірма Престиж» 48% річних в сумі - 1551769,56 грн, пені в сумі - 534264,88 грн, штраф 10% в сумі - 226299,73 грн, без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Агрофірма Престиж» - без задоволення.

Розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 04.01.2021 у зв'язку з відпусткою судді Істоміної О.А. та судді Пелипенко Н.М., які входять до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/1716/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2021 для розгляду справи № 922/1716/20 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Зубченко І.В., суддя Пушай В.І.

Відповідно до пункту 14 статті 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті.

В судове засідання 05.01.2021 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 05.01.2021 представник відповідача - адвокат Данченко А.С. заявив клопотання, в якому просив суд надати йому можливість ознайомитись з матеріалами справи шляхом фотографування із застосуванням власних технічних пристроїв та відкласти її розгляд на іншу дату (вх. № 65 від 05.01.2021). У цьому клопотанні представник відповідача повідомив суд, що договір про надання правової допомоги укладено між відповідачем (ТОВ «Престиж») та адвокатом Данченко А.С. 05.01.2021, а тому з метою надання правової допомоги ТОВ «Престиж», адвокату необхідно ознайомитись з матеріалами справи.

Розглянувши зазначене клопотання колегія суддів дійшла висновку про залишення його без задоволення в частині відкладення розгляду справи, оскільки зазначені у клопотанні відповідача причини не є підставами для відкладення розгляду справи, що визначені ст. 202 та ч. 11 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України; правові позиції сторін викладені у відповідних скаргах, заявах та відзивах, і у відповідача було достатньо часу для ознайомлення із матеріалами справи. Водночас, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про неможливість закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні, та оголосила перерву до 12:00 год. 26.01.2021.

15.01.2021 до суду від ТОВ «Агрофірми Престиж» надійшло клопотання (вх. № 470) про закриття провадження у справі № 922/1716/20 в частині стягнення з ТОВ «Агрофірма Престиж» на користь МПП Фірма «Ерідон» основної суми заборгованості у розмірі 5711383,95 грн та в частині стягнення з ТОВ «Агрофірма Престиж» на користь МПП Фірма «Ерідон» процентів за користування товарним кредитом у розмірі 268999,95 грн на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку зі сплатою ТОВ «Агрофірма Престиж» на користь МПП Фірма «Ерідон» грошових коштів у загальному розмірі 5980383,90 грн, а саме 1000000,00 грн згідно платіжного доручення № 93 від 20.10.2020 та 4980383,90 грн згідно платіжного доручення № 328 від 11.12.2020. Копії цих платіжних доручень додані відповідачем до вказаного клопотання.

Також відповідач надав суду додаткові пояснення до апеляційної скарги в частині наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (вх. № 471 від 15.01.2021), в яких повідомив, що станом на теперішній час відповідач повністю сплатив на користь позивача розмір основної заборгованості та навіть на 268999,95 грн, більше, що свідчить про добровільне усунення порушення зобов'язання та належну поведінку відповідача, а також вчинення дій щодо задоволення вимог позивача, а тому вважає, що наявні всі правові підстави для зменшення розміру пені, штрафу та 48 % річних за клопотанням ТОВ «Агрофірма Престиж».

25.01.2021 судом від уповноваженого представника позивача одержано заперечення на клопотання про закриття провадження у справі (вх. № 864), відповідно до яких позивач просить відмовити у задоволенні зазначеного клопотання. Позивач вважає, що сплативши згідно платіжного доручення №93 від 20.10.2020 суму в розмірі 1000000,00 грн із призначенням платежу «сплата за товар згідно дог. №1655/19/152 від 28.01.2019» та згідно платіжного доручення №328 від 11.12.2020 суму в розмірі 4980383,90 грн із призначенням платежу «сплата за товар згідно дог. №1655/19/152 від 28.01.2019», відповідач тим самим здійснив оплату за товар, що поставлявся на умовах договору поставки № 1655/19/152 від 28.01.2019 на загальну суму - 5980383,90 грн. На думку позивача такими діями відповідач визнав позовні вимоги МПП Фірма «Ерідон» у заявленому розмірі (з урахуванням уточнень) в сумі 5980383,90 грн, та, як наслідок, визнав вимоги апеляційної скарги МПП Фірми «Ерідон». Водночас позивач акцентує увагу суду на тому, що відповідач не звертався до МПП Фірми «Ерідон» із листом про повернення надмірно сплачених коштів. Натомість така сплата була здійснена після проголошення оскаржуваного рішення. В іншому випадку, для позивача не є зрозумілим чому відповідач здійснив оплату за товар у сумі більшій, ніж було визначено рішенням господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі №922/1716/20. Також позивач категорично заперечує проти закриття провадження у справі №922/1716/20 в частині стягнення з ТОВ «Агрофірма Престиж» на користь МПП Фірма «Ерідон» процентів за користування товарним кредитом у розмірі 268999,95 грн, оскільки фактично такими своїми діями відповідач хоче здійснити взаємозалік, який у даній ситуації є неможливим, позаяк за даними позивача сума основного боргу за договором поставки №1655/19/152 від 28.01.2019 становить 5980383,90 грн, а не 5711523,70 грн, як вважає відповідач. Відповідач не здійснював сплату процентів за користування товарним кредитом. Натомість платежі, що були здійснені відповідачем, мають чітке визначення платежу, і свідчать про визнання та сплату саме суми основного боргу у заявленому до стягнення розмірі.

