вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" січня 2021 р. Справа№ 910/3182/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Кропивної Л.В.
Дідиченко М.А.
при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.
за участю представників:
від позивача - Бондар-Дякуновська О.Г.., довіреність №050/14-69 від 05.01.21;
від відповідача - Каравасілі Х.М., довіреність №00064/0/14-20 від 22.12.2020;
від третьої особи - представник не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 у справі №910/3182/20 (суддя Літвінова М.Є., повний текст складено - 12.10.2020) за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" про зобов'язання передати житлові приміщення, зобов'язання виконати умови договору.
ВСТАНОВИВ наступне.
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" про:
зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" передати Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" житлові приміщення загальною площею 81, 639 кв.м. за адресою: просп. Маяковського, 1-3 в Деснянському районі м. Києва;
зобов'язання Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" побудувати підземний паркінг на просп. Маяковського, 1-3 в Деснянському районі м. Києва.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Інвестиційним договором № 049-13/і/21 від 21.05.2007, зокрема, всупереч п. 4.1.13 Договору не передав замовнику 0,69 % від загальної площі збудованих житлових приміщень, а також не побудував підземний паркінг.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 у справі №910/3182/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Приймаючи вказане рішення суд виходив з того, що вимога позивача про передачу 81, 639 кв.м. не має обґрунтовано визначеного механізму примусового виконання, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту щодо виконання обов'язку в натурі не є ефективним; позивач не довів факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких заявлена позовна вимога про зобов'язання відповідача передати 81, 639 кв.м. третій особі, з огляду на те, що суб'єктами відповідних правовідносин є відповідач і третя особа, якій передбачено договором передачу певної площі.
Крім цього, за висновком суду, позивачем у встановленому порядку не доведено належними і достатніми доказами, яким чином відсутність дій відповідача з будівництва підземного паркінгу порушує права та інтереси позивача, оскільки за умовами договору відповідач отримує всі майнові права на об'єкт будівництва, включаючи паркінг, окрім 25% збудованої житлової площі, що передається третій особі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що з урахуванням умов інвестиційного договору в нього наявні повноваження на звернення до суду з відповідними вимогами про спонукання виконання його умов відповідачем, а також вказує на належність та ефективність обраного способу захисту.
Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.
Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Третя особа правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористалася, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутньою у даному судовому засіданні від третьої особи до суду не надійшло.
Слід також зазначити, що явка представників сторін та третьої особи не визнавалася обов'язковою, певних пояснень суд не витребував.
Враховуючи належне повідомлення третьої особи, а також з урахуванням того, що неявка її представника у судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації "Про проведення конкурсів із залучення інвесторів для будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-культурного призначення, в тому числі для потерпілих від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр" від 21.08.2006 № 1263, постійно діючій комісії, утвореній розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26.12.2003 № 2442 "Про порядок залучення інвесторів до фінансування будівництва або реконструкції станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об'єктів житлової та соціальної інфраструктури міста" було доручено провести конкурс із залучення інвесторів для реалізації проектів будівництва житлових будинків з об'єктами соціально-культурного призначення, в тому числі для потерпілих від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр".
Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про затвердження результатів конкурсу із залучення інвесторів для будівництва жилого будинку з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом на вул. Лайоша Гавро, 1 в Оболонському районі" від 27.03.2007 № 333, Акціонерне товариство Холдингова компанія "Київміськбуд" було затверджене переможцем конкурсу із залучення інвесторів для будівництва житлового будинку з об'єктами соціально-культурного призначення, в тому числі для потерпілих від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-Центр", за адресами: на перетині вул. Вірменської та Харківського шосе, просп. Героїв Сталінграда, 66, просп. Володимира Маяковського, 1-3, замовником будівництва визначене комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство"; Головному управлінню економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доручено укласти відповідні інвестиційні договори з переможцем конкурсу.
На виконання зазначених розпоряджень між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Організатор конкурсу), Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" (Замовник) та Акціонерним товариством холдингова компанія "Київміськбуд" (Інвестор) було укладено інвестиційний договір № 049-13/і/21 від 21.05.2007 (далі - Договір), відповідно до якого інвестор зобов'язується здійснити інвестування будівництва житлового будинку з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом на просп.. В. Маяковського, 1-3 в Деснянському районі м. Києва за власні та/або залучені кошти відповідно до умов інвестиційного конкурсу, власних конкурсних пропозицій та цього договору.
До складу об'єкту інвестування входять житлові приміщення, вбудовано-прибудовані приміщення соціально-побутового призначення, підземний паркінг на 55 м/м (п. 1.2 Договору).
