вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" січня 2021 р. Справа№ 922/4091/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Яковлєва М.Л.
при секретарі Пнюшкову В.Г.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 19.01.2021.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 08.10.2020 (повний текст складено 19.10.2020)
у справі №922/4091/19 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління" АТ КБ "Приватбанк"
про стягнення коштів,
Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі Філії "Харківське Головне Регіональне Управління "АТ КБ "Приватбанк" (далі - відповідач, банк) про стягнення 1270000,00 грн., що були безпідставно списані з поточного рахунку позивача, відкритого в Харківському ГРУ АТ КБ "Приватбанк" та пені в сумі 240030,00 грн. за несвоєчасне повернення безпідставно списаних коштів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.01.2020 у справі 922/4091/19 задоволено клопотання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про передачу справи за підсудністю; передано матеріали справи № 922/4091/19 за позовом ПСП "Фацелія" до АТ КБ "Приватбанк" в особі філії "Харківське головне регіональне управління" АТ КБ "Приватбанк" про стягнення коштів за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі №922/4091/19 та постановить нове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія" грошові кошти в сумі 1 270 000 грн. 00 коп. та пеню в розмірі 240 030 грн. 00 коп.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновки суду про те, що зараження комп'ютера позивача вірусом створило умови для безпідставного перерахування коштів, що є наслідком невиконання позивачем умов та правил надання банківських послуг жодним належним доказом у справі не підтверджено.
Зокрема скаржник зазначає, що відповідачем не виконано вимог ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів» які призвели до списання коштів з рахунку позивача.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2020 апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі №922/4091/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі №922/4091/19. Призначено справу до розгляду на 19.01.2021.
22.12.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до кого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі №922/4091/19 - без змін.
В судовому засіданні 19.01.2021 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі №922/4091/19 та постановити нове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Приватне сільськогосподарське підприємство "Фацелія" грошові кошти в сумі 1 270 000 грн. 00 коп. та пеню в розмірі 240 030 грн. 00 коп.
В судовому засіданні 19.01.2021 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі №922/4091/19 залишити без змін.
В судовому засіданні 19.01.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, до матеріалів справи долучено анкету-заяву клієнта юридичної особи-резидента про приєднання до умов і правил надання банківських послуг подану Приватним сільськогосподарським підприємством "Фацелія" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" з проханням відкрити, в тому числі, поточний рахунок № НОМЕР_1 . Особою з правом фінансового підпису вказано ОСОБА_1 (генеральний директор), який має право розпоряджатись рахунками. Кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_1 . Структура засновників/учасників/акціонерів: 100% - ОСОБА_1 . Уповноважені особи - відсутні. Обороти, які плануються /очікуються в першому кварталі після відкриття рахунку - 500000,00 грн. Фінансові операції з готівкою, які плануються/очікуються в першому кварталі після відкриття рахунку: сума списань - 450000,00 грн, сума зарахувань - 550000,00 грн. Основні контрагенти відсутні. Характеристики джерел надходження коштів - господарська діяльність, фінансова допомога. Мета встановлення ділових відносин з банком (якими послугами плануєте користуватись): депозити, кредитування, розрахунково-касове обслуговування, система "клієнт-банк", документарні операції, зарплатні проекти. Послуги банку, що планується використовувати, і відповідальні особи - рахунок та розрахунки з партнерами в національній валюті, ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 цією анкетою-заявою відповідно до ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ "КБ "Приватбанк", які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою: privatbank.ua, та які разом з пам'яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування. Підтвердив, що в разі використання ним електронного підпису або іншого аналогу або іншого аналогу власноручного підпису для підписання цієї анкети-заяви такий підпис прирівнюється до мого власноручного підпису. Анкету-заяву складено та підписано клієнтом та банком 05.09.2018.
Згідно довідки про відкриття рахунку, виданої відповідачем 07.09.2018 № 180907SU14381002 клієнту ПСП "Фацелія" відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті - українська гривня, дата відкриття 06.09.2018.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, не спростовано відповідачем 03.12.2018 на рахунок ПСП "Фацелія" № НОМЕР_2 , відкритий у ПрАТ "Райффайзен Банк Аваль" були зараховані кошти у сумі 1250000,00 грн.
В той же день 03.12.2018 зазначені кошти у сумі 1250000,00 грн. з рахунку позивача № НОМЕР_2 у ПрАТ "Райффайзен Банк Аваль" були перераховані на рахунок позивача № НОМЕР_1 у АТ КБ "Приватбанк".
Після виконання переказу на рахунку позивача № НОМЕР_1 у АТ КБ "Приватбанк" обліковувалось 1270000,00 грн.
03.12.2018 кошти у сумі 1270000,00 грн. о 12:26 та о 16:29 були перераховані на рахунки третіх осіб, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 97 від 03.12.2018 на суму 132765,00 грн. отримувач: ТОВ "Протекпро", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товари нгч згідно з договором № 13/436 від 03.12.2018; № 100 від 03.12.2018 на суму 114494,00 грн. отримувач: ТОВ "Протекпро", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товари нгч згідно з договором № 28/436 від 03.12.2018; № 96 від 03.12.2018 на суму 131981,00 грн. отримувач: ТОВ "Молікс", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товари згідно з накладною № 025-7/48 від 03.12.2018; № 98 від 03.12.2018 на суму 97368,00 грн. отримувач: ТОВ "Протекпро", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товари нгч згідно з договором № 15/436 від 03.12.2018; № 95 від 03.12.2018 на суму 127376,00 грн. отримувач: ТОВ "Молікс", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товар згідно з накладною № 024-7/48 від 03.12.2018; № 94 від 03.12.2018 на суму 140643,00 грн. отримувач: ТОВ "Молікс", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товар згідно з накладною № 023-7/48 від 03.12.2018; № 91 від 03.12.2018 на суму 138547,00 грн отримувач: ТОВ "Гарвісмін", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товар згідно з договором № 253/12 від 03.12.2018; № 93 від 03.12.2018 на суму 134864,00 грн. отримувач: ТОВ "Гарвісмін", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товар згідно з договором № 255/12 від 03.12.2018; № 99 від 03.12.2018 на суму 125373,00 грн отримувач: ТОВ "Протекпро", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товари нгч згідно з договором № 23/436 від 03.12.2018; № 92 від 03.12.2018 на суму 126589,00 грн отримувач: ТОВ "Гарвісмін", банк одержувача ПАТ "ПУМБ", призначення платежу: оплата за товар згідно з договором № 254/12 від 03.12.2018.
Також до матеріалів справи долучено банківську виписку в підтвердження обставин щодо списання коштів.
10.12.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо несанкціонованого списання грошових коштів з розрахункового рахунку відкритого в "Приватбанк".
В заяві було повідомлено банк про несанкціоноване переведення коштів позивача на рахунки невідомих третіх осіб. 03.12.2018 бухгалтер ОСОБА_2 на своєму робочому комп'ютері з метою проведення необхідних господарських операцій зайшла до системи "клієнт-банк" у АТ "Райффайзен Банк Аваль", в якому відкрито один із рахунків ПСП "Фацелія" № НОМЕР_2 . В 10:24 нею була роздрукована банківська виписка з рахунку і продовжена подальша робота. Приблизно о 11:40 екран комп'ютера погас, однак, при цьому з'явився напис, про те, що комп'ютер перезавантажується і його не треба вимикати. В подальшому через незначний проміжок часу ОСОБА_2 вимкнула комп'ютер із мережі через те, що він так і не перезавантажився. В цей же день в вечірній час ОСОБА_2 зробила спробу включити комп'ютер, це їй вдалось, однак працювати на комп'ютері вона не змогла, оскільки, комп'ютер був заражений вірусом - робочий стіл став чорний, і зникли деякі програми. 04.12.2018 майстер підтвердив, що комп'ютер заражений вірусом, бухгалтер не змогла зайти до системи "клієнт-банк" у ПрАТ "Райффайзен Банк, вибилась помилка, оскільки, програма вже відкрита. 05.12.2018 бухгалтер з допомогою оператора ПрАТ "Райффайзен Банк встановила іншу програму "клієнт-банк", створила новий ключ. Після входу в програму "клієнт-банк" 06.12.2018 було виявлено перерахування коштів у сумі 1250000,00 грн з рахунку позивача у ПрАТ "Райффайзен Банк на рахунок позивача у АТ КБ "Приватбанк" як перерозподіл власних коштів, а в подальшому 8 платіжними дорученнями кошти були перераховані на рахунку третіх осіб, з якими у позивача відсутні будь-які правовідносини. Позивач вважає, що безпідставне списання коштів могло статись з вини працівників банку, що відповідають за безпеку проведення грошових операцій, крім того, працівники банку мали доступ до логіну та паролю позивача. ПСП "Фацелія" просило сприяти у поверненні коштів, провести службову перевірку для встановлення осіб у банку причетних до вказаного випадку.
