29 січня 2021 року Справа № 160/15914/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовної заяви ОСОБА_1 (для листування: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
01грудня 2020 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з позовними вимогами про:
-визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 15.01.2018 року.
-зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити пенсійну справу, перерахувати розмір та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 15.01.2018 року відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ КБ "ПриватБанк".
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що до липня 2001 року мешкала на Україні та отримувала пенсію за віком, а надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим виплата пенсії припинено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.12.2018 року поновлено виплату пенсії з 16.01.2018 року,
позовні вимоги за період з 07.10.2009 року по 15.01.2018 року залишено без розгляду.
На думку позивачки, підстави на підставі яких вищезазначена частина позовних вимог залишена без розгляду усунені відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року, відповідно до висновків якої статті 122, 123 (ст.99,100 у редакції чинній до 15.12.2017 року ) Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
З метою реалізації свого права на поновлення пенсії, позивач 20.10.2020 року звернулась до відповідача з заявою про поновлення їй пенсії та виплати заборгованості, проте, відповідач незаконно відмовив в поновленні виплати пенсії. Дії щодо такої відмови вважає неправомірними і дискримінаційними та такими, що суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці, у зв'язку із чим звертається до суду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.12.2018 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року - скасовано.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною відмову головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в поновленні ОСОБА_2 виплати пенсії за віком.
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з 16.01.2018.
Позовні вимоги за період з 07.10.2009 до 15.01.2018 року - залишено без розгляду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року відкрито провадження у справі № 160/15914/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року від відповідача було витребувано належним чином завірену копію пенсійної справи та запропоновано у разі невизнання позову протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду надати відзив на позовну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач копію ухвали про відкриття провадження у справі отримав 15.01.2020 року.
28.01.2021 року на електронну адресу суду надійшов відзив по справі, в якому останнім зазанчено, що ОСОБА_3 в інтересах позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 20.10.2020 щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості з виплати пенсії за період з 07.10.2009 по 15.01.2018 (копія заяви додана позивачем до позовної заяви).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 05.11.2020 за вих. 21667-21885/А-03/8-0400/20 заявнику було надано роз'яснення про неможливість поновлення пенсії ОСОБА_1 (копія додана позивачем до позовної заяви).
Незважаючи на наявність чинного рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі № 0440/5478/18 за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, представник позивача, Акерман Олег Матвійович , повторно звернувся до суду з того самого спору і між тими самими сторонами, а саме у частині виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 15.01.2018 рік.
З урахуванням викладеного, просить закрити провадження у справі.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, яка постійно проживає в Ізраїлі.
По досягненню пенсійного віку та наявності необхідного стажу позивачу призначена пенсія за віком.
У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, позивача знято з пенсійного обліку та припинено виплату пенсії.
До виїзду за кордон постійне місце проживання та реєстрації позивача значилось: АДРЕСА_2 .
23.02.2018 представник ОСОБА_2 звернулась до Кам'янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком з 07.10.2009, із застосування всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, здійснити запит електронної пенсійної справи, інших недостатніх для поновлення виплати пенсії документів.
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Днпропетровській області № 2388 від 23.02.2018 року в поновленні виплати пенсії позивачу відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.12.2018 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року - скасовано.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме:
-визнано протиправною відмову головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в поновленні ОСОБА_2 виплати пенсії за віком.
-зобовязати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з 16.01.2018.
Позовні вимоги за період з 07.10.2009 до 15.01.2018 року - залишено без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
На думку представника позивача, після прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року, відповідно до висновків якої статті 122, 123 (ст.99,100 у редакції чинній до 15.12.2017 року ) Кодеку адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
20.10.2020 року представник позивача звернулась до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про виплату заборгованості ОСОБА_1 за період з дати ухвалення рішення Конституційного суду України - 07.10.2009 року по 15.01.2018 року.
Листом від 05.11.2020 року № 21667-21885/А-03/8-0400/20 відповідач відмовив у виплаті пенсії.
Позивач, не погодившись з відмовою у поновлені їй виплати пенсії, звернулась до суду з цим позовом.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 2 ч. 1ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV(далі - Закон№1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 Закону України № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнано не конституційними положення п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV та другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення.
Як зазначено в рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058- ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Водночас, у рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні по справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-ІV, виникли підстави щодо поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.
Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (справа №523/5348/17).
Стосовно позовно вимоги по визнання протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в дніпропетровській області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.09.2009 року по 15.01.2018 року, суд зазначає наступне.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері пенсійного забезпечення, регулюються нормами Конституції України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення».
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Позивач як громадянин України незалежно від проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За таких обставин, бездіяльність відповідача щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 15.01.2018 року є протиправною.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплатити пенсії за віком позивачу саме з 7 жовтня 2009 року, суд зазначає наступне.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 08.11.2019 року адміністративну справу № 815/1226/18 у подібних спірних правовідносинах передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду винесла постанову від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19)
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в даній справі, суд враховує висновки, які зроблені під час розгляду справи № 815/1226/18 (провадження № Провадження №11-1206апп19) та зазначає наступне.
Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Пенсія стає «нарахованою» в момент призначення і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. Водночас нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Велика Палата ВС дійшла висновку, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Такий висновок Великої Палати Верховного Суду є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
З метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 8 грудня 2015 року у справі № 21-5653а15, від 12 квітня 2016 року у справі № 462/9427/13-а, від 8 червня 2016 року у справі № 505/2135/14-а та від 11 жовтня 2016 року у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновлення виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року).
З аналізу наведених вище положень чинного законодавства вбачається, що позивач має право на поновлення виплати пенсії саме з 07.10.2009 року.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача відновлити пенсійну справу позивача, суд зазначає, що в матеріалах справи немає доказів звернення позивача або представника позивача до органів пенсійного фонду з заявою про відновлення пенсійної справи. Також, сторонами не надано доказів суду, що пенсійна справа позивача втрачена, тому у цій частині позовних вимог слід відмовити, як передчасні та необгрунтовані позовні вимоги.
Стосовно позовної вимоги щодо перерахування розмір та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 15.01.2018 року відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.12.2018 року у справі № 0440/5478/18 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року - скасовано, адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, зокрема, зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з 16.01.2018 року.
Таким чином, рішенням суду фактично визнано за позивачем право на перерахування та виплату пенсії ОСОБА_1 .
Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Велика Палата ВС винесла постанову від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, де дійшла висновку, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Всупереч вимоги судового рішення у справі № 0440/5478/18 та постанови Великої Палати ВС у справі № 815/1226/18, відповідач не здійснив перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає що позовні вимоги про зобов'язання головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити пенсійну справу, перерахувати розмір та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 15.01.2018 року відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ КБ "ПриватБанк" підлягають задоволенню.
Відтак позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 2176-6682-6344-0134 від 16.12.2020 року.
Отже, оскільки задоволено основну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (для листування: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 15.01.2018 року.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року по 15.01.2018 року відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ КБ "ПриватБанк".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (для листування: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук