Рівненський апеляційний суд
Іменем України
21 січня 2021 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника-адвоката ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12019180180000069 за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_5 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2020 року стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Гуменника Рівненської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, не одруженого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2020 року ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.
ОСОБА_4 визнаний винним в тім, що він 14 січня 2019 року приблизно о 15 годині 10 хвилин, маючи умисел на умисне заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, перебуваючи на подвір'ї господарства, що знаходиться по АДРЕСА_2 , під час раптово виниклого конфлікту, маючи умисел на умисне заподіяння тілесних ушкоджень, умисно, наніс ОСОБА_6 один удар дерев'яною палицею, яку тримав у правій руці, по лівій нозі, чим спричинив йому легке тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_5 просить суд вказаний вирок скасувати, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_4 закрити.
На обґрунтування цих вимог зазначила, що ОСОБА_4 перебував у стані необхідної оборони, оскільки захищав себе та ОСОБА_9 від насильницьких протиправних дій ОСОБА_10 а тому вказана обставина є такою, яка виключає злочинність діяння, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 .
Вважає, що у даному випадку відсутня суб'єктивна сторона складу даного злочину, оскільки ініціатором цього конфлікту був саме потерпілий ОСОБА_6 , який перебуває на обліку у Рівненському районному відділені поліції Рівненського відділу ГУНП у Рівненській області як «сімейний насильник», при цьому ОСОБА_4 не мав умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому.
На переконання апелянта, в діях її підзахисного наявна необхідна оборона і тому вважає, що місцевий суд допустив невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника-адвоката ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги та скасування зазначеного вироку із закриттям провадження у справі, думку потерпілого ОСОБА_6 та його представника-адвоката ОСОБА_7 , які вказали на безпідставність апеляційних вимог та залишення вироку без змін, міркування прокурора ОСОБА_12 про законність оскарженого вироку, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, ухвалюючи даний вирок, в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Так, частиною 3 ст.404 КПК передбачено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Однак, ставлячи вимогу про скасування даного вироку та закриття кримінального провадження, сторона захисту не заявляла клопотання про повторне дослідження обставин із зазначенням підстав для такого дослідження.
Таким чином, в силу вимог ч.3 ст.404 КПК, колегія суддів приймає до уваги докази, безпосередньо досліджені судом першої інстанції під час судового розгляду, не даючи їм іншої оцінки, ніж надав місцевий суд.
Колегія суддів вважає висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, таким, що ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, підтвердженим доказами, які безпосередньо суд дослідив і сприйняв під час судового розгляду та дав належну оцінку як кожному доказу окремо, так і їх сукупності.
Зокрема місцевим судом було взято до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_4 , який при допиті в суді визнавав свою вину в інкримінованому йому злочині в повному обсязі та підтверджував фактичні обставини події злочину. Зокрема зазначав, що приблизно о 15 годині на Старий Новий Рік (14 січня 2019 року), до нього зателефонувала його знайома ОСОБА_9 та попросили прийти, щоб заспокоїти її брата - ОСОБА_6 . Коли обвинувачений прийшов на подвір'я, то побачив ОСОБА_6 , який перебував в стані алкогольного сп'яніння, на його зауваження заспокоїтись не реагував, натомість схопив його за одяг та почав шарпати, в результаті чого порвав обвинуваченому верхній одяг, намагався вдарити кулаком в обличчя. ОСОБА_4 вказав, щоб припинити вказані дії ОСОБА_6 , він взяв дерев'яну палицю та наніс один удар по лівій нозі потерпілого.
Показання обвинуваченого щодо нанесення потерпілому ОСОБА_6 одного удару палицею, в результаті чого потерпілому було спричинено легке тілесне ушкодження, об'єктивно узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, зокрема з показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , а також з письмовими доказами у провадженні - протоколами слідчих експериментів з потерпілим ОСОБА_6 , свідком ОСОБА_9 , з обвинуваченим ОСОБА_4 .
При цьому висновком експерта №135 від 26 лютого 2019 року встановлено, що у ОСОБА_6 наявне легке тілесне ушкодження, яке виникло не менше як від однієї травматичної дії тупого предмету.
Відповідно до теорії кримінального права, з об'єктивної сторони злочин, який інкримінується ОСОБА_4 , характеризується вчиненням тілесних ушкоджень двох видів: 1) легкого тілесного ушкодження (ч.1 ст.125); 2) легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності (ч.2 ст.125).З суб'єктивної сторони даний злочин характеризується прямим або непрямим умислом.
Водночас, як визначено ч.1 ст.36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, - якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Отже вказаною нормою матеріального права передбачено право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно небезпечного посягання.
Проте, матеріали кримінального провадження не містять достатніх доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_6 відносно ОСОБА_4 суспільно-небезпечного діяння, у зв'язку з чим обвинувачений міг перебувати у стані необхідної оборони.
Натомість конфліктна ситуація між потерпілим та обвинуваченим, що передувала вчиненню злочину, на переконання колегії суддів свідчить про наявність умислу у ОСОБА_4 на спричинення ОСОБА_6 легкого тілесного ушкодження, однак не підтверджує факту перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони.
Таким чином, доводи сторони захисту щодо відсутності в діях обвинуваченого умислу на спричинення потерпілому легкого тілесного ушкодження та наявність в його діях необхідної оборони, колегія суддів вважає позбавленими підстав та розцінює як намагання уникнути покарання за вчинений злочин.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та вмотивованим, ухваленим з дотриманням вимог як кримінального процесуального закону, так і закону про кримінальну відповідальність, а тому підстав для його зміни чи скасування та задоволення апеляційних вимог сторони захисту не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_4 залишити без змін, а апеляційну скаргу скаргою захисника-адвоката ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2