Справа № 658/3058/20
(провадження № 2/658/200/21)
12 січня 2021 року м.Каховка
Каховський міськрайонний суд Херсонської області
в складі головуючого судді Рахімової О.В.,
за участю секретаря судового засідання Сурікової А.Є.,
позивача: ОСОБА_1 , представника позивача: ОСОБА_2 ,
у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Каховка розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ « Ідея Банк» про захист прав споживача, про визнання кредитного договору частково недійсним, забов'язання здійснити перерахунок сплачених коштів за кредитом та повернення зайво сплачених коштів,
До Каховського міськрайонного суду Херсонської області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до АТ « Ідея Банк» про про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним, забов'язання здійснити перерахунок сплачених коштів за кредитом та повернення зайво сплачених коштів.
Заява мотивована тим, що, 15.02.2018 року між сторонами укладено кредитний договір № Z62.00304.003669606, за умовами якого банк надає позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 82 111,00 гривень, включаючи виплати на страховий платіж ( у разі наявності) строком на 60 місяців, а позивач зобов'язаний одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами. Зазначений кредитний договір укладався на основі запропонованої форми, внесення змін до нього не допускаються, на думку позивача. Договір містить умови, які є несправедливими, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків та погіршення становища споживача, що є підставою для визначення окремих пунктів такого договору недійсним. Зобов'язання щодо погашення кредиту, позивач виконував своєчасно і добросовісно і фактично достроково погасив кредитну заборгованість. Починаючи з 15.03.2018 року сплачено коштів в рахунок заборгованості у розмірі 115 420, 28 гривень. Із зазначеної суми , відповідно до виписки банку, сума сплачених коштів становить по тілу кредита - 17 776, 53 гривні, по відсоткам - 24 460, 64 гривні, плати за обслуговування кредитної заборгованості - 72 831, 63 гривні. Крім того, стягнуті сума штрафу - 311, 74 гривні, оплата пені за прострочений кредит - 3,76 гривень, оплата пені за прострочені відсотки та комісії за договором - 35,98 гривень. На час укладання договору жодних повідомлень чи сповіщень про стан рахунку, виписки не приходило на адресу позивача.Відповідно до умов кредиту вказаний договір є споживчим кредитом, а тому відносини сторін врегульовані ЗУ « Про споживче кредитування» та ЗУ « Про захист прав споживачів». Пункт 1.1., абзац другий пункту 1.10, пункти 1.3., 2.1., 2.5., 3.1.3., 6.1., 3.3.1., 3.3.2. вказаного договору є очевидно несправедливими, суперечать принципу добросовісності, вважає позивач,так, ст. 11 ЗУ « Про споживче кредитування» закріплено, що після укладання договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписки з рахунку щодо погашення заборгованості тощо. За п. 7 ч. 8 ст. 47 ЗУ « Про банки і банківську діяльність» визначені права клієнта банку на інформацію щодо діяльності банку до яких належить і право на інформацію та консультації з питань надання банківських послуг, і право на інформацію, обов'язковість надання якої передбачена законом, та закріплено обов'язок банку її надавати. При цьому, надання такої інформації також є безоплатним. Відповідно до положень ч. 1-5 ст. 18 ЗУ « Про захист прав споживачів», продавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Оспорюваним пунктом 1.10 кредитного договору , позичальнику фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою ст. 11 ЗУ « Про споживчий кредит». Вказана щомісячна плата за обслуговування міститься у п. 6 кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів. Так, ОСОБА_1 банком було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватись йому безоплатно, п. 1.1., абзац 2 п. 1.10, п. 1.3., 2.1.. 2.5., 3.1.3, 6.1., 3.3.1., 3.3.2., кредитного договору є несправедливими та підлягають визнанню недійними. Пункт 1.1. договору про обов'язковість до сплати процентних платежів у вигляді « плати за обслуговування кредитної заборгованості» та ототожнення її до поняття « проценти» та визначена п. 2.5. договору база для нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості - початкова сума кредиту, є такими , що суперечать вимогам підпункту 14.1.206 п. 14.1. ст.. 14 Податкового кодексу України, п. 1 ч. 2 ст. 1, ст.. 12 ЗУ « Про споживче кредитування», ч. 1 , 2 ст. 1054 ЦК України. Зміст п. 3.3.1. договору суперечить частинам 1, 2 ст. 21 ЗУ « Про споживче кредитування», оскільки порушенням зобов'язань за договором про споживчий кредит, за які споживач має відшкодувати кредитодавцю збитки, є неповернення кредиту та процентів за ним, а не неповернення інших платежів, крім кредиту та процентів, та відсутність визначеного обмеження розміру пені - не більше 15% суми простроченого платежу, що робить розмір такої пені необмеженим. Положення пункту 3.3.2. договору, встановлює право банка стягувати з позичальника штраф у розмір 500,00 гривень, за кожен випадок неподання позичальником до банку документів згідно п.3.1.4. договору ( не рідше