28 грудня 2020 року Справа № 160/16657/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І.В.,
при секретарі Главчеві В.Ф.,
за участю:
представника позивача Гейка В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
14.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Візір Ольги Олександрівни у вигляді постанови від 03.12.2020 року у виконавчому провадженні №60199747 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 30241,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується з оскаржуваною постановою про накладення штрафу за невиконання рішення суду, оскільки як стверджує позивач, він не ухилявся та не мав наміру ухилятись від сплати аліментів на свою дитину, заборгованість зі сплати аліментів виникла не з моєї вини, а через халатність державного виконавця, який при реєстрації виконавчого провадження в Автоматизованій системі виконавчих проваджень зробив помилку в написанні мого прізвища: замість правильного «ОСОБА_1», зареєстрував боржника як « ОСОБА_1 ». Саме через цю помилку працівники Шевченківського відділу ДВС не знаходили це виконавче провадження де позивач був боржником. Державний виконавець, нарахувавши позивачу штраф на підставі норми статті 71 ЗУ «Про виконавче провадження» згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період: з 06.07.2013 по 01.05.2014, з 01.04.2016 по 01.05.2016, з 01.12.2018 по 01.10.2020, що становить 60483,59 грн., не звернув уваги на те, що статтю 71 доповнено вищезазначеною нормою згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VІІІ від 03.07.2018, який вступив в дію лише з 28.08.2018 року, ця норма права не має зворотної дії. А визначаючи розмір штрафу державним виконавцем взято розмір заборгованості зі сплати аліментів за періоди починаючи з 2013 року, тобто до 28.08.2018, що є незаконним та таким, що порушує права позивача.
Отже, на думку позивача, оскаржувана постанова про накладення штрафу є безпідставною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду:
- відкрито в адміністративній справі спрощене провадження з повідомленням (викликом) учасників справи;
- призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 23.12.2020 року о 10 год. 30 хв. у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду;
- залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову в адміністративній справі №160/16657/20.
В судове засідання, призначене на 23.12.2020 року, прибули представник позивача та представник третьої особи. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Судом оголошено перерву для отримання матеріалів виконавчого провадження до 28.12.2020 року.
В судове засідання, призначене на 28.12.2020 року, з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав. Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 2 ст. 268 КАС України встановлено, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.01.2014 по справі №200/10879/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менш 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 06 липня 2013 року до її повноліття на користь матері ОСОБА_2 .
21.05.2019 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист на виконання рішення суду у справі №200/10879/13-ц.
03.10.2019 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Філіповою А.В. було відкрито виконавче провадження №60199747 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менш 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 06 липня 2013 року до її повноліття на користь матері ОСОБА_2 .
27.11.2020 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Візір О.Ю. постановою від 27.11.2020 року у виконавчому провадженні №60199747 внесено зміни в автоматизованій системі виконавчого провадження в прізвище боржника, замість ОСОБА_1 зазначено прізвище ОСОБА_1 .
03.12.2020 року постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Візір О.Ю. винесено постанову у виконавчому провадженні №60199747 про накладення штрафу з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 30241,80 грн. за наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки.
В обгрунтування постанови про накладення штрафу державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Візір О.Ю. зазначено, що згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки та яка за період з 06.07.2013 року по 01.05.2014 року, з 01.04.2016 року по 01.05.2016 року, з 01.12.2018 року по 01.10.2020 року становить 60483,59 грн.
У відповідності до ч.14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Нарахування відповідного штрафу передбачено ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження".
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження"і відповідно до частини третьої цієї статті визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України (далі - СК України).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 195 СК України встановлено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном (ч. 1ст. 195 СК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 закону України «Про виконавче провадження».
Частиною 4 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження"визначено, що виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження"у редакції Закону України від 03.07.2018 року № 2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" (подалі - Закон №2475-VIII), за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Поряд з вказаним, суд зазначає, що до 28.08.2018 року стаття 71 Закону України «Про виконавче провадження» за несплату аліментів не передбачала такого виду відповідальності як накладення штрафу у відсотковому розмірі від суми заборгованості у залежності від розміру заборгованості, яка перевищує суму відповідних платежів за рік, два та три роки.
Тобто, новий нормативно-правовий акт (Закон України № 2475-VIII) змінює закріплені у попередніх нормах (ст. 71Закону України № 2475- VIII у редакції до 28.08.2018 року) правила поведінки, з чого слідує, що вони не однаково визначають зміст прав та обов'язків.
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавались законом як правопорушення.
Також слід звернути увагу на п.2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі №1-рп/99за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1ст.58 Конституції України(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), згідно якого в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що застосування до боржників штрафу, з урахуванням внесених змін у Закон України «Про виконавче провадження», можливо лише до заборгованості, яка виникає після 28.08.2018 року.
Отже, накладення штрафу в межах спірних правовідносин, які склалися в даній справі, передбаченого ч.14 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», є неможливим, оскільки це суперечить принципу, закріпленому встатті 58 Конституції України.
При цьому, Закон України № 2475-VIII, у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» не містить чіткого положення про застосування нового виду відповідальності (сплата штрафу за ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VIII) щодо триваючих правовідносин, зокрема, наявності боргу по сплаті аліментів до 28.08.2018, тому суд вважає, що новий вид відповідальності підлягає застосуванню до правовідносин, які продовжують існувати після набрання чинності Законом № 2475-VIII.
У межах спірних правовідносин, позивач не мав можливості передбачити наслідки несплати ним аліментів, що потягне за собою накладення спірного штрафу, оскільки, коли утворювалася відповідна заборгованість, законодавство не передбачало накладення штрафу у певному розмірі.
Вказані висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладених в ухвалах від 22 липня 2019 року у справі № 620/655/19, від 01 серпня 2019 року у справі № 440/1253/19, від 02 вересня 2019 року у справі № 520/3935/19, від 17 грудня 2019 року у справі № 500/2025/19.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як підтверджується матеріалами справи, заборгованість позивача щодо сплати аліментів утворилась за період з липня 2013 року по теперішній час, при цьому відповідальність у вигляді штрафу за несплату аліментів, яка передбачена ч. 14 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», яка введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» підлягає застосуванню лише з 28.08.2018 року.
Отже, суд зазначає, що відповідачем протиправно було охоплено весь період існування заборгованості позивача, оскільки позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв'язку з несплатою аліментів з липня 2013 року по серпень 2018 року.
Таким чином, відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача штрафу у розмірі 50% зі всієї суми заборгованості зі сплати аліментів, а тому спірна постанова про стягнення штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню судом.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією від 14.12.2020 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись, ст.ст. 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул.Старокозацька , буд. 56, код ЄДРПОУ 34984509), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 (місце мешкання: АДРЕСА_2 ), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного виконавця Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Візір Ольги Олександрівни у вигляді постанови від 03.12.2020 року у виконавчому провадженні №60199747 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 30241,80 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно