20 січня 2021
м.Харків
Справа № 639/5420/19
провадження 2/639/86/21
Жовтневий районний суд м.Харкова
у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.
за участю секретаря-Міжиріцької А.В.
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1
представники позивача- ОСОБА_2 , ОСОБА_3
представник відповідача- ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів за договором позики,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у серпні 2019 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про солідарне стягнення з подружжя суми боргу у розмірі 70 000 доларів США за договором позики від 01.01.2018, інфляційних збитків у розмірі 1175 288 грн., пені за порушення грошового зобов'язання - 604 841,17 грн. , а також судових витрат.В подальшому позивач уточнив свої вимоги про стягнення заборгованості за договором позики, 3% річних від простроченої суми-1576,43 доларів США, пені-31528,76 доларів США. В остаточній редакції ОСОБА_1 просив , крім стягнути боргу в сумі 70000 доларів США., стягнути з відповідачів компенсацію у розмірі 60% річних від простроченої суми грошового зобов'язання за неправомірне користування грошовими коштами - 67 590,16 доларів США. ( а.с. 6-70,175-179).
В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 01.01.2018 він позичив своєму другу та сусіду ОСОБА_5 , за згодою його дружини ОСОБА_6 , для потреб сім'ї грошову суму 70 000 доларів США строком повернення не пізніше 31.12.2018, на підтвердження чого складено відповідний договір. При настанні строку повернення грошових коштів відповідачі не виконали свої зобов'язання з повернення боргу , що змусило позивача звернутися до суду із зазначеним позовом.
У своїх письмових поясненнях та в судовому засіданні ОСОБА_1 стверджував, що грошові кошти відповідачам були потрібні, як вказував ОСОБА_5 , для повного проведення розрахунку за купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 , який був оформлено на доньку ОСОБА_7 , що тільки одружилась та постійно проживає в іншому місті, погашення кредиту, наданого під іпотеку нерухомого майна, а також для інших сімейних потреб, а саме на лікування важкої хвороби тещі - матері дружини і хвороби (Альцгеймера) матері відповідача. При цьому, відповідач повідомив, що він та дружина працюють, у сім'ї є активи у вигляді декількох будинків та квартир, тому борг може бути погашено за рахунок цього майна. Коли прийшов час повертати борг ОСОБА_5 відмовився від добровільного виконання свого обов'язку та не збирається погашати заборгованість.
Відповідач ОСОБА_5 надав відзив на уточнену позовну заяву, в якому посилається на те, що вимоги з нарахування пені є неправомірними, штрафна санкція нарахована у відсотках річних від суми простроченого зобов'язання, а тому не підпадає під поняття пені, обчислення неустойки, як відсотки річних, не передбачено ст. 549 ЦК України, сума боргу вже включала відсотки за користування коштами, а 3 % річних в повній мірі покриває можливі збитки позивача. Пояснює, що кошти позичав для ведення підприємницької діяльності, дружина не надавала згоди на позику і не була обізнана. Дружина була на той час ФОП, мала власний дохід, жодного відношення до підприємницької діяльності чоловіка не мала. ОСОБА_5 підтверджує, що дійсно позичав кошти у позивача, брав у кредитних установах кредит, забезпечений іпотекою, але для ведення підприємницької діяльності і дружина дозволяла надавати в забезпечення іпотеки її квартиру, яка придбавалася нею за власні кошти. Кредит, забезпечений іпотекою, виплачував з власні кошти. Неодноразово зустрічався з позивачем, інформував його, що підприємницька діяльність зазначає збитків та просив почекати з повернення боргу ( а.с. 190-192).
У письмових поясненнях ОСОБА_1 пояснює, що ОСОБА_5 не підтверджує належними доказами ствердження про використання позики для підприємницької діяльності та взагалі факт здійснення такої діяльності, а передбачені договором 60% річних від простроченої суми є штрафом за несвоєчасне повернення суми позики відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України. Письмова згода подружжя на укладення договору не є обов'язковою, оскільки вважається, що один з подружжя діяв за згодою іншого. Письмова згода на укладення правочину надається на випадок оскарження одним із подружжя правочину, проте з таким позовом ОСОБА_6 не зверталась. Позивач просить також прийняти до уваги, що з метою уникнення відповідальності за договором позики відповідачі розірвали шлюб в судовому порядку 23.03.2020. Грошова сума у розмірі-70 000 доларів США є значною, але відповідачі не можуть навіть пояснити, куди саме були витрачені такі кошти ( а.с. 217-219).
Відповідач ОСОБА_6 направила відзив на позовну заяву,в якому зазначає, що договір позики був укладено виключно між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , будь-якої згоди дружина не надавала, грошових коштів за договором позики та розписки отримано та використано в інтересах сім'ї не було.Зі слів ОСОБА_5 стало відомо, що грошових коштів він не отримував. Крім того, пункт 7 договору позики про встановлення інфляції та 60% річних суперечать законодавству, а саме Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» при обчислення пені, що не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. Нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано-30.06.2019, що відповідає положенням ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України. Позивачем не надано доказів, які підтверджують, що договір укладено в інтересах сім'ї ( а.с. 82-85).