ніж один раз на 11 місяців з моменту укладання договору, або на першу письмову вимогу банку - протягом 10 робочих днів з моменту отримання такої вимоги, здійснювати підтвердження свого фінансового стану), також суперечить ст.. 21 ЗУ « Про споживче кредитування», оскільки порушення зобов'язань за договором про споживчий кредит, за які споживач має відшкодувати кредитодавцю збитки, є повернення кредиту та процентів за ним. Вказаний пункт договору є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить ч. 2 ст. 549 ЦК України, відповідно до якого штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми або неналежного виконаного зобов'язання. Крім того, п. 1.12 договору, суперечить ст. 6 ЗУ « Про страхування» та ч. 3 ст. 20 ЗУ» Про споживче кредитування». Так, тлумачення нечітких або двозначних положень договорів із споживачами, здійснюється на користь споживача, ч. 8 ст. 18 ЗУ « Про захист прав споживача».
Просить визнати недійсним положення п. 1.1., абзац 2 п.1.10, п.2.1., 2.5., 3.1.3., 6.1., 3.3.2., 1.3., абзац 2 п. 2.5. вказаного кредитного договору, зобов'язати АТ « Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладання кредитного договору платежів, зарахувавши сплачені ним в сумі цих платежів в рахунок інших обов'язкових платежів та повернути зайво сплачені кошти.
Ухвалою Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 13.10.2020 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного провадження та призначено до судового розгляду.
12.11.2020 року на адресу Каховського міськрайонного суду Херсонської області надійшов відзив, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає, обґрунтовуючи, що законом надана можливість отримати безоплатну інформацію, але має бути сама вимога споживача до банку не більше одного разу на місяць. І тільки в цьому випадку банк зобов'язаний надати безоплатну інформацію. Такий обов'язок банку закріплений і в умовах кредитного договору, а саме в підпункті 3.2.4 п. 3.2. розділу 3, тобто відповідач не заперечує право споживача на звернення за інформацією в рамках ЗУ « Про споживче кредитування» та умов договору, але плата за обслуговування кредитної заборгованості передбачена п. 1.10 та 6 носить інший правовий характер і не пов'язана зі зверненням споживача. Це супутня послуга, яка надається банком для обслуговування кредитної заборгованості в цілому. Також, укладаючи спірний договір, сторони діяли вільно, на власний розсуд, вибираючи контрагента та визнаючи його умови. Із оспорюваного кредитного договору вбачається, що в на ньому присутній підпис позивача, що підтверджує його обізнаність та згоду з умовами договору. Відповідач посилається на ст. 204 ЦК України, в якій встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визначений судом недійсним. Чинним законодавством України надано право відповідачу отримувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, а тому немає підстав для визнання п. 1.11. кредитного договору недійсним. Також відмічає, що послуги здійснюються банком не на свою користь, а на користь клієнта, який виявив бажання не просто отримувати інформацію по кредитному договору, а отримувати інформацію із використанням різних каналів зв'язку шляхом направлення смс-повідомлення, шляхом направлень на електронну адресу тощо, тобто таким шляхом, який комфортний і зручний саме клієнту і є фактично додатковою послугою. Зауважує, що позивач підписав заяву-анкету, в якій вказав, що обрана ним страхова компанія є ПАТ « СК « Уніка життя» та на протязі 14 днів не відмовився від Договору страхування. Нарахування штрафу за несвоєчасне подання інформації щодо фінансового стану, та пені не своєчасне оплату - цей вид неустойки був погоджений позивачем шляхом підписання договору та паспорта споживчого кредиту. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог та розглядати справи за його відсутності ( а.с. 52-55)
30.11.2020 року надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої, позивач зазначає, що відповідач вводить в суд в оману, оскільки пункти 1.10 та 6 договору не містить інформації про те, що вимога споживача до банку повинна бути повторною протягом місяця. Відповідачем не надано доказів того, що позивач звертався до нього із повторною протягом місяця вимогою щодо надання інформації по кредитному договору. Також зауважує, що відповідач у своєму відзиві посилається на номер договору, який не укладався між сторонами. Внаслідок надання банком споживачу до укладення договору про споживчий кредит інформації, яка містилась в паспорті споживчого кредиту, договір було укладено на менш сприятливих умовах, ніж ті, що передбачені у інформації, зазначеній у Паспорті споживчого кредиту, що також підтверджує аргументи позивача про невиконання банком вимог щодо надання споживачу достовірної інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з ч. 3 ст. 9 ЗУ « Про споживче кредитування». Заява на приєднання до договору добровільного страхування життя від 15.02.2018 року , дані документи не можна вважать добровільно укладеними, адже вони є беззаперечними при укладенні вказаного договору. Просить задовольнити позов у повному обсязі.
Позивач, представник позивача в судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягали у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача до суду не з"явився надав заяву про слухання справи у його відсутність, просив у задоволенні позову відмовити на підставах викладених у відзиві.
Відповідно до п. 9 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу
Суд, вивчивши матеріали справи, враховуючи клопотання представника відповідача по справі про розгляд справи за його відсутності, вважає за можливе розглянути вказану справу у порядку спрощеного позовного провадження за правилами ст. 279 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення вказаного позову частково у зв'язку із наступним.
Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не заперечується, 15.02.2018 року між позивачем та ПАТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір №Z62.00304.003669606, за умовами якого банк надав позивачу кредит на поточні потреби в сумі 82 111, 00 гривень, включаючи витрати на страховий платіж ( у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами ( процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору ( п.1.1 Договору) ( а.с. 11).
Щодо вирішення вимог про мплату пені необхідно зазначити наступне.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до положень статті 549 ЦК України ,неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Пунктом 3.3.1. кредитного договору від 15.02.2018 року передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, банк має право нараховувати пеню, за кожен день прострочки на прострочену суму ( кредиту, процентів, плати за обслуговування кредитної заборгованості) в розмірі 0,15 % - в період прострочення оплати від 1 до 60 календарних днів та 0,65 % - в період прострочення оплати з 61 календарного дня та по день повного погашення заборгованості за цим договором, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення. Сукупна сума неустойки ( штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань позичальником на підставі договору, не може перевищувати половину суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.
Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Відповідно до п.1.10 Договору,за обслуговування кредиту банком, що включає в себе:
- надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;
- надання інформації по рахункам позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника;
- опрацювання запитів позичальника, що направленні банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо ( а.с. 11).
Згідно п.2.1. Договору, позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 60 щомісячних внесків включно до 15 дня/числа кожного місяця, згідно графіку щомісячних платежів. Платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок № НОМЕР_1 в банку, МФО 336310, з якого проводиться погашення заборгованості за договором у такій черговості: 1) для оплати простроченої заборгованості кредиту за договором; 2)для погашення нарахованої заборгованості за договором, строк сплати якої не минув; 3) для сплати штрафних санкцій ( пені) згідно п. 3.3.1. цього договору; 4)для погашення іншої заборгованості ( в т.ч. дострокове погашення заборгованості за кредитом) ( а.с.11).
Пункт 2.5 вказаного Договору проголошує, нарахування процентів здійснюється 2 рази на місяць за методом « факт/факт», а плата за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісячно, починаючи з дня видачі кредиту. Нарахування процентів і плати за обслуговування кредитної заборгованості припиняється після повного повернення кредиту, а також у інших випадках, передбачених цим договором. Банк може припинити нарахування процентів та/або плати за обслуговування кредитної заборгованості з моменту звернення банку із заявою до:
- суду із вимогою про дострокове повернення суму кредиту, процентів, комісії та інших належний до сплати за цим договором платежів або
- нотаріуса - про звернення стягнення на заставлене майно, для дострокового погашення за його рахунок суми кредиту, сплати процентів та інших сум належних до сплати за цим договором.