08.01.2019 відповідач надав відповідь позивачу № 20.1.0.0.0/7-181210/760, в якому зазначив, що в результаті проведеного розслідування встановлено, що факт несанкціонованого зняття коштів з рахунку знайшов своє підтвердження. Проте аналіз обставин, які сприяли використанню коштів третіми особами, показав, що вами були порушені умови і правила надання банківських послуг, а саме використання системи дистанційного банківського обслуговування приват24 та правил дистанційного управління рахунком, в зв'язку з чим кошти не можуть бути повернуті банком.
Позивач звернувся до правоохоронних органів, дані про вчинений злочин були внесенні до Єдиного реєстру судових розслідувань: 11.12.2018 № 1201822036000537 та 13.12.2018 за № 12018220360000541 щодо крадіжки грошових коштів ПСП "Фацелія" 03.12.2018 у сумі 1270000,00 грн. шляхом переведення грошових коштів з рахунку підприємства у АТ КБ "Приватбанк" на невідомі фірми.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не виконано вимог Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або запобіганню тероризму" які призвели до списання коштів з рахунку позивача.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що відсутня встановлена належним чином вина відповідача в заподіянні позивачу збитків та не встановлено складу господарського правопорушення, необхідного для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як стягнення збитків, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Розглянувши апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Отже ст. 1066 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний виконувати розпорядження клієнта про перерахування відповідних сум коштів, а тому доводи скаржника про обов'язок банку відповідати за збереження сум на рахунку клієнта судовою колегією не приймається, оскільки вказане суперечить правовій природі договору банківського рахунку, яка передбачає обов'язок банку перераховувати кошти клієнта за його вказівкою.
Тобто до вказаних правовідносин застосовуються норми глави 72 ЦК України про банківський рахунок. Відносини зі зберігання регулюються нормами Цивільного кодексу України щодо зберігання, які не застосовуються при правовому регулюванні договору банківського рахунку.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Згідно ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Користування системою "Клієнт-Банк", "Клієнт-Internet-Банк" регулюється, крім договору між банком та клієнтом, Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Законом України "Про електронні довірчі послуги", Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.
Згідно п. 1.6, 1.15, 1.23, 1.24, 1.31, 1.32, 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб'єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів; ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу; отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі; переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі; платіжний інструмент - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому носії інформації, який використовується для ініціювання переказів. До платіжних інструментів належать документи на переказ та електронні платіжні засоби; платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів. Неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів;
Згідно п. 5.1, 5.2 Закону суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.
Відповідно до п. 8.1, 8.3 ст. 8 Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів. За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.
Згідно п. 17.1, 17.2 ст. 17 Закону форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа на переказ. Порядок застосування електронного підпису для засвідчення електронного документа на переказ установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка наклала на цей документ електронний підпис. В іншому разі відповідальність несе банк або інша установа - учасник платіжної системи. Електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним підписом, не приймається до виконання. Учасник платіжної системи має передбачити під час приймання електронних документів на переказ: процедуру перевірки електронного підпису; процедуру перевірки цілісності, достовірності та авторства електронного документа на переказ. У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа - учасник платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу.
Згідно п. 22.1, 22.2, 22.3, 22.5 ст. 22 Закону ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, обтяжувач чи отримувач. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України.
Оскільки клієнтом банку та платником є позивач - юридична особа, то від його імені розрахункові документи подаються повноважними особами - директором (згідно статуту наділеного повноваженнями). Доказів в підтвердження повноважень інших осіб діяти від імені товариства до суду не надано (посадові інструкції, накази про призначення, довіреності, тощо).
Відповідно до п. 22.6 ст. 22, п. 30.1 ст. 30, п. 32.3, 32.4 ст. 32 Закону обслуговуючий платника банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/реєстраційним (обліковим) номером платника податків/реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і приймати цей документ лише в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність і достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону. Працівники банку, винні в здійсненні помилкового переказу, несуть відповідальність відповідно до закону.
Також, відповідно до п. 10.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22 Оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування. Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг", "платіжний застосунок" та інших систем дистанційного обслуговування.
Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір банківського рахунку. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо. (п. 10.3 Інструкції ).
Відповідно до п. 10.5. 10.7, 10.8 Інструкції (в чинній на момент формування платіжних доручень редакції) під час здійснення розрахунків за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" тощо застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях. Реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", визначаються договором між банком та клієнтом, але обов'язково цей документ має містити такі з них: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суму цифрами; призначення платежу; електронний(і) підпис(и)/електронний(і) цифровий(і) підпис(и) відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України; інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються в полі "Допоміжні реквізити". Відповідальні особи платника, які вповноважені розпоряджатися рахунком і на законних підставах володіють особистим ключем, від свого імені або за дорученням особи, яку представляють, накладають підписи під час створення електронного розрахункового документа. Під час використання систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" банк щоденно архівує електронні розрахункові документи, які відправлені клієнтом, та зберігає їх протягом установленого строку. Під час використання систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" клієнт має дотримуватися всіх вимог, що встановлює банк, з питань безпеки оброблення електронних розрахункових документів. Якщо це передбачено в договорі, то банк має право виконувати періодичні перевірки виконання клієнтом вимог щодо захисту інформації та зберігання засобів захисту і припиняти обслуговування клієнта за допомогою системи в разі невиконання ним вимог безпеки.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, долучені до матеріалів справи платіжні доручення містять всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа: дату і номер; назву, код платника та номер його рахунку; код банку платника; назву, код одержувача та номер його рахунку; код банку одержувача; суми цифрами; призначення платежу, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис; автентифікація - електронна процедура, яка дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних; електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи; ідентифікація особи - процедура використання ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, в результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи; перевірка - процес засвідчення справжності і підтвердження того, що електронний підпис чи печатка є дійсними; компрометація особистого ключа - будь-яка подія, що призвела або може призвести до несанкціонованого доступу до особистого ключа; скасування сертифіката відкритого ключа - зупинення чинності сертифіката відкритого ключа. (ст. 1 Закону України " Про електронні довірчі послуги").
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про електронні довірчі послуги" користувачі електронних довірчих послуг зобов'язані: забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа; невідкладно повідомляти надавача електронних довірчих послуг про підозру або факт компрометації особистого ключа; не використовувати особистий ключ у разі його компрометації, а також у разі скасування або блокування сертифіката відкритого ключа.
Отже на самого власника особистого ключа покладається обов'язок повідомляти про його компрометацію для унеможливлення вчинення незаконних дій з використанням особистого ключа особи.
Позивач не надав суду належних, допустимих та вірогідних доказів того, що платіжні доручення, на підставі яких були списані кошти з рахунку позивача на рахунки третіх осіб, не містили ЕЦП позивача чи що позивачем було повідомлено банк про компрометацію особистих ключів повноважних осіб підприємства, не спростував вищевикладеного і у своїй апеляційній скарзі.
Проаналізувавши вищевикладене, судова колегія не вбачає наявність обставин, з якими законодавство пов'язує право банку не виконувати розпорядження клієнта на переказ коштів, у тому випадку коли платіжні доручення містять всі необхідні реквізити електронного розрахункового документа. Більш того, як зазначив сам скаржник у своїй апеляційній скарзі, його комп'ютер, з якого проводиться формування електронних платіжних документів був заражений вірусом, що є безпосередньою загрозою безпеки банківських переказів.
Щодо визначення позивачем відповідальності відповідача як деліктної, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем не є деліктними, а носять договірний характер, в зв'язку з чим, за висновками колегії суддів вина відповідача має доводитись саме позивачем, а не відповідачем.
Згідно ст. 33 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник несе перед банком або іншою установою - учасником платіжної системи, що його обслуговують, відповідальність, передбачену умовами укладеного між ними договору. Платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації. Платник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну банку або іншій установі - учаснику платіжної системи, що його обслуговують, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і проведенням незаконних операцій з компонентами платіжних систем (платіжні інструменти, обладнання, програмне забезпечення тощо). При цьому банк або інша установа - учасник платіжної системи, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за проведення переказу.
Відповідно до п. 38.1, 38.4 ст. 38, п. 39.2, 39.1, 39.4 ст. 39 Закону система захисту інформації повинна забезпечувати безперервний захист інформації щодо переказу коштів на усіх етапах її формування, обробки, передачі та зберігання. Захист інформації забезпечується суб'єктами переказу коштів шляхом обов'язкового впровадження та використання відповідної системи захисту, що складається з: 1) законодавчих актів України та інших нормативно-правових актів, а також внутрішніх нормативних актів суб'єктів переказу, що регулюють порядок доступу та роботи з відповідною інформацією, а також відповідальність за порушення цих правил; 2) заходів охорони приміщень, технічного обладнання відповідної платіжної системи та персоналу суб'єкта переказу; 3) технологічних та програмно-апаратних засобів криптографічного захисту інформації, що обробляється в платіжній системі. Суб'єкти переказу зобов'язані виконувати встановлені законодавством України та правилами платіжних систем вимоги щодо захисту інформації, яка обробляється за допомогою цих платіжних систем. Правила платіжних систем мають передбачати відповідальність за порушення цих вимог з урахуванням вимог законодавства України. При проведенні переказу його суб'єкти мають здійснювати в межах своїх повноважень захист відповідної інформації від: 1) несанкціонованого доступу до інформації - доступу до інформації щодо переказу, що є банківською таємницею або є іншою інформацією з обмеженим доступом, осіб, які не мають на це прав або повноважень, визначених законодавством України, а також якщо це не встановлено договором. Працівники суб'єктів переказу повинні виконувати вимоги щодо захисту інформації при здійсненні переказів, зберігати банківську таємницю та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту цієї інформації. Працівники суб'єктів переказу несуть відповідальність за неналежне використання та зберігання засобів захисту інформації, що використовуються при здійсненні переказів, відповідно до закону.
