18 січня 2021 року Справа № 160/10425/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Букіної Л. Є.,
за участі: секретаря судового засідання Котляревської Г.С.,
представника позивача Лаврентьєва Є.О.,
представника третьої особи Полівчук Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної організації "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ", третя особа - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на навчанні, стягнення грошового забезпечення, середнього заробітку, зміни дати та підстав формулювання звільнення, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду найшов позов ОСОБА_1 до Державної організації "Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ" (далі - ДДУВС та/або університет), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просить суд:
1. визнати протиправним та скасувати наказ ректора Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 15.07.2020 року №114 о/с про відрахування полковника поліції ОСОБА_1 - докторанта денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури та направлення у розпорядження Національної поліції України та звільнення з посади доцента кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету за внутрішнім сумісництвом на 0,5 ставки за пунктом 1 статті за пунктом 1 статті 36 КЗпП України 14 липня 2020 року;
2. поновити його на денну форму навчання відділу докторантури та аспірантури зі спеціальності 081 «Право», 12.00.07 адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право по кафедрі адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ;
3. стягнути з Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на його користь середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу, як докторанта денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури (стипендію), та як доцента кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету (грошове забезпечення);
4. змінити дату звільнення позивача з посади доцента кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету з 15.07.2020 року на 31.08.2020 року, а також змінити формулювання підстави звільнення з п.1 ст.36 КЗпП України «за згодою сторін» на п.2 ч. 1 сг.36 КЗпП України «в зв'язку із закінченням строку трудового договору»;
5. Стягнути з Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на його користь моральну шкоду в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок, а також понесені судові витрати.
Обґрунтовуючи позов у заявах по суті позивач посилався на протиправність оскарженого наказу, як такого, що порушує гарантоване Конституцією України право на освіту та на працю.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 04.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі. Тією ж ухвалою позивачеві поновлено строк звернення до з підстав того, що першочергове звернення позивача із вказаним позовом (був повернутий ухвалою суду від 25.08.2020 року) відбулось у встановлений строк.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 року залучено Національну поліцію України до участі у справі як третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
З позовними вимогами відповідач не погодився та надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що правовою підставою для прийняття оскарженого наказу слугував п.1.ч.1 статті 46 Закону України «Про вищу освіту», а саме: у зв'язку з закінченням терміну навчання.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 30.09.2020 року подальший розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 17.12.2020 року закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті.
У судовому засіданні представники сторін підтримали правові позиції і надали суду пояснення аналогічні тим, що викладені у заявах по суті.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд вважає за необхідне зазначити про таке..
Судом встановлено та учасниками справи не заперечується, що відповідно до наказу ГУНП від 11.01.2016 року № 5 о/с відряджено до Міністерства внутрішніх справ із залишенням на службі в поліції полковника поліції ОСОБА_1 .
На підставі наказу ректора ДДУВС від 13.08.2018 року № 622, ОСОБА_1 зараховано до докторантури та аспірантури ДДУВС зі спеціальності 081 «Право» на денну форму навчання за цільовим замовленням Національної поліції України.
При цьому, університет та позивач уклали угоду про підготовку докторанта за денною формою навчання за кошти державного бюджету від 13.08.2018 року № 112А/2018, умовами якої погодили, що після закінчення навчання в докторантурі, за умови виконання індивідуального плану, працевлаштувати Докторанта (позивача) згідно із протоколом комісії з персонального розподілу (направити до практичного підрозділу Національної поліції, з якого Докторнат був направлений на навчання).
У зв'язку з зарахуванням позивача на денну форму навчання за державним замовленням, наказом голови Національної поліції України від 07.09.2018 року № 840 о/с, на підставі поданого рапорту, позивача звільнено з посади радника Голови 2-го відділу Департаменту забезпечення діяльності Голови, з 01.09.2018 року.
Таким чином, позивача було відряджено до ДДУВС для підготовки в докторантурі за денною формою навчання із залишенням на службі в поліції. Відповідно, університет здійснював підготовку позивача за цільовим замовленням Національній поліції України.
Крім того судом встановлено, що наказом ректора ДДУВС від 30.08.2019 року № 203, позивача призначено за внутрішнім сумісництвом з 01.09.2019 року по 31.08.2020 року доцентом кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету на 0,5 ставки,
Предметом ж позову у цій справі є наказ відповідача від 15.07.2020 року №114 о/с, яким позивача відповідно до статті 46 Закону України «Про вищу освіту» відраховано з університету як докторанта денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури з визначенням суми витрат до відшкодування й одночасно звільнено з посади доцента кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету за внутрішнім сумісництвом за пунктом 1 статті 36 КЗпП України.
Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач зазначає, що прийнятий відповідачем наказ порушує як гарантоване Конституцією України право на освіту, позаяк до закінчення терміну навчання не встиг виконати індивідуальний план наукової роботи та відповідно отримати статус доктора юридичних наук, так і право на викладання (працю), ураховуючи, що будь-яких угод щодо звільнення з посади доцента кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету він з університетом не укладав.
Як вже зазначено вище, звертаючись із цим позовом, позивач просить скасувати наказ відповідача від 15.07.2020 року №114 о/с, яким його одночасно відраховано з денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури із визначенням суми витрат до відшкодування, а також звільнено як доцента кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету.
Водночас, посада доцента кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету, яку обіймав позивач в університеті за сумісництвом не відноситься до посад державної служби, не пов'язана з його службою в Національній поліції України та не має жодного відношення до державного замовлення, що здійснював університет на момент виникнення спірних правовідносин.
Наведене також підтверджується наданою відповідачем довідкою від 16.01.2021 року № 79, з якої судом не встановлено таких складових заробітної плати, як надбавки за вислугу років або спеціальне звання.
Враховуючи, що правовідносини між сторонами, що склалися у рамках зарахування позивача за внутрішнім сумісництвом з 01.09.2019 року по 31.08.2020 року доцентом кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету на 0,5 ставки на підставі наказу ректора ДДУВС від 30.08.2019 року № 203 є виключно трудовим спором, у зв'язку з чим повинні вирішуватись за правилами цивільного судочинства. А тому, ухвалою від 18.01.2021 року провадження у справі частині визнання протиправним та скасування наказу ректора Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 15.07.2020 року №114 о/с у частині звільнення позивача з посади доцента кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету за внутрішнім сумісництвом на 0,5 ставки за пунктом 1 статті за пунктом 1 статті 36 КЗпП України 14 липня 2020 року, стягнення з університету на його користь середнього заробітку (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу як доцента кафедри загальноправових дисциплін юридичного факультету (грошове забезпечення), а також зміни дати та формулювання підстави звільнення з п.1 ст.36 КЗпП України «за згодою сторін» на п.2 ч. 1 сг.36 КЗпП України «в зв'язку із закінченням строку трудового договору» закрито.
Щодо наказу відповідача від 15.07.2020 року №114 о/с у частині відрахування позивача 15.07.2020 року з денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури та направлення у розпорядження Національної поліції України із одночасним визначенням суми витрат до відшкодування, то приймаючи його відповідач виступає у цих правовідносинах з позивачем як суб'єкт владних повноважень, у зв'язку з чим оцінці підлягають ті підстави, якими керувався відповідач при його прийнятті.
Так, приймаючи, до уваги, що такою підставою слугував п.1.ч.1 статті 46 Закону України «Про вищу освіту», суд зазначає, що зарахування позивача до докторантури університету відбулося у відповідності до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у науково-дослідних установах, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, та вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку кадрів для Міністерства внутрішніх справ України і Національної поліції України, затвердженого Наказом МВС України від 28.11.2017 року № 963 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2017 р. за № 1534/31402, тут і надалі - Порядок № 963).
Розділом ІІ зазначеного Порядку передбачено, що з метою формування державного замовлення на здійснення підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів не пізніше 01 вересня року, який передує плановому, до ДПООНД надсилаються пропозиції на підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів за державним замовленням згідно з додатком до цього Порядку:
для потреб МВС - структурними підрозділами апарату МВС, територіальними органами з надання сервісних послуг МВС, закладами, установами і підприємствами, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ;
для потреб Національної поліції України - структурними підрозділами центрального органу управління Національної поліції України, її територіальними органами, підприємствами, установами та організаціями, які належать до сфери управління Національної поліції України, - до підрозділу персоналу центрального органу управління Національної поліції України, який протягом десяти діб здійснює узагальнення та направлення до ДПООНД (Департамент персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС).
2. ДПООНД у межах компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку здійснює подання до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів, пропозицій до обсягів державного замовлення відповідних категорій здобувачів.
3. Підготовка здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії за державним замовленням здійснюється в ад'юнктурі (аспірантурі) за очною (денною, вечірньою) формою навчання.
4. Після затвердження обсягів державного замовлення на підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів ДПООНД уживає організаційних заходів щодо забезпечення їх виконання:
організовує у встановленому порядку розподіл обсягів державного замовлення між ВНЗ/НДУ;
доводить у встановленому порядку до структурних підрозділів апарату МВС, територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ, а також підрозділів персоналу центрального органу управління Національної поліції України обсяги та розподіл затвердженого державного замовлення.
