21 січня 2021 року Справа № 160/14417/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіОлійника В. М.
за участі секретаря судового засіданняМаксімова А.С.
за участі:
представника відповідача Кобзистої А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної шкоди, -
04 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури, в якій просить:
стягнути з Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938, місто Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 38) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, виходячи з посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними в розмірі 528 452 грн. за період з 01 липня 2015 року по 13 лютого 2017 року.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона працювала в органах прокуратури Дніпропетровської області з 17 вересня 2008 року до 13 лютого 2017 року.
В період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2016 року ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлювала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:
з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат;
з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-УІІІ від 28 грудня 2014 року (дата набрання чинності - 01 січня 2015 року) було внесено зміни до п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» та установлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-УІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Позивач стверджує, що з 1 липня 2015 року по 13 лютого 2017 року її конституційні права були порушені та було недовиплачено оклад, у зв'язку із цим не виплачені відповідні розміри премій, вислуги років та інших похідних щомісячних платежів, виплат на оздоровлення та вирішення соціально-побутових потреб упродовж 2015, 2016 років.
Відповідно до наданих копій розрахункових листів прокуратурою Дніпропетровської області розмір окладу у 2017 році складав 3148 грн., у 2016 році 3148 грн., у 2015 році - 2083 грн.
Таким чином, недоотриманий оклад у період з 1 липня 2015 по 13 лютого 2017року складає - 406502 грн.
Враховуючи стаж роботи понад 20 років, з урахуванням 30 % вислуги років (121950 грн.) позивач стверджує, що нею не було отримано 528452 грн.
Позивач посилається на ст. 1175 Цивільного кодексу Україні, яка гарантує право особи на відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття органом влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.
Ухвалою суду від 09 листопада 2020 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 24 листопада 2020 року вирішено подальший розгляд адміністративної справи №160/14417/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної шкоди здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17 грудня 2020 року о 09 годині 00 хвилин.
27 листопада 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позову, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та п.11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» норми і положення, зокрема, ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.
У бюджетних призначеннях органам прокуратури України на заробітну плату, встановлених Законами України про Державний бюджет України на кожен рік з 2015 року, відповідні кошти для реалізації вимог ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачені.
За таких обставин, оскільки з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, прокуратура Дніпропетровської області не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Отже, представник відповідача наголосив, що дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати, розраховуючи оклад прокурора відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» у період з 01.07.2015 по 13.02.2017, не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період.
Крім того, представник відповідача підкреслив, що дія п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, що стосується норм і положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-УІІ, втратила чинність з 26.03.2020 року.
За таких обставин Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення.
В судовому засіданні 21 січня 2021 року представник відповідача просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Позивач в судове засідання не прибула, звернулася до суду із заявою про розгляд справи без її участі.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - позивач, працювала в органах прокуратури Дніпропетровської області з 17 вересня 2008 року до 13 лютого 2017 року.
Згідно ст. 89 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року (Далі Закон №1697) фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.
Відповідно до ст. 90 Закону № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Структура та умови оплати праці з 14.06.2012 року встановлюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» зі змінами, відповідно до якої посадовий оклад позивача на займаних нею посадах з 01.07.2015 по 13.02.2017 становив:
з 01.07.2015 по 03.08.2015 щомісяця 2 392 гривень - заступник начальника відділу;
з 04.08.2015 по 12.10.2015 щомісяця 1 597 гривень - старший слідчий слідчого відділу;
з 13.10.2015 по 18.11.2015 щомісяця 1618 гривень - старший cлідчий слідчого відділу;
з 19.11.2015 по 30.11.2015 щомісяця 1667 гривень - слідчий в особливо важливих справах слідчого відділу;
з 01.12.2015 по 28.01.2016 щомісяця 2083 гривень - слідчий в особливо важливих справах слідчого відділу;
з 29.01.2016 по 13.02.2017 щомісяця 3148 гривень - начальник відділу другого слідчого відділу.
Надбавка за вислугу років позивачу нараховувалась у розмірі: з 01.07.2015 по 21.02.2016 - 20%, з 22.02.2016 по 18.10.2016 - 25%, з 19.10.2016 - 30%.
Крім того, у позивача за період з 01.07.2015 по 13.02.2017 було 12 днів службового відрядження та 3 дні відпустка за власний рахунок.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» № 108/95 від 24.03.1995 року передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 3 Закону № 108/95, обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та п.11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» норми і положення, зокрема, ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.
У бюджетних призначеннях органам прокуратури України на заробітну плату, встановлених Законами України про Державний бюджет України на кожен рік з 2015 року, відповідні кошти для реалізації вимог ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачені.
У зв'язку з тим, що з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, то відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12.07.2016 № 820/4648/15, від 13.07.2016 № 820/4653/15 та № 818/3372/15.
Також суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Отже, дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати, розраховуючи оклад прокурора відповідно до положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», у період з 01.07.2015 по 13.02.2017, не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період.
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 24.12.1997 № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що ч. 2 ст. 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 №2222-ІV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, за змістом ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
У відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, дія п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, що стосується норм і положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, втратила чинність з 26.03.2020.
Враховуючи викладене, Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки останні у даній справі виникли до прийняття такого рішення.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №318/2132/14-а та від 16.05.2019 у справі №820/2640/17.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 29 січня 2021 року.
Суддя В.М. Олійник