26.01.2021 представником ТОВ «Агрофірма Престиж» надано додаткові пояснення до заперечень на клопотання про закриття провадження у справі (вї. № 1003), відповідно до яких відповідач не визнає заборгованість за спірним договором поставки у розмірі 5980383,90 грн, як і не визнає вимоги апеляційної скарги МПП Фірми «Ерідон». Відповідач пояснює, що грошові кошти у розмірі 5980383,90 грн були сплачені ТОВ «Агрофірма Престиж» з метою вирішення питання щодо мирного врегулювання спору, а їх сплата не свідчить про визнання основної заборгованості у заявленій до стягнення сумі.

Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині стягнення з ТОВ «Агрофірма Престиж» на користь МПП Фірма «Ерідон» основної суми заборгованості у розмірі 5711383,95 грн та процентів за користування товарним кредитом у розмірі 268999,95 грн на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки сама по собі сплата вказаних сум в якості погашення заборгованості після ухвалення судом першої інстанції рішення за наслідками вирішення спору та його оскарження обома сторонами спору в апеляційному порядку, а також надані позивачем заперечення, не можуть свідчити про те, що між сторонами відсутній спір з цього приводу, а тому Східний апеляційний господарський суд не має визначених процесуальним законом правових підстав для скасування у справі судового рішення в зазначених частинах та закриття провадження у справі.

В судове засідання 26.01.2021 з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача, які надали пояснення у справі.

Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п'ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні 26.01.2021 уповноважених представників сторін, які підтримали свої правові позиції по справі, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги позивача та залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, 28.01.2019 між позивачем - Малим приватним підприємством фірмою «Ерідон» (Постачальник) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» (Покупець) укладено Договір поставки №1655/19/152 (далі - Договір), у відповідності до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах цього Договору постачальник зобов'язується поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (далі - «Товар»), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого товару.

Ціна Товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній, валюті (долар США та Євро), зазначається у Додатках до цього Договору. Ціна Товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати Товару на умовах цього Договору. Еквівалент ціни Товару в іноземній валюті, який зазначено в Додатку до цього Договору, є незмінним на весь період дії цього Договору. Загальна вартість Товару, що постачається за цим Договором (ціна Договору), визначається Додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. Договору. У випадку розбіжності даних у Додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни Товару, перевагу має видаткова накладна (пункти 2.1.-2.3. Договору).

Розділом 3 Договору сторони погодили умови оплати товару.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором та Додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього Договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Згідно з пунктом 3.2. Договору визначення ціни та загальної вартості Товару, що підлягає оплаті Покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати Товару (надалі - «курс Міжбанку»). Для визначення «курсу Міжбанку» Сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в Додатках до цього Договору (надалі - «Джерело курсу іноземних валют»).

Пункт 3.3. Договору передбачає, що оплата Товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється Покупцем на підставі Рахунку на оплату, сформованого Постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1. та 3.2. Договору. Термін дії Рахунку на оплату складає 3 (три) банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погодженого Сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених Рахунком на оплату, зарахування платежів здійснюється Постачальником виходячи з курсу Міжбанку, встановленого на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.

Оплата Товару, який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється Покупцем, з дотриманням умов пунктів 3.2. та 3.5. цього Договору (пункт 3.3. Договору).

Відповідно до пункту 3.4. Договору оформлення видаткових накладних на Товар, який постачається на умовах попередньої оплати здійснюється за цінами, зазначеними в Рахунку на оплату. У разі недотримання Покупцем строків оплати Товару, встановлених Рахунком на оплату, пунктів 3.2. цього Договору, на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.

Оформлення видаткових накладних на Товар, який постачається на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється за цінами, визначеними на дату формування видаткової накладної з дотриманням умов пунктів 3.2. цього Договору.

Пунктом 3.5. Договору передбачено, що в тому разі, коли на день проведення Покупцем оплати Товару, отриманого на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків (дата зарахування коштів або передачі векселів) курс іноземної валюти, визначений з дотримання умов пункту 3.2. цього Договору, є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної, Сторони для визначення вартості Товару, яка підлягає оплаті Покупцем застосовують формулу: С = (А1/А2) * В

де: С - вартість Товару, що підлягає оплаті; В - вартість неоплаченого Товару за відповідними видатковими накладними; А1 - курс іноземної валюти на дату оплати Товару, визначений згідно умов Договору; А2 - курс іноземної валюти на дату оформлення видаткової накладної, визначений згідно умов Договору.

У разі коли на момент проведення розрахунків (на дату здійснення оплати або передачі векселів) курс продажу іноземних валют, визначений у відповідності до умов пункту 3.2. Договору, буде меншим за відповідний курс, використаний на момент оформлення видаткових накладних, покупець проводить оплату отриманого Товару, виходячи із курсу продажу іноземних валют, використаного на дату оформлення видаткових накладних.

Згідно пункту 9.2. Договору цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

На виконання умов Договору сторонами погоджено, складено, підписано та скріплено печатками відповідні Додатки до Договору щодо поставки позивачем відповідачу товару.

Із матеріалів справи убачається, що на виконання умов Договору поставки №1655/19/152 від 28.01.2019 позивачем передано, а відповідачем отримано товар на загальну суму 11612970,65 грн, зокрема:

-на підставі Додатку №1655/19/152/01-Н від 28.01.2019 До договору згідно видаткових накладних №16860 від 20.03.2019 на суму 531180,91 грн, №16868 від 20.03.2019 на суму 2130897,70 грн, №18641 від 25.03.2019 на суму 89378,52 грн, №18644 від 25.03.2019 на суму 2089615,32 грн, №33565 від 16.04.2019 на суму 479994,66 грн, №33579 від 16.04.2019 на суму 170194,75 грн, позивачем поставлено та передано відповідачу товар на загальну суму 5491261,86 грн;

-на підставі Додатку №1655/19/152/02-Н від 28.01.2019 до Договору згідно видаткових накладних № 16957 від 20.03.2019 на суму 416055,22 грн, № 16963 від 20.03.2019 на суму 1094170,45 грн, № 17783 від 21.03.2019 на суму 578653,20 грн., позивачем поставлено та передано відповідачу товар на загальну суму 2088878,87 грн;

-на підставі Додатку №1655/19/152/03-Н від 28.01.2019 до Договору згідно видаткових накладних № 16821 від 20.03.2019 на суму 474588,00 грн, № 16828 від 20.03.2019 на суму 814236,00 грн, № 18601 від 25.03.2019 на суму 1061412,00 грн позивачем поставлено та передано відповідачу товар на загальну суму 2350236,00 грн;

-на підставі Додатку №1655/19/152/04-З від 25.02.2019 до Договору згідно видаткових накладних № 33608 від 16.04.2019 на суму 341389,44 грн та № 33612 від 16.04.2019 на суму 1341204,48 грн, позивачем поставлено та передано відповідачу товар на загальну суму 1682593,92 грн.

Відповідно до пунктів 3 Додатків №1655/19/152/01-Н від 28.01.2019, №1655/19/152/02-Н від 28.01.2019, №1655/19/152/03-Н від 28.01.2019 відповідач повинен здійснити оплату вартості товару в наступному порядку:

-20% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 28.02.2019;

-80% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 01.11.2019.

Відповідно до пункту 3 Додатку №1655/19/152/04-З від 25.02.2019 відповідач повинен здійснити оплату вартості товару в наступному порядку:

-20% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 15.03.2019;

-80% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 01.11.2019.

За змістом пункту 3.7. Договору сторони передбачили обов'язок відповідача вказувати у відповідному платіжному дорученні за яким саме додатком до цього договору та/або рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У випадку незазначення відповідачем такої інформації і у разі порушення останнім договірних зобов'язань, позивач має право зараховувати проведені відповідачем за цим договором платежі на власний розсуд.

Наявні у справі матеріали справи свідчать про те, що позивач, користуючись договірними домовленостями, зокрема пунктом 3.7 Договору, в рахунок оплати вартості поставленого товару згідно Додатку №1655/19/152/01-Н від 28.01.2019 за видатковими накладними №16860 від 20.03.2019 на суму 531180,91 грн, №16868 від 20.03.2019 на суму 2130897,70 грн, №18641 від 25.03.2019 на суму 89378,52 грн, №18644 від 25.03.2019 на суму 2089615,32 грн, №33565 від 16.04.2019 на суму 479994,66 грн, №33579 від 16.04.2019 на суму 170194,75 грн, зарахував наступні платежі, які надійшли від відповідача:

-відповідно до платіжного доручення №1233 від 22.02.2019 - 550277,00 грн (призначення платежу - сплата за насіння соняшника та кукурудзи згідно рахунку № 9584 від 22.02.2019),

-відповідно до платіжного доручення №1248 від 12.03.2019 - 550277,09 грн (призначення платежу - сплата за насіння соняшника та кукурудзи згідно рахунку № 9584 від 22.02.2019),

-відповідно до платіжного доручення №440 від 08.11.2019 - 100000,00 грн (призначення платежу - сплата за товар згідно дог. № 1655/19/152 від 28.01.2019),

-відповідно до платіжного доручення №480 від 20.11.2019 - 200000,00 грн (призначення платежу - сплата за товар згідно дог. № 1655/19/152 від 28.01.2019),

-відповідно до платіжного доручення №582 від 21.12.2019 - 100000,00 грн (призначення платежу - сплата за товар згідно дог. № 1655/19/152 від 28.01.2019),

-відповідно до платіжного доручення №608 від 27.12.2019 - 1000000,00 грн (призначення платежу - сплата за товар згідно дог. № 1655/19/152 від 28.01.2019),

-відповідно до платіжного доручення №620 від 17.01.2020 - 38475,48 грн (призначення платежу - сплата за товар згідно дог. № 1655/19/152 від 28.01.2019),

-відповідно до платіжного доручення №620 від 17.01.2020 - 161524,52 грн (призначення платежу - сплата за товар згідно дог. № 1655/19/152 від 28.01.2019),

-відповідно до платіжного доручення №622 від 20.01.2020 - 749096,96 грн (призначення платежу - сплата за товар згідно дог. № 1655/19/152 від 28.01.2019),

-відповідно до платіжного доручення №622 від 20.01.2020 - 50903,04 грн (призначення платежу - сплата за товар згідно дог. № 1655/19/152 від 28.01.2019),

-відповідно до платіжного доручення №660 від 31.01.2020 - 200000,00 грн (призначення платежу - сплата за товар згідно дог. № 1655/19/152 від 28.01.2019),

-відповідно до платіжного доручення №862 від 27.03.2020 - 500000,00 грн. (призначення платежу - сплата за товар згідно дог. № 1655/19/152 від 28.01.2019).

Крім того, позивач в якості оплати вартості поставленого товару згідно Додатку №1655/19/152/02-Н від 28.01.2019 до Договору за видатковими накладними № 16957 від 20.03.2019 на суму 416055,22 грн, № 16963 від 20.03.2019 на суму 1094170,45 грн, № 17783 від 21.03.2019 на суму 578653,20 грн., зарахував наступні платежі, які надійшли від відповідача:

-відповідно до платіжного доручення № 1234 від 22.02.2019 - 205892,63 грн (призначення платежу - сплата за насіння кукурудзи згідно рахунку № 9585 від 22.02.2019),

-відповідно до платіжного доручення № 1249 від 12.03.2019 - 205892,63 грн (призначення платежу - сплата за насіння кукурудзи згідно рахунку № 9585 від 22.02.2019),

-відповідно до платіжного доручення № 1252 від 13.03.2019 - 4269,96 грн (призначення платежу - сплата за насіння кукурудзи згідно рахунку № 15320 від 12.03.2019),

-відповідно до платіжного доручення № 760 від 28.02.2020 - 200000,00 грн (призначення платежу - сплата за товар згідно дог. № 1655/19/152 від 28.01.2019).

Поряд із цим, позивач в якості оплати вартості поставленого товару згідно Додатку №1655/19/152/03-Н від 28.01.2019 до Договору та видатковими накладними № 16821 від 20.03.2019 на суму 474588,00 грн, № 16828 від 20.03.2019 на суму 814236,00 грн, № 18601 від 25.03.2019 на суму 1061412,00 грн зарахував наступні платежі, які надійшли від відповідача:

-відповідно до платіжного доручення № 1236 від 22.02.2019 - 120000,00 грн (призначення платежу - сплата за насіння соняшника та кукурудзи згідно рахунку № 9586 від 22.02.2019),

-відповідно до платіжного доручення № 7131619576 від 22.02.2019 - 117294,00 грн (призначення платежу - сплата за насіння соняшника та кукурудзи згідно рахунку № 9586 від 22.02.2019),

-відповідно до платіжного доручення № 1250 від 12.03.2019 - 237294,00 грн. (призначення платежу - сплата за насіння соняшника та кукурудзи згідно рахунку № 9586 від 22.02.2019).

Також позивач в якості оплати вартості поставленого товару згідно Додатку №1655/19/152/04-З від 25.02.2019 та видатковими накладними № 33608 від 16.04.2019 на суму 341389,44 грн та № 33612 від 16.04.2019 на суму 1341204,48 грн зарахував наступний платіж, який надійшов від відповідача:

-відповідно до платіжного доручення № 7131619768 від 03.04.2019 - 341389,44 грн. (призначення платежу - сплата за примекстру голд згідно рахунку № 25458 від 03.04.2019).

За даними позивача залишок заборгованості відповідача становить:

-за Додатком №1655/19/152/01-Н від 28.01.2019 до Договору - 1290707,77 грн (5491261,86 грн - 4200554,09 грн);

-за Додатком №1655/19/152/02-Н від 28.01.2019 до Договору - 1472823,65 грн;

-за Додатком №1655/19/152/03-Н від 28.01.2019 до Договору - 1875648,00 грн;

-за Додатком №1655/19/152/04-3 від 25.02.2019 до Договору - 1341204,48 грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати вартості отриманого товару стало підставою для звернення позивача до суду із позовом у цій справі, предметом якого (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), зокрема, є стягнення заборгованості в сумі 5980383,90 грн.

Позивач наполягає, що відповідач у повному обсязі не сплатив вартість отриманого товару за ціною, що вказана у видаткових накладних, у визначений Договором строк.

Водночас, згідно з пунктом 6.2. Договору поставки відповідач, у разі несвоєчасної оплати товару, повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення від вартості отриманого але не оплаченого Товару за кожний день прострочення; у випадку порушення Покупцем встановлених строків оплати отриманого Товару на строк більше 15 календарних днів, додатково сплачує штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від вартості Товару строк оплати якого прострочено Покупцем.

Пунктом 6.7. Договору поставки обумовлено, що в разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати Товару чи невиконання зобов'язань передбачених пунктами 3.2 та 3.3 цього Договору, Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, Сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Згідно пункту 5 додатків №1655/19/152/01-Н від 28.01.2019, №1655/19/152/02-Н від 28.01.2019, №1655/19/152/03-Н від 28.01.2019, №1655/19/152/04-З від 25.02.2019 до Договору сторони передбачили та встановили, що у разі порушення Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня коли товар підлягав оплаті за умовами відповідного Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару.

МПП Фірма «Ерідон», посилаючись на неналежне виконання ТОВ Агрофірмою «Престиж» зобов'язань за Договором в частині своєчасної оплати вартості товару на загальну суму 5980383,90 грн, нарахувало та заявило до стягнення пеню, штраф, 48 % річних, а також проценти за користування товарним кредитом.

Предметом спору у цій справі (з урахуванням прийнятої місцевим господарським судом заяви позивача про зменшення позовних вимог вх. № 19919 від 31.08.2020) є стягнення з ТОВ Агрофірми «Престиж»:

-заборгованості за Договором поставки в сумі 5980383,90 грн,

-пені в сумі 799526,16 грн за період прострочення з 02.11.2019 по 26.05.2020;

-10% штрафу в сумі 338503,43 грн.

-48% річних в сумі 1624816,45 грн за період прострочення з 02.11.2019 по 26.05.2020;

-36 процентів за користування товарним кредитом в сумі 1218612,33 грн. за період прострочення з 02.11.2019 по 26.05.2020.

Надаючи заперечення проти позовних вимог відповідач послався зокрема на те, що розрахований позивачем розмір основної заборгованості не відповідає умовам Договору поставки та є завищеним, адже у відповідності до п. 2.2., п. 3.2., п. 3.3., п. 3.4., п. 3.5. Договору, виходячи із курсу долару США, або Євро до гривні, розмір основної заборгованості за відповідним підрахунком відповідача є меншим на 268858,20 грн., ніж заявлений позивачем до стягнення.

Відповідач вважає, що розмір основної заборгованості за Договором поставки, яку він має сплатити позивачу, становить 5711523,70 грн. Відповідач також зазначив, що розрахунок пені, штрафу, 48% річних та відсотків за користування грошовими коштами, безпідставно здійснено позивачем, виходячи із завищеної суми заборгованості за Договором. На підтвердження такої позиції у справі відповідач надав до справи роздруківки із веб-сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/archive/ щодо курсу продажу долару США, або Євро до гривні на відповідну дату та власний розрахунок суми позову (том 1 аркуші справи 199-202).

Також за розрахунком відповідача, з яким погодився суд першої інстанції, виходячи із розміру основної заборгованості 5711523,70 грн., розмір пені за період прострочення з 02.11.2019 по 26.05.2020 має становити 763235,54 грн; розмір 48% річних за вказаний період прострочення - 1551769,56 грн; розмір товарного кредиту - 1163827,17 грн; розмір штрафу - 323285,32 грн.

Водночас, відповідач, посилаючись на те, що розмір штрафних санкцій, пені, процентів та відсотків річних є занадто великим по відношенню до основної суми заборгованості, у відзиві на позовну заяву просив відмовити у стягненні вказаних сум з огляду на їх очевидну неспівмірність із основною сумою боргу.

При цьому відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема пені та штрафу, на 90 відсотків (том 1 аркуші справи 208-209).

Дослідивши надані відповідачем докази та здійснений розрахунок у відповідній частині, суд першої інстанції погодився із твердженнями відповідача про те, що розрахунок заборгованості за Договором поставки № 1655/19/152 від 28.01.2019 повинен здійснюватися у відповідності до умов п. 2.2., п. 2.3., п. 3.1., п. 3.2., п. 3.3., п. 3.4., п. 3.5. Договору, виходячи із курсу долару США або Євро до гривні на відповідну дату оплати, а розмір основної заборгованості на 268858,20 грн менший, ніж заявлений позивачем до стягнення.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 5711523,70 грн. В іншій частині стягнення основної заборгованості в сумі 268860,20 грн суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог із посиланням на відсутність правових підстав.

Поряд із цим суд першої інстанції вивчивши матеріали справи та посилаючись на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу та пені, а також з огляду на здійснену відповідачем часткову оплату вартості товару, що свідчить про намагання відповідача виконувати умови договору, ураховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги заявлене відповідачем клопотання щодо зменшення штрафу та пені, дійшов висновку про зменшення розміру санкцій (пені та штрафу) на 30%.

З урахуванням зменшення суд першої інстанції визначився, що стягненню з відповідача на користь позивача також підлягають:

-48% річних в сумі 1551769,56 грн;

-проценти за користування товарним кредитом - 36% в сумі 1163827,17 грн;

-пеня в сумі 534264,88 грн;

-штраф 10% в сумі 226299,73 грн.

В частині стягнення 48% річних в сумі 73046,89 грн., 36 % за користування товарним кредитом в сумі 54785,16 грн., пені в сумі 265261,28 грн., штрафу 112203,70 грн. судом першої інстанції відмовлено.

Позивач не оскаржує зазначене рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача 48% річних в сумі 73046,89 грн., 36 % за користування товарним кредитом в сумі 54785,16 грн., пені в сумі 265261,28 грн. та штрафу 112203,70 грн.

Доводи стосовно цієї частини розглянутих судом першої інстанції вимог в апеляційній скарзі позивача відсутні.

Позивач у своїй апеляційній скарзі не погоджується із рішенням місцевого господарського суду у цій справі виключно в частині відмови у задоволенні стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 268860,20 грн, вважаючи, що ціна договору визначена відповідачем та судом невірно. В іншій частині позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому судовий збір за подачу апеляційної скарги сплачений позивачем виходячи з оспорюваної суми - 268860,20 грн, тому можна зробити висновок, що позивач фактично визнає та не оспорює правильність висновків суду в іншій частині розглянутих позовних вимог, що відповідно до статті 269 ГПК України при розгляді апеляційної скарги позивача має наслідком перевірку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції лише в зазначеній частині та в межах зазначених позивачем доводів та вимог.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та переглядаючи рішення в оскаржуваній частині в межах повноважень, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частина перша статті 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно Договору № 1655/19/152 від 28.01.2019 в межах Додатків №1655/19/152/01-Н від 28.01.2019, №1655/19/152/02-Н від 28.01.2019, №1655/19/152/03-Н від 28.01.2019, № 1655/19/152/04-З від 25.02.2019 позивач згідно вищезазначених видаткових накладних поставив, а відповідач прийняв без зауважень щодо ціни, кількості, якості та асортименту товар на загальну суму 11612970,65 грн.