5. Безпосередні замовники після отримання інформації щодо обсягів та розподілу державного замовлення відповідно до попередніх заявок забезпечують відбір та направлення кандидатів на навчання.
6. У встановлені правилами прийому на поточний рік строки безпосередні замовники подають до ВНЗ/НДУ відомості про кандидатів на навчання в ад'юнктурі (аспірантурі) або докторантурі.
7. Документи вступників на навчання за державним замовленням відповідно до визначеного у правилах прийому до ВНЗ/НДУ переліку підрозділи персоналу безпосередніх замовників надсилають до ВНЗ/НДУ.
8. Після закінчення прийому до ад'юнктури (аспірантури) і докторантури ВНЗ/НДУ видають наказ про зарахування здобувачів та у п'ятиденний строк подають до ДПООНД звіт про виконання державного замовлення.
Витяги з наказу про зарахування здобувачів у п'ятиденний строк ВНЗ/НДУ надсилають до безпосередніх замовників.
9. Безпосередні замовники зобов'язані відрядити в установленому порядку до ВНЗ/НДУ осіб, зарахованих до ад'юнктури (аспірантури) або докторантури за денною формою, у строк, необхідний для своєчасного прибуття на навчання.
Підставою для відрядження є витяг з наказу про зарахування особи до ад'юнктури (аспірантури) або докторантури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 261 затверджено Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах) (тут і надалі - Порядок № 261), пунктом 2 якого визначено, що підготовка здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії здійснюється: в аспірантурі (ад'юнктурі) закладу вищої освіти (наукової установи) за очною (денною, вечірньою) або заочною формою навчання.
Пунктом ж 8 цього Порядку визначено, що нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад'юнктурі) незалежно від форми навчання становить чотири роки, а підготовки доктора наук у докторантурі - два роки.
Аналогічні строки підготовки доктора наук (два роки) містить і Порядок № 963.
Судом встановлено, що підготовка позивача як докторанта денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури ДДУВС розпочалася 01 вересня 2018 року, то відповідно, датою завершення навчання с 01 вересня 2020 року.
Однак, у мотивувальній частині Наказу №114 о/с від 15.07.2020 року відповідач посилається на ст.46 Закону України «Про вищу освіту» як на правову підставу прийнятого ним рішення.
Як слідує зі змісту ст.46 ЗУ «Про вищу освіту», підставами для відрахування здобувала вищої освіти є:
1) завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою;
2) власне бажання;
3) переведення до іншого навчального закладу;
4) невиконання індивідуального навчального плану;
5) порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання;
6) інші випадки, передбачені законом.
Отже, саме закінчення терміну навчання 15.07.2020р. визначено відповідачем у якості підстави для відрахування позивача з університету.
При цьому, чинним законодавством передбачено можливість дострокового (тобто швидше, ніж 2 роки) завершення навчання та, відповідно, дострокового відрахування з докторантури виключно у випадку дострокового успішного захисту наукового дослідження за умови виконання освітньої складової у повному обсязі (п.п.1 п.1 Розділу III Порядку №963, п.12 Порядку №261).
Так, п.12 Порядку №261 передбачено, що аспірант (ад'юнкт) або докторант, який захистився до закінчення строку підготовки в аспірантурі (ад'юнктурі) або докторантурі, має право за власним вибором:
- отримати одноразову виплату в сумі залишку стипендії, передбаченої у бюджеті вищого навчального закладу (наукової установи) на відповідний календарний рік, та за власною заявою бути відрахованим з аспірантури (ад'юнктури) або докторантури;
- отримати за власною заявою оплачувану академічну відпустку на строк, що залишився до завершення нормативного строку підготовки в аспірантурі (ад'юнктурі) або докторантурі.
Відповідно до п.п.1 п.1 Розділу III Порядку №963 здобувачі можуть бути відраховані з ад'юнктури (аспірантури) та докторантури з таких причин, зокрема, як достроковий успішний захист наукового дослідження за умови виконання освітньої складової у повному обсязі.
Пунктом 37 Положення № 261 визначено, що з метою завершення роботи над науковими дослідженнями та оформлення їх результатів та/або для підготовки публікацій до захисту для здобуття ступеня доктора наук особа має право вступити до докторантури закладу вищої освіти (наукової установи).
Протягом строку перебування в докторантурі докторант повинен подати до постійно діючої спеціалізованої вченої ради результати своїх наукових досягнень у вигляді дисертації або опублікованої монографії, або наукової доповіді за сукупністю статей, опублікованих у вітчизняних і міжнародних рецензованих фахових виданнях, перелік яких затверджується МОН.
Здобувач ступеня доктора наук у дисертації (монографії, науковій доповіді за сукупністю статей) повинен представити узагальнення проведених самостійно оригінальних досліджень з отриманими науковими результатами, які забезпечують розв'язання важливої теоретичної або прикладної проблеми, мають загальнонаціональне або світове значення.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що станом на момент прийняття оскарженого у цій справі наказу позивач успішного захисту наукового дослідження не здійснив.
Так, відповідно до Індивідуального плану наукової роботи докторанта кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності факультету підготовки фахівців для підрозділів превентивної діяльності ДДУВС ОСОБА_1 , затвердженого рішенням вченої ради від 30.08.2018р. (протокол №12), захист дисертації заплановано на кінець другого учбового півріччя 2 року навчання, тобто кінець другого учбового півріччя 2020 року.
При цьому, згідно з вищевказаним Індивідуальним планом, а також звітом, поданим позивачем на його виконання, обговореним та схваленим на засіданні кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності ДДУВС від 25.05.2020р. (протокол №20), Індивідуальний план наукової роботи виконується у повному обсязі, тобто підстави стверджувати про порушення позивачем строків виконання індивідуального плану наукової роботи, яке могло б бути причиною дострокового відрахування з навчання відповідно до п.4 ч. І ст.46 Закону України «Про вищу освіту», п.24 Розділу І, п.п.4 п.1 Розділу III Порядку №963 відсутні, що відповідачем фактично і не заперечується.
Зважаючи на вищенаведене та враховуючи, що термін навчання позивача у докторантурі ДДУВС повинен був закінчитися саме 01.09.2020 року, приймаючи спірний наказ у частині відрахування позивача докторантури ДДУВС у зв'язку із закінченням терміну навчання саме з 15.07.2020 року, відповідач діяв не у спосіб, передбачений законодавством України.
За викладених обставин, оскаржений наказ у частині відрахування позивача 15.07.2020 року з денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури та направлення у розпорядження Національної поліції України із одночасним визначенням суми витрат до відшкодування є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись із найбільш ефективним способом відновлення порушеного права позивача, суд приймає до уваги те, що наказом від 17.07.2020 року № 780 о/с, який є предметом розгляду в адміністративній справі № 160/11202/20, позивача звільнено зі служби у поліції, у зв'язку з чим відновлення порушеного права у цій частині є неможливим без вирішення питання щодо подальшого проходження позивачем публічної служби у Національній поліції України, ураховуючи, що за замовленням саме цього органу здійснювалося навчання позивача.
А тому, ухвалою суду від 18.01.2021 року позовні вимоги в частині поновлення позивача на навчанні та стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) виділено в окреме самостійне провадження (справа №160/721/21), яке зупинено, у тому числі до набрання законної сили судовим рішенням щодо поновлення позивача на службі в Національній поліції України.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає про таке.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатися залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
При цьому, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що унаслідок незаконного відрахування, йому завдана моральна шкода, яка полягає у глибоких душевних стражданнях внаслідок порушення права на працю й на освіту.
За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Однак, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправним пункту 1 спірного наказу відповідача стосується виключно меж застосування норм, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення на користь позивача судових витрат на правничу допомогу суд виходить із того, що відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, частиною 5 цієї ж статті визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, тоді як обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Поряд з цим, відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судом встановлено, що прохальна частина позовної заяви містила вимогу про відшкодування сплати судового збору на правничу допомогу.
Так, надання представником позивача - Перехрест В.Е. та Лаврентьєвим Є.О. адвокатських послуг у суді першої інстанції при розгляді цієї справи ордером на надання правової допомоги, договором про надання правової допомоги; описом виконаних робіт, квитанцією до прибуткового касового ордеру.
Досліджуючи надані документи, суд встановив, що договором передбачено надання правової допомоги саме позивачу та саме при розгляді вказаної справи. Усі копії документів завірено підписом та печаткою представника позивача.
У той же час, суд акцентує увагу, що заявлена позивачем сума витрат на професійну допомогу не є співмірною зі складністю спору та предметом доказування у справі та крім того, задоволення клопотання у повному обсязі призведе до надмірного тягару суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи наведене, а також зважаючи на результат вирішення справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання шляхом присудження на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 241-245, КАС України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 15.07.2020 року №114 о/с в частині відрахування полковника поліції ОСОБА_1 докторанта денної форми навчання відділу докторантури та аспірантури у зв'язку із закінченням терміну навчання та направлення у розпорядження Національної поліції України; визначення суми витрат, що підлягає відшкодуванню.
У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч ) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 28.01.2021 року.
Суддя Л.Є. Букіна