Пунктом 1.5 Договору визначено, що з моменту підписання цього договору Замовник передає Інвестору виконання частини функцій Замовника по будівництву, а саме:
- виконання підготовчих робіт та функцій по проектуванню, розробці робочої документації, укладання договорів на проектно-вишукувальні роботи, отримання технічних умов, архітектурно-планувальних завдань, отримання позитивного висновку комплексної Державної експертизи, отримання дозволу на виконання будівельних робіт;
- сплата пайової участі на створення соціальної та інженерно-транспортної структури м. Києва відповідно п.2.9. цього Договору;
- укладання договору підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, фінансування будівельних робіт та інших витрат, пов'язаних з будівництвом об'єкту інвестування, уточнення обсягів виконаних робіт і проведення взаєморозрахунків з підрядником будівництва;
- забезпечення будівництва об'єкту інвестування будівельними матеріалами та обладнанням поставки Замовника;
- введення об'єкта інвестування в експлуатацію, здійснення контролю за своєчасним виконанням пусконалагоджувальних робіт, визначення балансової вартості об'єкту інвестування, участь в роботі робочої та Державної приймальної комісії по прийманню закінченого будівництвом об'єкту інвестування та оформлення прав власності на частину об'єкту інвестування, визначену п.1.7.
Після виконання всіх своїх зобов'язань та завершення будівництва Інвестор набуває право власності на об'єкт інвестування, крім площ житлових приміщень, що передаються для забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок протизаконної діяльності групи компаній "Еліта-центр" (п. 1.7 Договору).
Пунктами 3.1, 3.2 Договору визначено, що Організатор конкурсу зобов'язується здійснювати контроль за дотриманням та виконанням умов інвестиційного конкурсу, цієї угоди та конкурсних пропозицій Інвестора під час реалізації цього договору та сприяти отриманню Інвестором правової документації для початку будівництва. Після виконання Інвестором своїх зобов'язань по цьому договору Організатор конкурсу у межах своєї компетенції буде сприяти оформленню права власності Інвестора на об'єкт інвестування на умовах, визначених в даному договорі.
Відповідно до п. п. 4.1.11, 4.1.12, 4.1.13 Договору Інвестор зобов'язується після завершення будівництва залучити Організатора конкурсу та Замовника до участі в роботі Державної приймальної комісії по введенню об'єкта інвестування в експлуатацію; ввести в експлуатацію у строки, що не перевищують нормативно визначений строк будівництва таких об'єктів, але не пізніше, ніж через три роки після підписання даного договору; передати Замовнику протягом 30 календарних днів з моменту введення об'єкта інвестування в експлуатацію 25% від загальної площі збудованих житлових приміщень (площі квартир), передбачених п.1.4. цього Договору.
Передача збудованих житлових приміщень, зазначених в п.4.1.13 цього договору буде здійснюватися шляхом підписання акту прийому-передачі житлових приміщень між Замовником та Інвестором (п. 4.1.14 Договору).
Пунктом 5.2.2 Договору визначено, що Замовник має право вимагати від Інвестора передачі збудованих житлових приміщень на умовах, передбачених пп. 4.1.13 та 4.1.14 цього договору.
Відповідно до п.п. 6.2, 6.3 Договору після затвердження Акту введення в експлуатацію об'єкта інвестування Організатор конкурсу сприяє оформленню права власності Інвестора на об'єкт інвестування на умовах, встановленими цим договором. Об'єкт інвестування (або його частка) може бути відчужений Інвестором після оформлення права власності на нього.
Сторонами 14.09.2009 підписано Додаткову угоду № 1 до Інвестиційного договору № 049-13/і/21 від 21.05.2007 на будівництво житлового будинку з об'єктами соціально-культурного призначення та підземним паркінгом на просп. Маяковського, 1-3 в Деснянському районі м. Києва, яка є невід'ємною частиною Договору й відповідно до якої сторони дійшли згоди змінити пункт 4.1.15 розділу 4 "Права та обов'язки інвестора", виклавши його в редакції, зазначеній в Додатковій угоді.
Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві 30.06.2011 видано сертифікат серія КВ № 16411012583, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта: "Будівництво житлового будинку з об'єктами соціально-культурного призначення на проспекті Маяковського, 1-3 у Деснянському районі м. Києва (Житловий будинок з об'єктами соціального - культурного призначення) на проспекті Маяковського, 1-3 у Деснянському районі м. Києва" проектній документації та підтверджують їх готовність до експлуатації.
Сертифікат виданий на підставі Акта готовності об'єкта до експлуатації від 23 червня 2011 року.
Відповідно до зазначеного сертифікату загальна площа квартир по об'єкту становить 11 830, 64 кв. м.
На виконання умов Договору відповідач передав, третя особа прийняла-передала, а Головне управління житлового забезпечення м. Києва прийняло 34 квартир загальною площею 2 350, 20 кв. м., 5 квартир загальною площею 405, 30 кв. м., 1 квартиру загальною площею 43, 20 кв. м., 2 квартири загальною площею 165, 40 кв. м., що підтверджується Актом № 156 від 08.08.2011, Актом № 29 від 16.03.2012, Акт № 5 від 26.09.2012, Акт № 132 від 03.12.2013, які підписані без жодних зауважень, застережень чи приміток.