В судове засідання ОСОБА_6 надала заяву про розгляд справи без її участі ( а.с. 116).
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 09.08.2019 частково задоволена заява представника позивача про забезпечення позову та заборонено відчуження нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_6 - кв. АДРЕСА_2 ( а.с. 46).
У підготовчому засіданні задоволено клопотання представника позивача , ухвалою суду від 20.11.2019 витребувана з Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» копія договору кредиту №840СІ10130828001 від 28.08.2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та ПАТ «Укрсоцбанк»; копія договору іпотеки № 5222 від 28.08.2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та ПАТ «Укрсоцбанк»; інформація щодо сплати тіла кредиту та відсотків за договором кредиту №840СІ10130828001 від 28.08.2013 року за період з 01.01.2018 року. Витребувана з Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області інформація щодо актового запису про реєстрацію шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ( а.с. 102-103).
Суд, вислухавши вступне слово та пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, приходить до наступного.
01.01.2018 між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 укладено в простій письмовій формі договір позики , за умовами якого позикодавець ОСОБА_1 надав позичальнику ОСОБА_5 суму у гривнях, еквівалентну 70 000 доларів США. На підтвердження факту отримання грошей ОСОБА_5 видав позивачеві власноручно складену розписку. Передача грошей здійснена у момент написання розписки. Договором передбачено обов'язок позичальника повернути борг готівкою у строк до 31.12.2018.
Пунктом 7 договору визначено зобов'язання позичальника у випадку несвоєчасного повернення суми позики, на вимогу позикодавця, повернути всю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 60% річних від простроченої суми у вигляді штрафу . Сторони засвідчили у п. 9 договору згоду чоловіка (дружини) кожної із сторін з укладенням цього договору ( а.с. 12-14).
Відповідач ОСОБА_5 свої зобов'язання не виконав, грошові кошти у розмірі 70 000 доларів не повернув не тільки у визначений строк до 31.12.2018, а до теперішнього часу і ці обставини відповідач не оспорював.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За положеннями статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні ( ст. 524 ЦК).
За приписами частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки позивач ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 у власність суму у гривнях, еквівалентну 70 000 доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 20.01.2021, еквівалентна 70 тис. доларів США, становить ( за 1 долар США 28,1544 грн.) 1 млн 970 тис. 808 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України вказує на те, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід, у першу чергу, спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім'ї.
Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17 (провадження № 61-6203св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц (провадження № 61-28858св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10 (провадження № 61-34656св18).
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Як зазначав позивач, грошові кошти відповідачам були потрібні для повного проведення розрахунку за купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 , який був оформлено на доньку ОСОБА_7 , ремонтні роботи, погашення кредиту, наданого під іпотеку нерухомого майна, а також для лікування тяжкої хвороби тещі, яка перенесла інсульт , матері відповідача.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 14.12.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_5 укладено кредитний договір з розміром основного зобов'язання 277 750 грн.,строком виконання 14.12.2017.
На забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань за договором, поручитель ОСОБА_6 передала за договором іпотеки належну їй на праві власності за договором дарування від 04.07.2005 квартиру АДРЕСА_3 . Запис про обтяження погашено 05.03.2015.
За кредитним договором від 28.08.2013, ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_5 кредит в сумі 336 500 грн. на реконструкцію дачного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_4 . Строк виконання основного зобов'язання встановлено 20.08.2023. За іпотечним договором з майновим поручителем ОСОБА_6 , іпотекодавець передав у якості забезпечення виконання позичальником договору кредиту трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 , право власності на яку належить ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 20.02.1998. З поручителями за договорами поруки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 укладені відповідні договори. Іпотекодавець свідчив, що вищевказане майно перебуває у спільній сумісній власності подружжя і чоловік іпотекодавця ОСОБА_5 надав належним чином оформлену заяву про згоду на укладення цього договору, засвідчену нотаріально 28.08.2013 ( а.с. 31-43, 194-207).
За інформацією АТ «Альфа-Банк», як правонаступника АТ «Укрсоцбанк», кредитний договір №840СІ10130828001 від 28.08.2013,укладений з ОСОБА_5 повністю погашено 26.04.2017, станом на 01.01.2018 заборгованість була відсутня і жодних погашень не проводилось. Договір застави від 28.08.2013, укладений в забезпечення виконання основного зобов'язання припинив свою дію ( а.с. 193)
Як вказав позивач, у с.Старий Мерчик проживали батьки ОСОБА_6 , свою квартиру АДРЕСА_3 подарували доньки.Після того, як захворіла теща ОСОБА_5 , відповідачі купили житловий буд. АДРЕСА_1 , проте оформили його на доньку ОСОБА_7 , яка постійно проживає в іншому місті, зробили ремонт . На теперішній час в квартирі проживає батько ОСОБА_6 .
