Сарненський районний суд
Рівненської області
Справа № 572/473/15-к
Провадження № 1-кп/572/220/21
29 січня 2021 року м.Сарни
Сарненський районний суд Рівненської області у складі головуючого - судді ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання у кримінальному провадженні, № 12014180200001448 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, працевлаштованого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.307 КК України,-
встановив:
До Сарненського районного суду Рівненської області надійшло кримінальне провадження № 12014180200001448 щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.307 КК України.
В судовому засіданні прокурор Сарненської місцевої прокуратури ОСОБА_3 оголосив клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, клопотання підтримав повністю, надав відповідні пояснення щодо наявності ризиків, просив задовольнити
Адвокат заперечив проти задоволення з підстав скасування вироку Рівненським апеляційним судом, як незаконного, звернувся з клопотанням про зміну запобіжного заходу на домашній арешт.
Обвинувачений підтримав клопотання свого захисника.
Дослідивши обвинувальний акт, ухвалу Рівненського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, заслухавши думку прокурора, адвоката та обвинуваченого суд прийшов до наступного висновку.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року вирок ОСОБА_4 скасовано та продовжено останньому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 60 днів.
Частиною 1 ст. 177 КПК встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вченні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
У відповідності до статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу
Пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод вимагає, щоб обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо доведено органами державної влади. Аргументи за і проти звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному здійсненню провадження, не мають прийматися абстрактно (in abstracto), а повинні підтверджуватися фактичними доказами. Небезпека того, що обвинувачений буде переховуватися, не може оцінюватися виключно за ступенем тяжкості ймовірного покарання. Вона має грунтуватись за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). має оцінюватися з урахуванням низки інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або зробити її настільки незначною, що вона не зможе обґрунтовувати досудове тримання під вартою (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі Бекчієв проти Молдови (Becciev v. Moldova).
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу в даному випадку суд враховує, що Стаття 194 КПК України, яка регулює застосування запобіжного заходу, передбачає, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Метою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України та клопотання прокурора є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам згідно даного клопотання:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду
2) незаконно впливати на потерпілого, свідка, у цьому ж кримінальному провадженні.
Слідчий суддя критично ставиться до обґрунтування прокурором ризиків переховування, оскільки обвинувачений є працевлаштованною особою, має сталі соціальні зв'язки за місцем проживання та реєстрації,, не здійснював спроб щодо переховування чи ухилення від явки до органу досудового розслідування, свдками є працівники поліції, які вже допитані в судовому засіданні, а вирок Сарненського районного суду від.04.11.2020р. щодо ОСОБА_4 скасований з підстав ознак провокації.
Таким чином, в даному клопотанні не наведено достатніх підстав вважати, що ризики існуючими.
Враховуючи наведене, можна стверджувати, що подане клопотання є формальним без зазначення будь-яких доводів і без посилання на докази, які б свідчили про наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти таким ризикам.
Матеріали клопотання не містять даних про те, що обвинувачений чинить перешкоди слідству. Поведінка обвинуваченого не дає підстав вважати, що наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а прокурором протилежного не наведено.
Частиною 1 ст. 29 Конституції України, передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У справі «Луценко проти України» Європейський суд з прав людини у остаточному рішенні від 19.11.2012 в п. 62 зазначив: «Суд наголошує, що ст. 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у зазначеному вище положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), № 38717/04).
ЄСПЛ визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви» (Jecius v. Lithuania), заява № 34578/97, п. 94, ECHR 2000-IX).
Між тим, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового вироку. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні зв'язки (рішення ЄСПЛ у справі «Смирнов проти Росії»). Ця ж сама теза висловлена і в рішеннях ЄСПЛ у справах «Харченко проти України», «Белевитський проти Росії», «Летельє проти Франції»)
Згідно практики ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (див. рішення у справі «Смирнова проти Росії» (Smirnova v. Russia), заяви №№ 46133/99 і 48183/99, п. 63, ECHR 2003-IX (витяги)). У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (див. рішення від 23.09.2008 у справі «Вренчев проти Сербії» (Vrenсev v. Serbia), заява № 2361/05, п. 76).
Статті 183-184 КПК України покладають саме на прокурора обов'язок обґрунтовувати наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також доводити, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Проте, на порушення процесуальних норм в клопотанні вказане не доведено. Доводи прокурора зводяться виключно до припущень, що не може слугувати беззаперечною підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що на даному етапі відсутні підстави для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки прокурором не доведено наявності таких підстав. У даному випадку, наведені прокурором ризики є характеристикою можливої ситуації, що має невизначеність у результаті, при можливій наявності несприятливих наслідків, а не предметним обґрунтуванням існування ризиків, як таких чи реально існуючих.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням обставин справи, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою є недоцільним та передчасним.
У відповідності до ч. 4 ст. 194 КПК України, щодо підозрюваного слід обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту. Оскільки саме цей запобіжний захід забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та попередить вчинення ним дій, передбачених ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
З урахуванням обставин справи, суд вважає за необхідне застосувати до підозрюваного домашній арешт із забороною залишати місце проживання з 22:00 год до 07:00 наступної доби.
Окрім цього, застосовуючи, щодо підозрюваного запобіжний захід у виді домашнього арешту, суд вважає за необхідне відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на нього на строк не більше двох місяців визначені обов'язки
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 32, 131, 132, 176 - 178, 181, 183, 184, ч. 2 ст. 187, 188 КПК України, ст.ст. 5, 6 Конвенції «Про захист прав та основоположних свобод»,-
ухвалив:
У задоволенні клопотання прокурора відмовити.
Клопотання захисника задовільнити частково.
Змінити застосований ухвалою Рівненського апеляційного суду від 28 грудня 2020р. до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід.
Застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. із забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , з 22 год 00 хв. До 07 год.00 хв. наступного дня та покласти наступні обов'язки: за викликом прибувати до слідчого, прокурора, суду, не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, утриматись від спілкування з особами за визначенням прокурора Сарненської місцевої прокуратури ОСОБА_3 .
Строк дії ухвали до 30 березня 2021 року.
Термін дії обов'язків, визначених в ухвалі встановити до 30 березня 2021 року.
Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали покласти на Сарненську місцеву прокуратуру Рівненської області.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали буде оголошено 01 березня 2021р о 18.год.00 хв.
Суддя