Провадження № 22-ц/803/1315/21 Справа № 180/1058/20 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 27
01 лютого 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2020 року
у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У липні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що відповідач звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 19 травня 2009 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 30 квітня 2020 року утворилась заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 54853,54 грн., з яких: 1114,95 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 51838,59 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 1900,00 грн. - нарахована пеня, яку АТ КБ "ПриватБанк" просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 19 травня 2009 року в розмірі 1114,95 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а тому заборгованість за тілом кредиту підлягає стягненню. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, а тому позов в іншій частині задоволенню не підлягає.
Не погодившись з рішенням суду в частині залишених без задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, пені та штрафу, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по процентам та неустойки, залишивши поза увагою те, що відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору, ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами, у встановленому законом порядку даний договір не оспорювався та не визнавався недійсним, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та пенею, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та нарахованою пенею скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове стягнення заборгованості за процентами та пенею.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію заяви ОСОБА_1 від 09 червня 2009 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої відповідач виявляє бажання оформити на своє ім'я кредитну картку «Універсальна» з кредитним лімітом 500 грн. та відсотковою ставкою 2,5% на місяць із розрахунку 360 днів у році (а.с.19).
Згідно довідки про умови кредитування з використання кредитки "Універсальна 55 днів пільгового періоду", яка підписана відповідачем 09 червня 2009 року, вбачається, що сторони також погодили базову відсотковою ставкою 2,5 % в місяць на залишок заборгованості та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості. Також було погоджено, що в разі порушення позичальником строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн. + 5% суми позову (а.с.20).
На підтвердження досягнення згоди щодо істотних умов укладеного договору між сторонами позивачем також надано копію витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.
Відповідно до довідки наданої АТ КБ ПриватБанк про надання кредитних карток згідно укладеного договору № б/н ОСОБА_1 надавались кредитні картки, остання з яких № НОМЕР_1 зі строком дії 05/21 (а.с.18).
Тобто, із зазначеної анкети заяви та довідки про умови кредитування з використання кредитки "Універсальна 55 днів пільгового періоду", які підписані відповідачем 09 червня 2009 року, вбачається, що сторони погодили порядок нарахування відсотків та відповідальність у вигляді неустойки (пеня, штрафи) за порушення зобов'язань.
Банк виконав вимоги кредитного договору і надав відповідачу кредитні кошти, які визначені у договорі, що не спростовано відповідачем.
У зв'язку із неналежним виконанням своїх зобов'язань у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 квітня 2020 року складає 54853,54 грн. та складається з: 1114,95 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 51838,59 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками; 1900,00 грн. - пені.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав встановленим факт отримання та користування кредитними коштами відповідачем, а тому у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов'язання повернути фактично отримані грошові кошти. В даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.
Відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні вимог про стягненні заборгованості по процентам за користування кредитними коштами та пенею, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи, не можуть вважатися частиною кредитного договору.
Погодитись з висновком суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитними коштами та пенею, не можна.
За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 09 червня 2009 року року процента ставка визначена в розмірі 2,5 % на місяць.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути й заборгованість по процентам за користування кредитом, а також пеню.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09 червня 2009 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємну частину кредитного договору.
Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку визначено, в тому числі: процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що долучені позивачем до справи, неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (09 червня 2009 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17 липня 2020 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату підвищених процентів за користування кредитними коштами, надані банком Умови не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно частини 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У частині 4 указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором.
Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.
У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
З огляду на вищенаведене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Таку правову позицію висловили Верховний Суд України у справі №6-1374цс17 від 11 жовтня 2017 року та Верховний Суд у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом, нарахованих за підвищеною процентною ставкою понад 30,00 % річних.
Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами процентної ставки на рівні вищому ніж 30,00% річних та підстав її підвищення, також не надано жодного доказу сповіщення відповідача про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог ст. 1056-1 ЦК України.
Зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем з 01 вересня 2014 року до 34,80%, а з 01 квітня 2015 року до 43,20% на прострочену заборгованість є нікчемною, оскільки докази того, що збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином.
Заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 19 травня 2009 року по 01 вересня 2014 року (до неправомірного підвищення процентної ставки) становила 2,04 грн., тому саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Стосовно пені, то її нарахування також передбачено підписаною відповідачем 09 червня 2009 року довідкою про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", а саме: (ПЕНЯ=пеня(1)+пеня (2), де пеня(1)=(базова % ставка за договором)/30 нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня(2)=1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, нараховується раз в місяць, за наявності прострочення по кредиту або процентам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. та більше, тому нарахована пеня у розмірі 1900,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, помилково встановив, що вимоги банку про стягнення процентів за користування кредитом є необґрунтованими у повному обсязі, не взяв до уваги, що сторони погодили в письмовому вигляді розмір базової процентної ставки 30,00% річних та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості.
За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, колегія приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в частині залишених без задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та нарахованою пенею, з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» пропорційно розміру задоволених позовних вимог (5,5%) витрати зі сплати судового збору, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 289,03 грн. (2102 грн. + 3153 грн.) х 5,5%)).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2020 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та нарахованою пенею скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 2,04 грн. та нараховану пеню у розмірі 1900,00 грн.
У задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом в іншій частині - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 289,03 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова