28 січня 2021 року Справа № 160/12625/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.10.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 72584 гривень 00 копійок;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, та щомісячної доплати за адмінпосаду, доплати за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 72584 гривень 00 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року.
Крім того, у вказаній позовній заяві позивач висловив клопотання, яким просив суд допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, а також зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що у період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року позивачеві, як особі, яка обіймає посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області, мала б бути нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, а саме: у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (63060,00 грн.), з урахуванням надбавки за вислугу років - 80% від посадового окладу (50448,00 грн.) та доплати за адмінпосаду - 10% від посадового окладу (6306,00 грн.), проте, під час нарахування суддівської винагороди за вказаний період відповідачем протиправно застосовано обмеження її розміру, передбачене ч.3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019р. №294-ІХ із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, хоча питання нарахування та виплати суддівської винагороди регулюються саме Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 (справа №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ч.ч.1,3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019р. №294-ІХ зі змінами; абз.9 п.2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020р. №№553-ІХ, які були застосовані відповідачем при обмеженні розміру суддівської винагороди позивача, нарахованої за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року, що також свідчить про протиправність таких дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року вказану позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/12625/20, призначено цю справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 10 листопада 2020 року о 10:00год., а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Крім того, вищезазначеною ухвалою суду задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі №160/12625/20 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, а також встановлено третій особі строк для подання письмових пояснень протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
27 жовтня 2020 року на електронну адресу суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - ТУ ДСАУ в Дніпропетровській області, відповідач) надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти його задоволення, посилаючись на те, що обмеження суддівської винагороди було встановлене Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020р. та підлягав застосуванню з цієї дати до 28.08.2020р., оскільки 28.08.2020р. Конституційним Судом України ухвалено рішення №10-р/2020 (справа №1-14/2020 (230/20)) про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положень цього Закону, яким було запроваджено обмеження суддівської винагороди. При цьому відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України та ч.1 ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 (справа №1-14/2020 (230/20) означені вище норми Закону №553-ІХ, що визнані ним неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, в період з 18.04.2020р. до 28.08.2020р., в тому числі і у червні 2020 року, виплата суддівської винагороди здійснювалася з урахуванням обмежень, передбачених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, який на той період був чинний та підлягав застосуванню. Отже, відповідач нарахував та виплатив позивачеві суддівську винагороду в повному обсязі, враховуючи норми Закону №553-ІХ, і перед ним відсутня заборгованість з виплати суддівської винагороди. Також відповідачем зазначено, що, на його думку, він не є належним відповідачем, до якого повинен пред'являтися цей позов, оскільки фактично позивач не погоджується з прийнятим Верховною Радою України Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ в частині встановлення ним обмежень суддівської винагороди, водночас, ТУ ДСАУ в Дніпропетровській області участі у розробці проекту цього Закону не брала, оскільки такий проект розроблявся Кабінетом Міністрів України і був саме ним внесений на розгляд в Парламент. Таким чином, відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди за червень 2020 року без обмежень встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» ( в редакції Закону № 553-ІХ). Натомість відповідач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснював заходів (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача.
Крім того, у відзиві на позовні заяву відповідач просив суд здійснювати розгляд справи без участі його представника через неможливість забезпечення його явки у судове засідання у зв'язку із надмірним навантаженням.
Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про розгляд справи повідомлено належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте правом на подання пояснень на позовну заяву не скористалось.
Позивач в підготовче судове засідання 10 листопада 2020 року не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, проте 28.10.2020 року на електронну пошту суду від нього надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в підготовче судове засідання 10 листопада 2020 року також не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, проте у власному відзиві на позовну заяву, який надійшов на електронну пошту суду 27.10.2020 року, останній просив розгляд справи провести за його відсутності, в зв'язку з великим навантаженням.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в підготовче судове засідання 10 листопада 2020 року також не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Підготовче судове засідання відкладено на 01.12.2020 року на 15:00 год.
Відповідно до довідки секретаря судового засідання Молоданова М.Ю. від 01 грудня 2020 року №588 справа №160/12625/20 знята з розгляду 01 грудня 2020 року у зв'язку із перебуванням судді Турової Олени Михайлівни з 01.12.2020 року по 04.12.2020 року, включно, у щорічній відпустці.
При цьому, відповідно до довідки начальника відділу управління персоналом Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року №240, суддя Турова Олена Михайлівна з 07.12.2020 року по 11.12.2020 року, включно, перебувала у щорічній відпустці.
Наступне підготовче судове засідання призначено на 29 грудня 2020 року об 11:30год.
Позивач в підготовче судове засідання 29 грудня 2020 року не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, проте 18.12.2020 року на електронну пошту суду від нього надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в підготовче судове засідання 29 грудня 2020 року також не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу №160/12625/20 до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 27 січня 2021 року о 11:30 год.
Позивач у судове засідання 27 січня 2021 року не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, проте 06.01.2021 року на електронну адресу суду від нього надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача та третьої особи у судове засідання 27 січня 2021 року також не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, при цьому, як зазначалося вище, представником відповідача заявлено клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження. Від третьої особи жодних клопотань, в тому числі і про відкладення розгляду справи, не надходило.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, тому керуючись приписами пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд заяви судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.
Таким чином, суд дійшов висновку про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.193 КАС України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №973/96 від 18 жовтня 1996 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області строком на п'ять років.
Наказом Управління юстиції в Дніпропетровській області №157 від 12.11.1996 року ОСОБА_1 зараховано до штату Межівського районного суду Дніпропетровської області.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 20.09.2001 року ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково.
Рішенням зборів суддів Межівського районного суду Дніпропетровської області від 14.04.2020 року ОСОБА_1 було обрано головою Межівського районного суду Дніпропетровської області строком на 3 роки.
В період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачеві була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, доплати за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу та доплати за адміністративну посаду в розмірі 10% від посадового окладу.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалась, збільшуючи строк дії карантину.
13.04.2020р. Верховною Радою України прийнято Закон України №553-IX від 13.04.2020р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» (далі Закон №553-ІХ), яким статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» викладено в наступній редакції: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року».
Таким чином, після набрання вказаним законом чинності, а саме з 18.04.2020р., відповідач почав виплачувати позивачеві суддівську винагороду із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зі змінами та доповненнями, внесеними Законом №553-IX. Як наслідок, розмір суддівської винагороди позивача істотно зменшився.
Вказане обмеження припинене з 29.08.2020р. у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року №10-р/2020 (справа №1-14/2020 (230/20)), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ч.ч.1,3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019р. №294-ІХ зі змінами; абз.9 п.2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020р. №№553-ІХ.
Матеріалами справи підтверджено, що, за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачеві з урахуванням обмеження, встановленого Законом №553-ІХ, а не на підставі положень ст.135 Закону №1402-VIII, що підтверджується довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області №Б-с-1589 від 22.10.2020 року про суддівську винагороду, виплачену судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 року по 30.09.2020 року, в якій зазначено про застосування карантинних обмежень суддівської винагороди позивача, зокрема, у період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року на суму 72584,00 грн.
Відповідачем не спростовується те, що у червні 2020 року позивач отримував суддівську винагороду з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, тобто у меншому розмірі.
Натомість, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області зазначає, що здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди позивача у меншому розмірі, відповідач діяв відповідно до приписів чинного законодавства.
Вважаючи дії відповідача щодо нараховування та виплати суддівської винагороди в червні 2020 року, з урахуванням обмеження, встановленого Законом №553-ІХ, а не на підставі положень ст.135 Закону №1402-VIII, протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зважає на таке.
Незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Відповідно до ст.ст.19,126,130 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно з ч.7 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
12.03.2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту:
«У квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Водночас, з аналізу вищенаведених приписів ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» слідує, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Таким чином, будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути запроваджені іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів» шляхом внесення до нього відповідних змін.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
У Рішенні від 03.06.2013р. №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 08.04.2016р. №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя. Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX,X Закону №2453 в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 04.12.2018р. №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У рішенні від 11.03.2020р. №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
В пункті 4.1 цього рішення Конституційний Суд України, з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11 -р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина 1 статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Таким чином, суд доходить висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить приписам статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині обмеження суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Крім того, суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 року №553-ІХ.
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Також суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами встановленні обмеження суддівської винагороди.
Зазначені обставини виключаються необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Суд наголошує на тому, що питання обрахунку та визначення розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони та нормативно-правові акти.
Доводи відповідача відносно того, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
Таким чином, у силу приписів ч.3 ст.7 КАС України до спірних правовідносин суд застосовує ч.2 ст.130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені таким Законом, та не застосовує до спірних правовідносин ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Отже, оскаржувані дії відповідача щодо зменшення нарахування і виплати суддівської винагороди позивача з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року, є протиправними.