Зазначені обставини свідчать про те, що всі угоди укладались подружжям спільно, дружина відповідача була обізнана з фактом та обставинами отримання грошей за договорами, їх призначенням на сімейні потреби, при отриманні кредиту виступала поручителем та передавала в іпотеку квартири,зокрема яка перебуває у її власності, а тому договір позики від 01.01.2018 створює солідарний обов'язок відповідачів стосовно повернення позичених у шлюбі коштів у ОСОБА_1 у сумі , еквівалентній 70 000 доларів США.
Як вбачається з довідки Харківського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківській області мається в наявності актовий запис про укладення шлюбу від 15.10.1989 ОСОБА_8 ( а.с. 114).Після надання відповіді відповідач ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, відповідач визнав позов повністю до початку розгляду справи, рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 23.03.2020 розірвано. В судовому засіданні представник ОСОБА_5 пояснив, що квартири, які належать ОСОБА_6 , є її особистої власністю, що не заперечується відповідачем.Суд звертає увагу на те, що за останнім іпотечним договором квартира, в якій подружжя проживають, перебуває у спільній сумісній власності як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_5 .
Відповідачами не спростовані доводи позивача та не доведено, що договір позики на суму 70 000 доларів укладений одним із подружжя не в інтересах сім'ї. Аргументи відповідача ОСОБА_5 , що гроші витрачені для здійснення підприємницької діяльності є голослівними, оскільки будь-яких доказів на підтвердження зайняття господарською діяльністю, укладення контрактів та договір на поставку продукції або замовлення послуг, задекларованих на зазначену суму ОСОБА_5 не надано.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Позивач стверджує, що заява про розірвання шлюбу та визнання ОСОБА_5 спільної квартири майном дружини, лише підтверджує бажання уникнути відповідальності за невиконання обов'язків, не повертати борг і в подальшому, бо за минулий період- два роки не здійснив жодних дій, направлених на погашення заборгованості або на прагнення до цього. Відповідачі продовжують спільно проживати в квартирі за місцем реєстрації. З 2014 р., як зазначає позивач, ОСОБА_5 підприємницькою діяльністю не займається.
Посилання відповідача ОСОБА_6 на те, що вона не надавала згоду на укладення договору позики і зі слів чоловіка він не отримував грошових коштів суперечать поясненням ОСОБА_5 , який визнає борг, та наданих доказам.
Доводи відповідача про те, що ОСОБА_5 отримував у кредитних установах кредит для ведення підприємницької діяльності і дружина ніякого відношення до такої діяльності чоловіка не мала, але дозволяла надавати на забезпечення виконання обов'язків по поверненню боргу свою квартиру в іпотеку, не приймаються до уваги. Виходячи з договору іпотеку, що мається в матеріалах справи, дружина відповідача ОСОБА_5 відповідала за всі грошові зобов'язання чоловіка за договором, як майновий поручитель, по кредиту , який отримував її чоловік на поточні потреби (реконструкцію дачного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у с.Старий Мерчик- п. 1.2 договору), а не на підприємницьку діяльність. Отже, про всі зобов'язання чоловіка, потреби, на які витрачаються кошти сім'ї, у тому числі отримані за договорами займу, ОСОБА_6 була повністю обізнана.
Пред'являючи вимоги про стягнення грошових коштів за договором позики , ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів суму боргу, з урахуванням штрафу, обумовленого сторонами у договорі позики-60% річних від простроченої суми у вигляді штрафу .
Договір позики був підписаний сторонами, на час його підписання ними досягнуто згоди з усіх істотних його умов, на час укладання договору сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Отримавши у позивача ОСОБА_1 грошові кошти, ОСОБА_5 повністю погодився з умовами даного договору.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7 договору позики передбачено, що у разі несвоєчасного повернення позики, позичальник зобов'язаний оплатити на вимогупозикодавця борг з урахуванням індексу інфляції за час прострочення, а також 60% річних від простроченої суми у вигляді штрафу.
Враховуючи, що законодавством встановлені наслідки правомірного користування грошовими коштами протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів крім основного боргу, 60% річних від простроченої суми, але в межах спеціального строку позовної давності, встановленого ч.2 ст. 258 ЦК України для вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені) в один рік, що становить 1182 484,80 грн.(1970808х 60).
За правилами ст. 141 ЦПК України понесені витрати, пов'язані з оплатою судового збору при зверненні до суду, підлягають стягненню з відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 81, 133, 141 , 264, 265 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів за договором позики- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 солідарно на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01.01.2018
в загальній сумі 3 153 292 грн. (три мільйони сто п'ятдесят три тисячі двісті дев'яносто дві грн.)80 коп., що складається з 1 970 808 грн. (один мільйон дев'ятсот сімдесят тисяч вісімсот вісім грн.) основного боргу та штрафу - 1 182 484 ( один мільйон сто вісімдесят дві тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн. 80 коп.
Стягнути з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по оплаті судового збору по 4802 грн. 50 коп. з кожного.
У іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони: позивач- ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_6 );
Відповідачі- ОСОБА_5 ( ІПН НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_7 );
ОСОБА_6 ( ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_7 ).
Повне судове рішення складено 29.01.2021.
СУДДЯ -