233 № 233/4728/20
26 січня 2021 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого - судді Наумик О. О., за участі секретаря судового засідання Чернецької А. С., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу № 233/4728/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості»,
20.10.2020 АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором. Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що відповідачка звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 23.09.2013, при цьому підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг.
Відповідачка кредитні зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим станом на 23.09.2020 утворилася заборгованість в сумі 17673,77 грн, з якої 3724,67 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1338,84 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625, 12610,26 грн - нарахована пеня.
Ухвалою суду від 07.12.2020 відкрито спрощене провадження у справі з повідомленням сторін (а.с.120).
Позивач АТ КБ «Приватбанк» явку представника у судове засідання не забезпечив, надавши суду заяву з посиланням на підтримання позову (а.с.4 - за текстом позовної заяви).
Відповідачка, повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання належним чином у судове засідання не з'явилася, надавши заяву про розгляд справи у її відсутність (а.с.139), позов не визнала у повному обсязі за підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, в якому, зокрема зауважила на такому:
23.09.2013 вона звернулася до відділення КБ «ПриватБанк» у м. Костянтинівці Донецької області з проханням надати їй споживчій кредит на кредитну картку, підписавши для цього анкету-заяву, оформлену спеціалістом Банку. Будь-яких інших документів їй при цьому надано не було, у тому числі кредитний договір, умови кредитування, як і копії підписаної нею анкети-заяви. Вона користувалася виданою їй спеціалістом Банку кредитною карткою «Універсальна» № НОМЕР_1 , строком дії до 04.2017, на яку спочатку був встановлений кредитний ліміт в сумі 300,00 грн, в подальшому 11.10.2013 збільшений до 2000,00 грн, знімала гроші при купівлі продуктів та товарів у магазинах, а потім на погашення заборгованості поповнювала цю картку через термінал. На початку антитерористичної операції у квітні 2014 р. вона втратила роботу і приблизно наприкінці 2015 р. не змогла сплачувати будь-які кошти за кредитом. З травня 2017 р. вона почала погашати кредит, сплативши 4400 грн.
Проте у липні 2017 від служби примусового стягнення ПриватБанку вона отримала лист з вимогою погасити борг за кредитом у розмірі 3420,00 грн, у серпні - лист з вимогою погасити борг за кредитом у розмірі 3950,00 грн.
Вона вважала, що погасила кредит, сплативши більшу суму, і що Банк до неї претензій не має.
Вважає, що її спір має бути вирішений з врахуванням практики Верховного Суду, зокрема постанови Великої Палати від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, і що Банк міг звернутися до неї з позовом про стягнення лише залишку тіла кредиту у розмірі 3724,67 грн.
Також вважає, що позивачем не враховані положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014, який набув чинності з 15.10.2014 (Закон №1669-VII), стаття 2 якого забороняє на час проведення антитерористичної операції нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особа підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, а також зобов'язує банки та інші фінансові установи, а також кредиторів скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
Просить відмовити у позові у повному обсязі, застосувавши позовну давність (а.с.129-134).
Про застосування позовної давності відповідачка заявила також у заяві від 14.01.2021 (а.с.137).
З'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дістає таких висновків.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
23.09.2013 між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» (з 21.05.2018 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (скорочена назва - ПАТ КБ «Приватбанк») змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (скорочена назва - АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
На підтвердження волевиявлення щодо укладення з позивачем кредитного договору відповідачкою підписана «Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку» (а.с.12), в якій зазначено, що відповідачка згодна з тим, що заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між нею і банком Договір про надання банківських послуг.
До «Анкети-заяви» позивач додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.78-107).
Згідно з довідкою «про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) 23.09.2013 позичальнику був встановлений кредитний ліміт 300,00 грн, 11.10.2013 - 2000,00 грн, 21.04.2015 - 1880,00 грн, 19.09.2016 - 0,00 грн (а.с.75,118).
Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за Договором б/н від 23.09.2013 (а.с.70-74) убачається, що станом на 23.09.2020 позивачем визначена заборгованість за Договором, яка становить 17673,77 грн, з якої 3724,67 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1338,84 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625, 12610,26 грн - нарахована пеня.
Суд, вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, приходить до такого:
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статті 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної стави (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У «Анкеті-заяві» відповідачки як позичальника процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також щодо комісії.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом та заборгованість за пенею.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування заявлених до стягнення сум, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.77) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.78-107), як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, зокрема базова % ставка в місяць, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, ці докази не містять підтвердження тих обставин, що відповідачка при підписанні «Анкети-заяви» ознайомилася і погодилася з умовами, що містять саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, і що ця «Анкета-заява» разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між позичальником та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо % ставки, неустойки (пені, штрафів), комісій саме у зазначених в цих документах розмірах.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що зазначено і в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Тож суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (23.09.2013) до моменту звернення до суду із позовом (20.10.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в «Анкеті-заяві» домовленості сторін про % ставку, сплату пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в «Анкеті-заяві» позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд вважає, що оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 23.09.2013 шляхом підписання «Анкети-заяви». Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, комісій, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
Тож суд приходить до висновку про необґрунтованість позову в частині вимог стягнення пені.
Щодо вимоги стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту та відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625, суд дістає висновку про необґрунтованість і цих вимог.
Згідно випискою за договором №б/н станом на 25.09.2020 (а.с.53-54) відповідачкою було використано коштів Банку на загальну суму 4703,22 грн.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості - графи «Сума погашення за наданим кредитом (а.с.5-6) та графи «Сума коштів, внесена клієнтом на погашення заборгованості» (а.с.7-8,9 ) вбачається, що загальна сума коштів, що була внесена відповідачкою на погашення заборгованості, становить 6064,42 грн, що є більшою за загальну суму наданих позивачем грошових коштів за договором №б/н від 23.09.2013 - 4703,22 грн.
За таких обставин у задоволенні позову належить відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов
Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570) до
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
«про стягнення заборгованості» залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя