вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" січня 2021 р. Справа№ 911/910/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Тищенко А.І.
при секретарі Пнюшкову В.Г.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 20.01.2021.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд"
на рішення Господарського суду Київської області
від 31.08.2020
у справі №911/910/20 (суддя Колесника Р.М.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Новіцького Вадима Геннадійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд"
про стягнення заборгованості,
Фізична особа-підприємець Новіцький Вадим Геннадійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення основної заборгованості в розмірі 205000,00 гривень, 16221,98 гривень 3% річних, 36961,50 гривень інфляційних втрат.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в порушення умов договору поворотної фінансової допомоги від 05.08.2016 № 1/5-16, відповідач грошові кошти в повному обсязі не повернув, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 205000,00 гривень, що стало підставою для додаткових нарахувань та вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Київської області від 31.08.2020 позов Фізичної особи-підприємця Новіцького Вадима Геннадійовича задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" на користь фізичної особи-підприємця Новіцького Вадима Геннадійовича 205000,00 гривень основного боргу, 16221,98 гривень 3% річних, 36961,50 гривень інфляційних витрат та 3872,77 гривень судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі №911/910/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Новіцького Вадима Геннадійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" про стягнення заборгованості, а саме: основної суми боргу у розмірі 205000,00 гривень основного боргу, 16221,98 гривень 3% річних, 36961,50 гривень інфляційних витрат та 3872,77 гривень судового збору.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в матеріалах справи наявний акт, який підтверджує, що скаржником додатково здійснювались часткові платежі на повернення суми поворотної фінансової допомоги, проте, бухгалтерським супроводом діяльності відповідача на той час здійснювало ТОВ «Бухгалтерська агенція «Шефна-аудит», яке зобов'язувалось виписати касові ордери, проте цього виконано не було.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" на рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/910/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Тищенко А.І., Яковлєва М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" на рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/910/20. Призначено справу до розгляду на 09.12.2020.
30.11.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до кого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/910/20 - без змін.
В судовому засіданні 09.12.2020 оголошено перерву на 20.01.2021.
20.01.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 20.01.2021 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/910/20 залишити без змін.
Відповідач в судове засідання 20.01.2021 не з'явився.
Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності відповідача та його повноваженого представника за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 20.01.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 05.08.2016 ФОП Новіцьким В.Г. (позикодавець/сторона 1) та ТОВ "Агробудмонтаж" (позичальник/сторона 2) укладено договір поворотної фінансової допомоги № 1/5-16 (договір), відповідно до умов якого:
- сторона 1 зобов'язується надати стороні 2 фінансову допомогу на поворотній основі грошовими коштами в сумі 250000,00 гривень, а сторона 2 зобов'язується використати її для ведення господарської діяльності та повернути фінансову допомогу у визначений даним договором строк (пункт 1.1.);
- сторона 1 має право вимагати від сторони 2 повернення суми фінансової допомоги у визначений договором строк (пункт 2.1.);
- сторона 1 надає суму фінансової поворотної допомоги стороні 2 одним або декількома платежами в строк до 31 серпня 2016 року. Сторона 2 повертає отриману суму поворотної фінансової допомоги одним або декількома платежами в строк до 05.08.2017 (пункти 3.1., 3.2.);
- у випадку прострочення терміну виконання зобов'язання по поверненню коштів поворотної фінансової допомоги сторона 2 зобов'язана сплатити стороні 1 суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час простроченого платежу (пункт 4.2.).
На виконання умов договору позикодавцем 05.08.2016 було перераховано на рахунок позичальника поворотну фінансову допомогу в розмірі 250000,00 гривень, що підтверджується долученою до матеріалів справи випискою банку по рахунку позивача за період з 31.03.2014 по 25.03.2020.
Позивач стверджує, що відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань, грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги в повному обсязі не повернув, а тому станом на день звернення до суду із розглядуваним позовом заборгованість відповідача перед позивачем становить 205000,00 гривень.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач в перебігу розгляду справи доводів позивача щодо наявності у відповідача заборгованості не спростував, доказів повернення грошових коштів у повному обсязі не надав, а з огляду на встановлені судом обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та підлягає задоволенню.
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений договір за своїм змістом є договором позики та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частинами 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З наявної в матеріалах справи банківської виписки вбачається, що відповідач свій обов'язок щодо повернення грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги виконав частково, сплативши 01.11.2016 - 45000,00 гривень.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до пункту 3.2. договору сторона 2 повертає отриману суму поворотної фінансової допомоги одним або декількома платежами в строк до 05.08.2017. А тому, відповідно до приписів ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України та умов п. 3.2. договору строк повернення грошових коштів отриманих у вигляді фінансової допомоги у відповідача є таким що настав.
Судовою колегією встановлено та підтверджується матеріалами справи, скаржник під час розгляду в суді апеляційної інстанції справи доводів позивача щодо наявності у останнього заборгованості не спростував, доказів повернення грошових коштів у повному обсязі не надав.
Зважаючи на вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо доведеності факту існування заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 205000,00 гривень, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та підлягає задоволенню.
Твердження скаржника, що в матеріалах справи наявний акт, який підтверджує, що скаржником додатково здійснювались часткові платежі на повернення суми поворотної фінансової допомоги, проте, бухгалтерським супроводом діяльності відповідача на той час здійснювало ТОВ «Бухгалтерська агенція «Шефна-аудит», яке зобов'язувалось виписати касові ордери, проте цього виконано не було, судовою колегією оцінюються критично з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3.3. Договору поворотної фінансової допомоги №1/5-16 від 05.08.2016 всі розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій (через банківські рахунки сторін, зазначені в даному договорі) чи готівковій формі (через касу обслуговуючого відділення банку, зазначеного в даному договорі).
Тобто сторони в договорі поворотної фінансової допомоги чітко врегулювали спосіб здійснення розрахунків за даним договором.
Судова колегія звертає увагу, що жодних належних та допустимих доказів того, що скаржником в порядку передбаченому Договором поворотної фінансової допомоги було виконано своє зобов'язання не надано.
Наданий скаржником односторонній Акт звірки та договір супроводження бухгалтерського обліку, на переконання судової колегії, не може бути доказом повернення грошових коштів.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 16221,98 гривень 3% річних розрахованих за загальний період з 06.08.2017 по 25.03.2020 та 36961,50 гривень інфляційних втрат розрахованих за період з серпня 2017 року по лютий 2020 року.
За змістом ч 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача на предмет правильності та обґрунтованості, судовою колегією встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача 3% річних становить 16221,98 гривень, а вірно розрахований розмір інфляційних втрат становить 40835,64 гривень.
Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, суд, ухвалюючи рішення, не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України), відтак вимоги про стягнення відповідача 3% річних в розмірі 16221,98 гривень та інфляційних втрат в розмірі 36961,50 гривень підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем надано належні та допустимі докази наявності заборгованості відповідача в заявленій сумі, у зв'язку із чим судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/910/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" на рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/910/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромонтажбуд" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2020 у справі №911/910/20 - залишити без змін.
Матеріали справи №911/910/20 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України
Повний текст постанови складено 25.01.2021.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді М.Л. Яковлєв
А.І. Тищенко