При цьому матеріали справи свідчать, що відповідачем в порушення приписів пункту 3 додатків до Договору та частини першої статті 530 Цивільного кодексу України не було здійснено повного розрахунку з позивачем за поставлений товар згідно вищезазначених видаткових накладних у визначені договірними домовленостями строки.

Водночас слід зазначити, що у пункті 3.7. Договору сторони обумовили, що здійснюючи оплату товару, покупець зобов'язаний зазначити у платіжному дорученні за яким саме додатком до цього договору та/або рахунком на оплату, та/або видатковою накладною, а також у разі необхідності, за який саме товар здійснюється оплата. У разі відсутності такої інформації, а також у разі порушення покупцем зобов'язань за цим договором, отриманий платіж зараховується постачальником на власний розсуд.

Із наявних у справі належним чином засвідчених копій платіжних доручень убачається, що проводячи часткову оплату за товар, грошові кошти перераховувалися відповідачем без зазначення відповідного додатку до Договору, накладної або конкретного найменування товару. У декількох платіжних дорученнях у графі призначення платежу були вказані рахунки на оплату.

При цьому сторонами не надано до справи відповідних рахунків на оплату для вивчення їх судом та надання належної правової оцінки.

Колегія суддів вважає, що платіжні доручення, які були складені відповідачем з порушенням умов 3.7. Договору, надавали позивачу всі підстави зараховувати здійснені відповідачем оплати на власний розсуд, але в межах Договору поставки № 1655/19/152 від 28.01.2019.

Позивач разом із заявою про зменшення розміру позовних вимог надав суду довідку від 26.08.2020 щодо зарахування оплат ТОВ «АФ Престиж» (том 1 аркуш справи 146), з якої слідує в яких сумах та за якими додатками позивачем було здійснено зарахування сплачених відповідачем коштів.

За наслідками апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що основна заборгованість відповідача станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду та станом на момент її розгляду господарським судом першої інстанції становить 5980383,90 грн.

Натомість при розгляді цієї справи відповідач у відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу позивача навів власний розрахунок, згідно якого ТОВ «АФ Престиж» вважає, що ціна поставленого товару за вищезазначеними видатковими накладними згідно Додатків до Договору повинна бути меншою на 268860,20 грн, оскільки на його думку остаточна вартість за Договором визначається в еквіваленті іноземної валюти (долар США або Євро) та розраховується у відповідності до умов Договору, які регулюють питання визначення курсу іноземної валюти до гривні в залежності від дати: Рахунку на оплату; надходження грошових коштів на рахунок Постачальника; від дати оформлення видаткових накладних, а також у випадках здійснення оплати товару, який постачається на умовах попередньої оплати та на умовах відстрочення платежу. На переконання відповідача остаточна вартість поставленого товару повинна визначатися після здійснення всіх поставок та з урахуванням умов Договору щодо визначення курсу Міжбанку.

Суд першої інстанції погодився із доводами відповідача та дійшов висновку, що після здійснення позивачем всіх поставок та оплатою відповідачем грошових коштів, остаточна вартість поставленого товару у будь-якому випадку підлягає корегуванню, а отже з урахуванням наведеного відповідачем розрахунку заборгованість становить 5711523,70 грн.

Однак колегія суддів вважає, що наведений відповідачем та прийнятий судом першої інстанції до уваги розрахунок суми основного боргу не відповідає умовам договору поставки №1655/19/152 від 28.01.2019, з огляду на таке.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

За приписами статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Урегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки товару та його оплати, позивач та відповідач у цій справі досягли згоди щодо його істотних умов. Зокрема, як вже було зазначено вище, сторони погодили, що у випадку розбіжності даних у Додатках та у видаткових накладних щодо ціни товару, перевагу має видаткова накладна, а у разі, коли на момент проведення розрахунків (на дату здійснення оплати або передачі векселів) курс продажу іноземних валют буде меншим за відповідний курс, використаний на момент оформлення видаткових накладних, відповідач проводить оплату отриманого товару, виходячи із курсу продажу іноземних валют, використаного на дату оформлення видаткових накладних.

Отже, за змістом умов Договору відповідач зобов'язаний провести розрахунки за отриманий товар, а позивач вправі отримати погоджену у видаткових накладних вартість майна, незважаючи на інфляційні процеси національної валюти.

При розгляді справи колегією суддів апеляційної інстанції на підставі наданих сторонами пояснень з'ясовано, що курс відповідної іноземної валюти станом на дати проведених відповідачем оплат був меншим, ніж той, що був використаний при оформленні видаткових накладних.

В той же час Договір поставки №1655/19/152 від 28.01.2019 не передбачає обов'язковості здійснення перерахунку у разі зменшення курсу долара та/або євро на дату оплати, тому колегія суддів дійшла висновку, що у спірному випадку застосуванню підлягає курс відповідної іноземної валюти, що був зафіксованим у кожній з видаткових накладних.

Отже, згідно встановлених судом апеляційної інстанції обставин цієї справи у сукупності, відповідач зобов'язаний провести розрахунки за отриманий товар за ціною, що визначена доданими до позовної заяви видатковими накладними, з урахуванням зафіксованого у кожній видатковій накладній курсу долара та/або євро на дату їх оформлення.

За даними позивача, які достеменно підтверджені матеріалами справи, заборгованість відповідача з урахуванням проведених оплат становить 5980383,90 грн, тому колегія суддів відхиляє наданий відповідачем розрахунок розміру основної заборгованості, за яким розмір основної заборгованості за Договором з урахуванням проведених оплат згідно даних ТОВ «АФ Престиж» повинен становити 5711523,70 грн. ((1121955,32 грн. (заборгованість за Додатком 1) + 1414212,25 грн. (заборгованість за Додатком 2) + 1875648,00 грн. (заборгованість за Додатком 3) + 1299708,13 грн. (заборгованість за Додатком 4)).

Водночас слід зазначити, що згідно пункту 5.3. Договору поставки перехід права власності на товар від постачальника до покупця, а також приймання товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі товару є дата оформлення видаткової накладної яка підписується представником покупця. Підпис представника покупця у видатковій накладній може бути завірений відтиском печатки покупця та свідчить про отримання товару покупцем по кількості, вказаній у видатковій накладній; по якості - відповідно до показників та характеристик, зазначених у документах про якість та походження товару.

Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Проте суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній позивачем частині зазначеного не врахував, як і не взяв до уваги те, що підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому усі видаткові накладні, за якими відбувалось відвантаження товару, підписані відповідачем та скріплені печаткою. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.

З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 268860,20 грн, є доведеними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Звідси є неправильним висновок суду першої інстанції про те, що задоволенню підлягають позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 5711523,70 грн., а в іншій частині стягнення основної заборгованості в сумі 268860,20 грн відсутні правові підстави для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги позивача спростовують зазначені висновки суду першої інстанції, тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги позивача у повному обсязі.

Посилання МПП Фірми «Ерідон» на те, що судом першої інстанції не було вирішене питання про повернення позивачу зайво сплаченої суми судового збору за відповідним клопотанням, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог, не є підставами для скасування ухваленого у даній справі рішення, оскільки Законом України «Про судовий збір» не передбачено граничного строку повернення судового збору з бюджету у разі зменшення розміру позовних вимог, тому суд першої інстанції не позбавлений можливості розглянути зазначене клопотання позивача та вирішити питання щодо повернення суми судового збору з бюджету на користь позивача відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».

В свою чергу оскаржуючи рішення у цій справі відповідач наполягає на неправильному застосуванні місцевим господарським судом норм матеріального права у частині зменшення розміру штрафних санкцій, адже вважає, що добровільне усунення порушень договірного зобов'язання шляхом часткової сплати заборгованості, надавало суду підстави для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 48% річних в сумі 1551769,56 грн; пені в сумі 534264,88 грн; штрафу 10% в сумі 226299,73 грн.

Суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги відповідача, зважаючи на таке.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням,

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У частині першій статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 тощо.

Змістом оскаржуваного рішення суду першої інстанції підтверджується, що місцевий господарський суд, дослідивши наявні у справі докази та обставини справи в їх сукупності, перевіривши доводи сторін, урахувавши наведені положення законодавства, встановивши наявність обставин, які мають істотне значення для зменшення розміру штрафних санкцій у цьому випадку на 30 %, зокрема, беручи до уваги те, що: відповідач станом на день розгляду спору по суті частково виконав основне зобов'язання за Договором та оплатив частину вартості товару, що свідчить про вжиття відповідачем заходів для виконання зобов'язання за Договором, а загальна сума пені та штрафу в розмірі 1086520,86 грн. є навпаки значною та неспівмірною із розміром основного боргу, здійснивши оцінку вищевикладеного з дотриманням статті 86 Господарського процесуального кодексу України, із наведенням логічних, послідовних і мотивованих аргументів правильно застосував статтю 233 Господарського кодексу України та статтю 551 Цивільного кодексу України.

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що у розгляді справи № 922/1716/20 місцевий господарський суд реалізував надане право та зменшив розмір пені і штрафу на 30 % за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів.

Посилання відповідача на практику Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), де у пункті 8.38 постанови від 18.03.2020 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги з огляду на те, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує на підставі аналізу, оцінки та дослідження конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин справи, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції у цій справі № 922/1716/20 про часткову відмову відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені та штрафу не свідчить про його невідповідність висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), оскільки зазначені висновки є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, та з урахуванням поданих сторонами доказів у справі.

Отже, Господарським судом Харківської області при дослідженні обставин справи №922/1716/20 виходячи з дискреційних повноважень, самостійно прийнято рішення щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій (пені, штрафу) та щодо розміру такого зменшення, а доводи апеляційної скарги відповідача цих висновків суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи загальний строк прострочення, який станом на 26.11.2020 складає - 391 днів, застосування до боржника нарахованих пені та штрафу є абсолютно справедливим та виправданим заходом.

Що стосується доводів відповідача про те, що у розгляді даної справи суд першої інстанції зменшуючи за клопотанням відповідача штраф та пеню, повинен був зменшити й розмір заявлених до стягнення 48 % річних до 30%, колегія суддів вважає необхідним зазначити таке.

По-перше, відповідач у відповідному клопотанні не просив зменшити розмір 48 % річних.

По-друге, відповідно до частин першої та другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Так, у вище вказаному пункті зазначене таке: «з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника». Отже, Верховний Суд звернув увагу на те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

Втім, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату трьох процентів річних є додатковою до основної вимогою. Отже, вимогу про сплату трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України слід розглядати як додаткову щодо вимоги про сплату основного зобов'язання.

Приписи статті 625 Цивільного кодексу України про три проценти річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються в разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, стаття 625 Цивільного кодексу України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних.

В даному випадку сторонами було погоджено застосування - 48% річних.