Тобто на клієнта також покладається обов'язок дотримуватись конфіденційності та належного зберігання та оброблення інформації необхідної для здійснення грошових переказів та недопущення використання не уповноваженими особами в тому числі платіжних документів та підписів.
Позивач сам підтвердив обставини, що його комп'ютер, з якого здійснювався віддалений доступ до рахунку та переказів, був заражений вірусом. Крім того, позивачем не зазначено: адресу комп'ютера(-ів) (ІР адреса) з якого здійснювались грошові перекази від імені позивача; переліку осіб, повноважених здійснювати грошові перекази від імені позивача та не долучені докази призначення відповідних осіб на посади (накази) та їх посадові інструкції, тощо.
Відповідно до ч.1 статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Аналогічне положення закріплено і в статті 226 ГК України.
Разом з тим, статтями 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).
Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
При цьому згідно частини 2 ст.22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч.1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.
Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Відсутня протиправна поведінка відповідача, а відповідно і причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і заподіяною позивачу шкодою. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Тобто, причинно-наслідковий зв'язок між збитками та правопорушенням є залежністю факту настання майнової шкоди (та її розміру) від правопорушення, чи неналежного виконання зобов'язання. Це означає, що господарське правопорушення повинно передувати виникненню збитків. Крім того, не доведено вину відповідача у заподіянні збитків.
Судова колегія звертає увагу, що позивачем не надано належних та допустимих доказів протиправної поведінки відповідача та порушення його працівниками вимог законодавства при виконанні переказів на підставі сформованих платіжних доручень, не спростовано вищевикладеного і в апеляційній скарзі.
Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що відсутня встановлена належним чином вина відповідача в заподіянні позивачу збитків та не встановлено складу господарського правопорушення, необхідного для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як стягнення збитків, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій, то вони є похідними від суми основного зобов'язання, а оскільки, судова колегія дійшла висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідача 1270000,00 грн. коштів списаних з рахунку позивача, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 240030,00 грн.
Твердження скаржника про не виконання банком вимог щодо фінансового моніторингу, зокрема ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або запобіганню тероризму", судовою колегією не приймаються з огляду на наступне.
Закон України, на який посилається скаржник станом на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність на підставі Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14.10.2014 N 1702-VII (в чинній на момент списання коштів редакції).
Відповідно до преамбули Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14.10.2014 N 1702-VII (в чинній на момент списання коштів редакції) цей Закон спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної бази даних для надання правоохоронним органам України та іноземних держав можливості виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов'язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями.
Відповідно до п. 48. ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14.10.2014 N 1702-VII (в чинній на момент списання коштів редакції) фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.
Тобто вказаний закон застосовується до правовідносин, щодо боротьби з легалізацію коштів отриманих злочинним шляхом та не застосовується до правовідносин, що склались у даному спорі.
Більш того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що питання дотримання чи недотримання відповідачем положень законодавства про фінансовий моніторинг вирішується спеціальними уповноваженими органами. Доказів прийняття відповідними органами рішення про порушення відповідачем законодавства про фінансовий моніторинг при виконанні спірних платіжних доручень скаржником не надано.
Щодо посилання скаржника на постанову НБУ № 705 від 05.11.2014, то відповідно до п. 8 розділу 6 зазначеного Положення емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Судова колегія звертає увагу, що вказане положення передбачає відновлення коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, предметом даного позову є стягнення з відповідача коштів, списаних з рахунку позивача, а не відновлення коштів на рахунку. Натомість відповідне стягнення можливе лише з винної особи, однак, на переконання колегії суддів, вина банку не була доведена скаржником.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі №922/4091/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі №922/4091/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Фацелія" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у справі №922/4091/19 - залишити без змін.
Матеріали справи №922/4091/19 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 25.01.2021.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді Є.Ю. Шаптала
М.Л. Яковлєв