У випадку, якщо судом було ухвалено рішення не на корить банку ( в задоволенні позову було відмовлено повністю або частково), позовну заяву банку було залишено без розгляду, або за відмови нотаріуса у зверненні стягнення на заставлено майно, банк може відновити нарахування процентів та інших платежів з дати припинення нарахування. Припинення нарахування процентів та інших належних до сплати за цим договором платежів відбувається також після повного повернення кредиту та в інших випадках, передбачених законодавством України. Базою для нарахування процентів є неповернена сума кредиту, базою для нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості є початкова сума кредиту. Графік щомісячних платежів позичальника за цим договором в розрізі сум погашення кредиту, процентів і плати за обслуговування кредитної заборгованості є невід'ємною частиною цього договору ( а.с.о.с.11).
Пункт 3.1.3. Договору передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути кредит, проценти, плату за обслуговування кредитної заборгованості достроково на вимогу банку у випадках, передбачених п. 4.2.3. цього договору, а також п.3.3.2, вказує, що у разі неподання позичальником до банку документів, передбачених п. 3.1.4. даного Договору, банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 500,00 гривень за кожен випадок такого неподання( а.с.о.с.11).
Пункт 6.1. Договору містить графік щомісячних внесків на транзитний рахунок № НОМЕР_1 ( а.с.12).
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч.1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та ст. 203 цього Кодексу.
За положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що Кредитний договір укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частинами першою - третьої, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Аналіз умов вказаного кредитного договору дає підстави суду прийти до висновку, що даний кредит є споживчим, а тому для врегулювання даних правовідносин слід застосовувати ЗУ «Про захист прав споживачів» ( у редакції, яка була чинною на момент укладення вказаного договору).
Згідно із частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються:
1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника);
2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту;
3) загальний розмір наданого кредиту;
4) порядок та умови надання кредиту;
5) строк, на який надається кредит;
6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності);
7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення);
8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів;
9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені;
10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);
11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит;
12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;
13) порядок дострокового повернення кредиту;
14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Встановивши, що банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, кредитний договір містить усі умови, передбачені положеннями Закону України «Про споживче кредитування», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, тощо, позивач особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.
Суд вважає, що позивач не був позбавлений можливості відповідно до пункту 3.2.3 спірного договору, що узгоджується з положеннями статті 15 Закону України «Про споживче кредитування», відмовитися від договору протягом 14 календарних днів від дати його укладення шляхом повідомлення банку в письмовій формі з одночасним поверненням грошових коштів, одержаних згідно цього договору та сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит. Проте, у вказаний строк він від договору не відмовився, жодних заперечень, щодо його змісту не висловлював, що свідчить про його згоду з умовами укладеного договору та умовами приєднання до договору добровільного страхування життя ( а.с. 11-13,60). Відповідно до паспорту споживчого кредиту позивач отримав інформацію, що надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, про що свідчить його підпис ( а.с 56-60).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В той же час, відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.
Згідно з пунктом 1.10 кредитного договору від 15.02.2018 року позичальнику було встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.
Тобто, оспорюваним пунктом 1.10 кредитного договору позичальнику фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено.
Вказана щомісячна плата за обслуговування міститься й у пункті 6 кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів.
Відповідно до положень частин першої-п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача
Частиною третьою цієї статті визначено перелік несправедливих умов договору.
Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Враховуючи наведене, оскільки позивачу було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися їй безоплатно, вказаний пункт кредитного договору є несправедливим та підлягає визнанню недійсним.
Законом України «Про споживче кредитування» прямо не передбачено заборону на встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості у даному випадку, банком у кредитному договорі була встановлена плата за ті послуги, які за вказаним законом повинні надаватися безоплатно.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
В нашому випадку позивача перед укладенням кредитного договору банком не повідомлено споживача у письмовій формі про кредитні умови , а саме: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов"язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту та пов"язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року № 6-1746 цс.
Так відповідач, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредиту банком, що є незаконним та не відповідає вимогам справедливості та суперечить ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Тим більше, що сума, яка нарахована банком до сплати за таке обслуговування майже дорівнює сумі, яку позивач отримав в кредит.
За таких обставин кредитний договір в частині встановлення щомісячної комісії за фактичне управління кредитом слід визнати недійсним.