Як встановлено судом, за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року суддівську винагороду позивачеві нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Вказані обставини підтверджуються довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області №Б-с-1589 від 22.10.2020 року про суддівську винагороду, виплачену судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 року по 30.09.2020 року, згідно з якою у зв'язку із застосуванням карантинних обмежень суддівської винагороди позивача у червні 2020 року його суддівську винагороду урізано на суму 72584,00 грн., що не заперечується відповідачем.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Нараховуючи та виплачуючи позивачеві суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак суд, керуючись приписам ч.2 ст.9 КАС України, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, доходить висновку, що порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачеві за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 80% та щомісячної доплати за адміністративну посаду в розмірі 10% від посадового окладу, з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача є належним.
Суд також враховує, що після винесення Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) взагалі припинено спір щодо застосування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було доповнено статтею 29.
При цьому, суд зауважує на безпідставність доводів ТУ ДСАУ в Дніпропетровській області відносно того, що воно не є належним відповідачем у цій справі та про те, що позивач у даному випадку фактично не погоджується з прийнятим Верховною Радою України Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ в частині встановлення ним обмежень суддівської винагороди, в розробці проекту якого та його прийнятті ТУ ДСАУ в Дніпропетровській області участі у не брала, оскільки з позову та пред'явлених позовних вимог чітко слідує, що позивач у цій справі оскаржує саме протиправність дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за спірний період із застосуванням обмежень, запроваджених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, а, зважаючи на те, що нарахування та виплату суддівської винагороди позивача здійснює саме ТУ ДСАУ в Дніпропетровській області, то безпосередньо воно і є належним відповідачем у цій справі.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць, висловленого у позовній заяві, суд зазначає наступне.
Так, згідно п.2 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць слід задовольнити та допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди у межах суми за один місяць, а саме: за червень 2020 року у сумі 72584,00 грн., з утриманням із цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів, оскільки, як зазначалося вище, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області №Б-с-1589 від 22.10.2020 року у зв'язку із застосуванням карантинних обмежень суддівської винагороди позивача у червні 2020 року його суддівську винагороду урізано саме на суму 72584,00 грн.
Разом з тим, суд не знаходить підстав щодо задоволення висловленого позивачем у позовній заяві клопотання про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області подати у десятиденний строк звіт про виконання рішення суду, з огляду на таке.
Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Приписами наведеної норми передбачено, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі є правом суду, а не його обов'язком, при цьому, суд вважає, що для вжиття таких заходів повинні існувати об'єктивні обставини, які б викликали сумнів щодо добровільного виконання відповідачами рішення суду.
Суд наголошує на тому, що відповідно до ч.ч.2, 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Також, відповідно до ч.1 ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Суд зазначає, що будь-яких пояснень на обґрунтування необхідності покладення на відповідача додаткового обов'язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив, а з матеріалів справи не встановлено об'єктивних обставин, які б викликали сумнів щодо добровільного виконання відповідачем рішення суду у цій справі.
За наведених обставин, у задоволенні клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, яке було заявлено в адміністративному позові, суд відмовляє у зв'язку з його необґрунтованістю.
Розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, буд.57, м. Дніпро, 49070), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37988155, місцезнаходження: вул. Челюскіна, буд.1, м. Дніпро, 49000) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, буд.57, м. Дніпро, 49070) щодо нарахування та виплати судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) суддівської винагороди за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року із застосуванням обмеження її розміру на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, буд.57, м. Дніпро, 49070) нарахувати та виплатити судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) суддівську винагороду за період з 01 червня 2020 року по 30 червня 2020 року на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 80% та щомісячної доплати за адміністративну посаду в розмірі 10% від посадового окладу, з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів.
Клопотання ОСОБА_1 про допущення до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць - задовольнити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, місцезнаходження: пр. Дмитра Яворницького, буд.57, м. Дніпро, 49070) на користь судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) суддівської винагороди у межах суми за один місяць, а саме: за червень 2020 року у сумі 72584,00 грн. (сімдесят дві тисячі п'ятсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок), з утриманням із цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області подати у десятиденний строк звіт про виконання рішення суду - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 28.01.2021р.
Суддя О.М. Турова