Позивач, посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за Інвестиційним договором № 049-13/і/21 від 21.05.2007, а саме не передав замовнику 0,69 % від загальної площі збудованих житлових приміщень, а також не побудував підземний паркінг, просить зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" передати Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" житлові приміщення загальною площею 81, 639 кв.м. за адресою: просп. Маяковського, 1-3 в Деснянському районі м. Києва, а також побудувати підземний паркінг.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
Отже, матеріально-правовий аспект захисту прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені.
Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на пред'явлення позову у особи виникає після порушення її права.
Тобто, захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому, і щодо якого невідомо, буде воно порушено, чи ні.
При вирішенні даного спору підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав його задоволення, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Отже, з огляду на положення вказаних статтей підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Позивач (Організатор конкурсу за договором), звертаючись до суду з даним позовом, заявляє вимоги про зобов'язання відповідача передати житлові приміщення на користь третьої особи (замовник за договором).
Разом з тим, положеннями пункту 4.1.13 Договору встановлено обов'язок Інвестора передати 25% від загальної площі збудованих житлових приміщень (площі квартир) Замовнику (третій особі).
Положеннями Договору (п. 5.2.2) визначено право саме Замовника вимагати від Інвестора передачі збудованих житлових приміщень на умовах, передбачених пп. 4.1.13 та 4.1.14 цього договору.
З наведеного вище вбачається, що виконання зобов'язання відповідача стосовно передачі 25 % від загальної площі квартир для громадян, які постраждали від діяльності групи інвестиційно-будівельних компаній "Еліта-центр", має бути здійснено ним саме Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство".
Саме вказана особа (замовник за договором) має право вимагати від відповідача виконання обов'язку, визначеного п. 4.1.13 Договору.
При цьому, із умов договору не вбачається наявності у позивача права вимагати здійснення передачі певної площі квартир третій особі, а тому доводи апелянта про протилежне підлягають відхиленню.
Покладення на організатора конкурсу функцій контролю виконання умов договору автоматично не наділяє його правом заявляти позовні вимоги на користь іншої сторони договору - замовника.
Таким чином, позивач не довів факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких заявлена позовна вимога про зобов'язання відповідача передати 81, 639 кв.м. третій особі, з огляду на те, що суб'єктами відповідних правовідносин є відповідач і третя особа, якій передбачено договором передачу певної площі квартир.
Стосовно ефективності обраного позивачем способу захисту за вимогою про зобов'язання передати 81, 639 кв.м. приміщень, слід зазначити наступне.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).
Порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, в контексті ст.ст. 179, 184, 190 ЦК України, квадратний метр - це одиниця площі (вимірювання), а не річ в розумінні наведених норм чинного законодавства, при цьому позивачем не визначено, за рахунок якої саме площі, які саме квадратні метри підлягають передачі третій особі, не конкретизовано їх місце розташування та характеристики (квартира, частина квартири, місця загального користування, нежитлові приміщення тощо).
Крім того, будівництво будинку по просп. Маяковського, 1-3 в м. Києві є завершеним введенням об'єкта в експлуатацію, а доказів на підтвердження наявності в цьому будинку вільних площ, не реалізованих та не переданих у власність третім особам, або ж наявності об'єктів саме з такою площею, яку визначив у позивач, до матеріалів справи не надано.
Отже, звернення до суду з вимогою про передачу 81, 639 кв.м. не має обґрунтовано визначеного механізму примусового виконання такої вимоги, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту щодо виконання обов'язку в натурі не є ефективним.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Приватного акціонерного товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" побудувати підземний паркінг на просп. Маяковського, 1-3 в Деснянському районі м. Києва, колегія суддів зазначає наступне.
Так, позивачем у встановленому порядку не доведено належними та достатніми доказами, яким чином відсутність дій відповідача з будівництва підземного паркінгу порушує права та інтереси позивача, оскільки у випадку вчинення дій щодо будівництва підземного паркінгу, введення його в експлуатацію та оформлення на нього права власності, на відповідача за умовами договору не покладається обов'язок передавати цей об'єкт або його окремі частини позивачу.
Отже, відповідач матиме право самостійно вирішувати правову долю новоствореного об'єкта (залишити його у власності, реалізувати на користь третіх осіб, передати у власність чи користування будь-яких юридичних чи фізичних осіб окремі паркувальні місця тощо).
З огляду на викладене, оскільки, позивачем не доведено факту порушення його права чи охоронюваного законом інтересу, на захист яких заявлено позов, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
При цьому, приймаючи дану постанову колегією суддів враховуються висновки, викладені у п.63 постанови Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6110/19.
Стосовно заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, слід зазначити наступне.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 у справі №910/3182/20 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 у справі №910/3182/20.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 01.02.2021 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді Л.В. Кропивна
М.А. Дідиченко