Разом з тим, згідно положень статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У зв'язку із вказаним належить визнати недійною з моменту укладення договору умови вказаного кредитного договору п.1.1 , абзацу дщругого пункту 1.10 , пунктів 2.1, 2.5, 3.13 щодо обов"язку позичальника ( позивача) сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісчно в термін та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, п. 1.4 вказаного кредитного договору від 15.02.2018 року, за якою передбачено, що за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно позичальник сплачує платежі, які визначені згідно графіку щомісячних платежів, а також визнати недійсною п. 6.1 вказаного договору в частині визначеної в даному графіку комісії , що підлягає до сплати, яка визначена позивачем в позовних вимогах, досліджена судом в судовому засіданні та сумнівів у собі не викликає.
Судом також встановлено, що починаючи з 15.03.2018 року позивач сплачував кошти на погашення кредитної заборгованості в сумі 115 420, 28 гривень, що стверджується випискою з 15.02.2018 року по 22.05.2020 рік ( а.с. 13-20).
ВІдповідно до паспорту споживчого кредиту дата надання інформації ОСОБА_1 від 15.02 .2018 року, зазначено сума кредиту складає 82111,00 на строк кредитування 60 місяців на поточні потреби; процентна ставка, відсотків річних - 15%, процентна ставка змінювана, , плата за обслуговування кредитної заборгованості складає 3,00% щомісчно від початкової суми кредиту;, загальні витрати за кредитом 194144,89, реальна процентна ставка 101,91912 742 % ; послуги страховика укладається із акредитованою в ПАТ " Ідея БАНК" страховою компанією договір добровільного страхування життя; наслідком прострочення виконання та або невиконання зобов"язань за договором про споживчий кредіт: пеня за кожен день прострочки на прострочену суму ( кредиту, процентів, плати за обслуговування кредитної заборгованості) в розмірі : 0,15 - в період прострочення оплати від 1 до 60 календарних днів та 0,65 % в період прострочення оплати з 61 календарного дня, штрафи 500 гривень за кожен випадок неподання споживачем до кредитодавця оригіналів та / або копій документів про доходи, з якою ознайомлений позивач. ( а.с. 56-57).
Тому як наслідок визнання недійсним умов кредитного договору в частині визначення плати за обслуговування кредитної заборгованості належить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок здійснених з часу укладення вказаного договору платежів та зарахувати сплачену позивачем суму в рахунок інших обов'язкових платежів, що передбачені умовами вказаного кредитного договору, що на думку суду буде повністю відповідати нормам чинного законодавства.
Задовольняючи позов суд враховує, що позивач від сплати судового збору звільнений на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому на підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути судовий збір із відповідача.
На підставі зазначеного та керуючись ст. 526,
ст., ст. 611, 625 ЦК України та ст., ст. 10, 141,
ст., ст. 264, 265, 279 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до АТ « Ідея Банк» про захист прав споживача, про визнання кредитного договору частково недійсним, зобов'язання здійснити перерахунок сплачених коштів за кредитом та повернення зайво сплачених коштів - задовольнити.
Визнати недійсним з моменту укладення договору положення пункту 1.1., абзацу другого пункту 1.10, пунктів 2.1., 2.5., 6.1. укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ « Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в термін та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором.
Визнати недійсним з моменту укладення договору умови пункту 3.3.1 кредитного договору № Z62.00304.003669606 від 15.02.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ « Ідея Банк», як такого, що суперечить вимогам частини 1, 2 ст. 21 Закону України « Про споживче кредитування».
Зобов'язати АТ « Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладання Кредитного договору № Z62.00304.003669606 від 15.02.2018 року платежів, зарахувавши сплачену ОСОБА_1 щомісячну плату за обслуговування кредиту ( комісію) в сумі 72 831, 63 гривні, суму штрафу - 311, 74 гривні, оплату пені за прострочений кредит - 3, 76 гривень, оплату пені за прострочені відсотки та комісії за договором - суму 35, 98 гривень в рахунок інших обов'язкових платежів ( зі сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах), що передбачені умовами кредитного договору № Z62.00304.003669606 від 15.02.2018 року, та повернути зайво сплачені ОСОБА_1 кошти на його розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в АТ КБ « ПРИВАТБАНК» ( ЄДРПОУ банку 14360570, код банку 352479).
Суддя: О. В. Рахімова