Справа № 234/16251/20
Провадження № 2-о/234/43/21
11 січня 2021 року м. Краматорськ
Краматорський міський суд Донецької області в складі: судді Лебединець Г.С., за участю секретаря судового засідання Берліної А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краматорську цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Посольство Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення, -
Заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з заявою про встановлення факту їх вимушеного переселення у травні 2017 року з окупованої території Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області.
Свою заяву обґрунтовують тим, що вони були зареєстровані та постійно мешкали в м.Харцизьк. Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, вони усією родиною були вимушені у травні 2017 року залишити окуповану частину території Донецької області та переселитись до м. Краматорська Донецької області, де вони зареєструвалися як вимушені переселенці. Зазначають, що такими діями Російської Федерації щодо України, а саме: збройної окупації Донецької області, наслідком чого стала повна окупація та подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим, порушені їх громадянські права і свободи, вони втратили житло, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут.
Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужби РФ озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07.04.2014 року) та "Луганської народної республіки " (27.04.2014 року). Протягом травня 2014 року, у неконституційний спосіб, було проведено референдуми на зазначених територіях з приводу їх відокремлення від України, на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління генерального штабу збройних сил РФ, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектовані чеченцями - громадянами РФ батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їх участю відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини Збройних Сил України.
23.08.2014 року розпочалося масове вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил РФ. Вказує, що метою встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, особистих прав на свободу делегування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії РФ є визначення їх статусу як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03.07.1954 року, з відповідними правовими наслідками.
Просять встановити факт їх вимушеного переселення у травні 2017 року з окупованої території Донецької області внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Донецької області України.
У судове засідання заявники не з'явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, заявлені вимоги підтримують та просять їх задовольнити.
Представники заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України, Посольства Російської Федерації в Україні в судове засідання не з'явилися по невідомим суду причинам. Про місце, дату та час слухання справи повідомлені належними чином, шляхом направлення рекомендованого повідомлення, клопотань чи пояснень у справі не подавали.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність заявників та представників заінтересованих осіб, на підставі наявних у справі доказів.
Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані в справі докази, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
В судовому засіданні встановлено, що як вбачається з матеріалів справи, зокрема копії свідоцтва про реєстрацію шлюбу, виданого повторно Добропільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 11.09.2018 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Харцизьк Донецької області, Україна, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м.Харцизьк Донецької області, Україна, 05.10.1996 року зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харцизького міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №370.
Згідно копій свідоцтв про народження, заявники по справі мають спільних дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився в м.Донецьк, Кіровський район, Донецька область, Україна, та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилася в м.Донецьк, Кіровський район, Донецька область, Україна.
З правовстановлюючих документів на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що вказане нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 17.03.1999р. зареєстроване на праві приватної власності за заявником ОСОБА_1 .
Згідно довідки від 30.05.2017р. № 1426-87449 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, ОСОБА_1 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , перемістився з тимчасово окупованої території та зареєстрував місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно довідки від 11.02.2017р. № 1426-83201 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, ОСОБА_2 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , перемістилася з тимчасово окупованої території та зареєструвала місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно довідок від 11.01.2017 р. та 12.05.2017р. № 1426-87449 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, діти заявників ОСОБА_6 та ОСОБА_6 , які мешкали з батьками за адресою: АДРЕСА_1 , перемістилися з тимчасово окупованої території та зареєстрували місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Разом з тим, суд звертає увагу, що вищевказані довідки не містять відомостей щодо причин переселення.
Беручи до уваги резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Стан справ у сфері прав людини в Автономній Республіки Крим та місті Севастополі (Україна)» від 19.12.2016р №71/205 та від 19.12.2017р №72/190, які визнають АРК та м. Севастополь територією, тимчасово окупованою Російською Федерацією, та виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, суд вважає, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території АРК є загальновідомим і не підлягає доведенню.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20.10.2014р «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 02.06.2016р №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України, право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §129).
Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», §109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §130).
У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §335, §339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §131).
Отже, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму. Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника.
Згідно ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
За правилами ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією є сухопутна територія АРК та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Згідно з ч. 3 ст. 5 вказаного Закону відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію, як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
Як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до зазначених вище конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі території АРК та м. Севастополя, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у лютому 2015 року ОСОБА_4 , а саме, м. Макіївка Донецької області, відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією території Донецької області.
Частиною третьою ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених у статті 1 цього Закону, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.
Відповідно до положень статі 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Приписами ст. 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Враховуючи викладене, а також те, що заявники переселилися з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановлення даного юридичного факту заявникам необхідно для визначення їх статусу як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.263-265, 293, 315, 319 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Посольство Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення,- задовольнити.
Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харцизьк Донецької області, РОНКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Харцизьк Донецької області, РОНКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця міста Донецьк, РОНКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 уродженки міста Донецьк, РОНКПП НОМЕР_4 у травні 2017 року з окупованої території України, а саме: Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, Україна.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд Донецької області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Краматорського міського суду Г. С. Лебединець