Так, пунктом 6.7 Договору поставки №1655/19/152 від 28.01.2019 сторони визначили, що у разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати товару чи невиконання зобов'язань передбачених пунктами 3.2 та 3.3 цього Договору, Покупець відповідно до ст.625 ЦК України, сплачує на користь постачальника 48% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності передбаченим статтею 625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Отже, вимога про стягнення 48% річних є акцесорною та додатковою до вимог про стягнення основного боргу за Договором, не є санкцією, носить компенсаційний характер заходів відповідальності.

Вказані виплати процентів річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є процентами за користування чужими грошима в розумінні статті 536 цього Кодексу, а є гарантією належного виконання грошового зобов'язання.

Указані виплати процентів річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є процентами за користування чужими грошима в розумінні статті 536 цього Кодексу, а є гарантією належного виконання грошового зобов'язання.

Підвищені проценти за статтею 625 Цивільного кодексу України встановлені й узгоджені самими сторонами.

Зазначені проценти входять до складу основного боргу. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведених норм матеріального права можна зробити висновок, що обумовлені сторонами в пункті 6.7. договору поставки проценти річних не можуть бути зменшені за аналогією неустойки (пені) на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, також не може бути відмовлено в їх стягненні тільки з тих підстав, що їх розмір або загальний розмір заборгованості є неспівмірним до суми основного боргу, оскільки їх стягнення не залежить від задоволення вимог про стягнення основного боргу, який до дня ухвалення судового рішення може бути виплачено.

При цьому колегія суддів враховує, що сторони в Договорі є рівними. У даному випадку обидві сторони є юридичними особами з однаковим правовим статусом. Між сторонами не існує правовідносин підпорядкування чи управління.

Також відповідач не посилався на переважне право позивача чи те, що позивач при підписанні договору перебував у привілейованому стані чи здійснював протиправний тиск на відповідача. Не доведено, що відповідач є слабшою стороною. Крім того, не доведено зловживання позивача при визначенні процентів за статтею 625 Цивільного кодексу України під час укладення договору поставки.

У запереченнях на позов відповідач не посилався на протиправні дії позивача при укладанні договору поставки, яким і узгоджено сторонами розмір процентів відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України. Також відсутні посилання на незаконне збагачення продавця, який виконав свої зобов'язання, фактично надавши товарний кредит покупцю, який вчасно не виконав своїх зобов'язань, достовірно знаючи про ті негативні фінансові наслідки, які потягне за собою неналежне виконання грошового зобов'язання.

Якщо рівні сторони при здійсненні господарської діяльності визначили проценти за статтею 625 Цивільного кодексу України в договорі, то такі проценти можуть бути переглянуті лише і виключно у випадку або зловживання стороною, на користь якої вони сплачуються, своїм привілейованим становищем, або визнання в цій частині умов договору недійсними у разі, якщо чинився протиправний тиск на одну зі сторін, чи в інших, передбачених законом випадках, якщо одна зі сторін діяла незаконно чи недобросовісно, чи штучно створила умови для такого стягнення.

Отже доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не зменшив розмір 48% річних до 30% річних, заявлених до стягнення, як і всі інші аргументи, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, тому скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною першою статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в сумі 268860,20 грн ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи (зокрема щодо наявності у відповідача обов'язку перед позивачем оплатити повну вартість отриманого товару згідно ціни, зафіксованій у відповідних видаткових накладних), за недоведеності обставин, що мають значення для справи, як суд першої інстанції визнав встановленими (щодо відсутності у відповідача підстав здійснювати погашення заборгованості у заявленому до стягнення розмірі), висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають встановленим обставинам справи, оскільки у справі наявні неспростовні докази невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем на заявлену до стягнення суму, у зв'язку з чим на підставі пунктів 1-3 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям у справі в цій частині нового рішення про задоволення позову за наведених у даній постанові підстав.

Пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі пункту 2 частини першої, частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат таким чином: судовий збір за подачу позову в розмірі 141848,18 грн. та за подачу апеляційної скарги в розмірі 6049,35 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірми Престиж», м. Харківська область, Харківський район, с. Веселе залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства фірми «Ерідон», м. Київ задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі № 922/1716/20 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в сумі 268860,20 грн скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» (62420, Харківська обл., Харківський р-н, село Веселе, вул. Жовтнева, будинок 4; код ЄДРПОУ 37574805) на користь Малого приватного підприємства фірми «Ерідон» (08143, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Княжичі, вул. Воздвиженська, будинок 46; код ЄДРПОУ 19420704) основну суму заборгованості в розмірі 268860,20 грн.

Здійснити новий розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» (62420, Харківська обл., Харківський р-н, село Веселе, вул. Жовтнева, будинок 4; код ЄДРПОУ 37574805) на користь Малого приватного підприємства фірми «Ерідон» (08143, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Княжичі, вул. Воздвиженська, будинок 46; код ЄДРПОУ 19420704) судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 141848,18 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 06.10.2020 у справі № 922/1716/20 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на відповідача.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» (62420, Харківська обл., Харківський р-н, село Веселе, вул. Жовтнева, будинок 4; код ЄДРПОУ 37574805) на користь Малого приватного підприємства фірми «Ерідон» (08143, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Княжичі, вул. Воздвиженська, будинок 46; код ЄДРПОУ 19420704) 6049,35 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 01.02.2021.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя І.В. Зубченко

Суддя В.І. Пушай