Копія
29 січня 2021 року Справа № 160/17156/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, у якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у затримці виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та затримці виплати компенсації за невикористані дні відпустки позивачу та стягнути з Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 року по 15.12.2020 року у сумі 18002,88грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно виплатив позивачу однорахову грошову допомогу при звільненні, а саме: не в день звільнення, а 15.12.2020 року. Також в день звільнення 24.11.2020 року позивачу не була виплачена компенсація за невикористані дні відпусток. Відповідальність за вказану бездіяльність відповідача передбачена саме ст. 117 КЗпП України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 відкрито провадження у справі № 160/17156/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовну з наступних підстав. 15.12.2020 року позивачу фактично виплачено однаразову грошову допомогу та компенсацію за не використанні дні відпусток. Одноразова грошова допомога виклачується центральними органами виконавчої влади в межах асигнувань передбачених кошторисом. Діюче законодавство не містить приписів стосовно виплати вказаних сум виключно у день звільнення. Також відповідач надав суду інформацію про середньоденне грошове забезпечення позивача.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.
Наказом Міністерства юстиції України №3466/к від 19.11.2020 року ОСОБА_1 24.11.2020 року звільнений з посади начальника Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» та п.7ч.1 ст.77 Закону України «Про Національної поліції України» за власним бажанням.
У наказі Міністерства юстиції України №3466/к від 19.11.2020р., зазначено, що Державній установі "Ігренський виправний центр (№133)" здійснити всі необхідні розрахунки.
Наказом відповідача від 25.11.2020 року № 128/ос-20 «По особовому складу» наказано вважати позивача звільненим з 24.11.2020 року.
У матеріалах справи міститься довідка відповідача від 07.12.2020 року № 133/4-1646 про належне до виплати грошове забезпечення при звільненні позивача станом на 25.11.2020 року, у якій вказано суми одноразової грошової допомоги при звільненні та сума компенсації за невикористані дні відпусток.
Вказані у довідці суми позивач фактично отримав 15.12.2020 року, що пітверджується випискою з банківської установи, яка міститься у матеріалах справи та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Механізм виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначається Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 925/5 від 28.03.2018 року.
Згідно розділу III п.1 п.п.2 наказу Міністерства юстиції України № 925/5 від 28.03.2011 року особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рй служби.
Крім того згідно розділу II п.22 п.п.2 наказу Міністерства юстиції України № 925/5 щ, 28.03.2018 року за невикористані дні відпусток особам рядового або начальницького складу, яв звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи із встановлених обставин, суд зазначає, що під час розгляду цієї справи питання правомірності нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не вирішується, оскільки вказана допомога була виплачена 15.12.2020 року. Тому спір у цій справі стосується лише наявності підстав для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з позивачем.
З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є не виплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи наведене, суд доходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
При цьому, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання відповідача на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення - не впливає на правильність висновків суду.
При цьому, така допомога виплачується особам, які "звільняються" зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічніий підхід застосовується також судом і до компенсації за не використану щорічну відпутску.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 27.04.2020 року у справі № 812/639/18, від 09.07.2020 року у справі № 320/6659/18, від 06.03.2020 року у справі № 1240/2162/18, від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18 та інших і суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.
Обчислення середнього заробітку проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрі України № 100 від 08,02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітш плати» (далі - Порядок № 100).
У пункті 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахую середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. .
Згідно пункту 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як зазначає позивач у позовній заяві, середньоденна заробітна плата складає 857 грн. 28 коп., у відповдіності до розрахунку, який склав позивач самостійно.
Відповідач на виконання вимог ухвали суду, надав довідку від 22.01.21 за № 133/429, в якій зазначено, що середньоденне грошове забезпечення складало 806,37 грн. Вказана довідка складена провідним фахівцем (з питань бухгалтерського та фінансовго забезпечення) Юрченко А.
Суд бере до уваги довідку відповідача від 22.01.21 за № 133/429 про середньоденне грошове забезпечення, оскільки вона складена провідним фахівцем (з питань бухгалтерського та фінансовго забезпечення) Юрченко А., тобто особою, яка є компетентною в т.ч. і у розрахунку середньоденного заробітку позивача.
Період затримки розрахунку з 24.11.2020 року по 15.12.2020 року - 21 календарний день.
Розмір середнього заробітку за весь час затримки складає: 16933,77 грн. (21 календарний день х 806,37 грн.).
За вказаних обставин, суд враховує суму 16933,77 грн. в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У відповідності до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 16933,77 грн.
У відповідності до вимог ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" ( вулиця Бехтерева,буд.5,місто Дніпро, 49115, код ЄДРПОУ 08563027) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)", що полягає у затримці виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та затримці виплати компенсації за невикористані дні відпустки ОСОБА_1 .
Стягнути з Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 року по 15.12.2020 року у сумі 16933,77 грн. без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державної установи "Ігренський виправний центр (№133)" за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору 790,86 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін