25 січня 2021 року Справа №183/204/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі заяву позивача про встановлення судового контролю по справі № 183/204/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
12.01.2021 року до суду надійшла заява позивача в порядку ст.ст. 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при виконанні рішення суду; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню статті 370 КАС України, та виплатити заборгованість в сумі 40 107, 24 грн. за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 по справі № 183/204/20; встановити судовий контроль шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (боржника) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати звіт про виконання судового рішення у справі № 183/204/20 від 17.04.2020 року.
В обґрунтування заяви позивач зазначає, що відповідач відмовляється виконувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 року по адміністративній справі № 183/204/20 та не вживає заходів щодо усунення причин та умов щодо остаточного виконання рішення суду з виплати йому пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 року в сумі 40 107, 27 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року розгляд заяви призначено здійснювати у порядку письмового провадження.
Вирішуючи питання наявності підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд встановив та зазначає наступне.
17.04.2020 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи ухвалено рішення у справі № 183/204/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, яким позовні вимоги було частково задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05.03. 2019 року 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року.
Зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 05.03.2019 року по 31 грудня 2019 року, здійснивши виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 05.03.2019 року однією сумою.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020 року змінено рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року в адміністративній справі №183/204/20.
В абзаці другому резолютивної частини рішення слова та цифри «з 05.03.2019 року» замінено словами та цифрами «з 01.01.2018 року».
В абзаці третьому резолютивної частини рішення слова та цифри «з 05.03.2019 року» замінено словами та цифрами «з 01.01.2018 року з урахуванням фактично сплачених сум».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 року набрало законної сили 26.08.2020 року.
05.10.2020 Дніпропетровським окружним адміністративним судом направлено виконавчий лист на адресу позивача зазначену в позовній заяві.
Особливості судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах врегульовано статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак, аналіз статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень - відповідача подати звіт про виконання судового рішення є однією із форм судового контролю за виконанням ухваленого судового рішення та може бути застосовано судом під час прийняття рішення у справі.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, надати звіт про виконання судового рішення, після його надходження - розгляду поданого звіту, а за наслідками розгляду поданого звіту або в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту або накладенням штрафу на керівника такого суб'єкта владних повноважень.
Водночас, застосування інституту судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 31.07.2018 р. у справі №235/7638/16-а.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення Ліпісвіцька проти України №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Бурдов проти Росії від 07.05.2002, Ромашов проти України від 27.07.2004, Шаренок проти України від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 року у справі №806/2143/15 звертає увагу, що норма статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувана шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України Про виконавче провадження).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем, звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення, не надано жодних доказів на підтвердження зазначених обставин.
Позивачем, також, не надано доказів направлення виконавчого листа для примусового виконання в порядку встановленому Законом України “Про виконавче провадження”, доказів наявного виконавчого провадження, доказів ухиляння відповідача від виконання рішення суду.
З огляду на викладене суд не знаходить достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 року по справі №183/204/20 шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про його виконання.
Таким чином, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю.
Керуючись статтями 241, 243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю по справі № 183/204/20 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська