Справа №127/25465/20
Провадження №1-кп/127/976/20
28 січня 2021 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою та другою статті 307, частиною першою та третьою статті 321, частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.08.2020 за № 12020020020001446 та 02.11.2020 за № 12020020020001618,
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою та другою статті 307, частиною першою та третьою статті 321, частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження застосованого до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні ряду умисних кримінальних правопорушень, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, тому наявний ризик того, що остання, перебуваючи на волі, може продовжити свою протиправну діяльність.
Обвинувачена ОСОБА_5 вважає, що в задоволенні клопотання прокурора слід відмовити і застосувати до неї інший запобіжний захід, не пов'язаний з утриманням під вартою. В якості доводів зауважила, що до її затримання у неї на утриманні перебувала малолітня дитина віком два роки, після її затримання догляд за дитиною здійснює її мати. Однак стан здоров'я матері значно погіршився і мати не має змоги здійснювати догляд за дитиною. Також зауважила, що вона сумлінно виконувала обов'язки, покладені на неї запобіжним заходом у вигляді домашнього арешту.
Захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_4 - вважає, що прокурором в судовому засіданні не доведено ризиків, на які він посилається, а тому до обвинуваченої слід застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Якщо ж суд дійде до висновку про доцільність продовження строку тримання обвинуваченої під вартою, просив врахувати, що апеляційний суд при застосуванні до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою застосував альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. При цьому зауважив, що вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, суду слід взяти до уваги, що застава в розмірі 30 прожиткових мінімумів доходів громадян є занадто значним розміром, тому вважає за доцільне застосувати до обвинуваченої заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів.
Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши надані суду матеріали, суд дійшов до такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого до ОСОБА_5 спливає 03.02.2021, копія клопотання обвинуваченій та захисну обвинуваченої була вручена згідно з наданими суду відомостями 27.01.2021, клопотання про продовження строку застосованого запобіжного заходу було подане до суду 28.01.2021. Спосіб звернення з відповідним клопотанням - в судовому засіданні чи поза його межами - чинним кримінально-процесуальним законом не регламентований. Тому суд вважає, що стороною обвинувачення було дотримано вимоги кримінально-процесуального закону щодо вручення копії клопотання обвинуваченій та її захиснику, а також дотримано вимоги щодо строку звернення з відповідними клопотаннями до суду.
Зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
Крім того, частиною третьою статті 331 КПК визначено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Суд вважає за доцільне зазначити, що приписи частини третьої статті 331 КПК є імперативними. Саме тому, суд вважає за необхідне вирішити поставлені сторонами кримінального провадження питання по суті й надати їх доводам відповідну правову оцінку.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченої ОСОБА_5 під вартою суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказав на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти Украхни»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).
Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд враховує, що частиною першою статті 91 КПК визначено перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов'язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3 Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті.
Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченої потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час судове слідство (з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами) не розпочато, а тому вирішення зазначеного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).
Відповідно до вимог частини першої статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Обвинувачена ОСОБА_5 як на підставу для зміни застосованого до неї запобіжного заходу послалась на ту обставину, що за час її перебування під вартою у її матері, яка здійснює догляд за її малолітньою дитиною, значно прогрішився стан здоров'я, у зв'язку з чим мати позбавлена можливості доглядати за дитиною. Разом з тим, такі твердження обвинуваченої суд оцінює критично. Зокрема, стороною захисту в судовому засіданні не надано доказів на підтвердження факту перебування на утриманні обвинуваченої малолітньої дитини, також не надано будь-яких відомостей про склад її сім'ї. У разі неможливості самостійного надання доказів на підтвердження зазначених обставин стороною захисту не було заявлене відповідне клопотання про їх витребування. У зв'язку з цим суд позбавлений можливості перевірити доводи обвинуваченої в цій частині.
Вирішуючи доводи обвинуваченої щодо дотримання нею, покладених на неї обов'язків згідно із запобіжним заходом, не пов'язаним з триманням під вартою, суд вважає за доцільне оцінити їх у сукупності з доводами сторони обвинувачення та наданими суду матеріалами.
З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_5 була затримана 02.11.2020 на підставі пункту 2 частини другої статті 208 КПК (якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин). На підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 04.11.2020 до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Однак, зазначена ухвала за результатами її апеляційного перегляду була скасована 12.11.2020 і апеляційним судом застосовано до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 30 прожиткових мінімумів, що становило 65910 грн. В подальшому 29.12.2020 слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області було продовжено строк утримання ОСОБА_5 під вартою до 03.02.2020.
Як вже суд зазначив вище, тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення не може бути єдиною підставою для застосування до обвинуваченої особи найсуворішого запобіжного заходу. При цьому суд враховує, що до суду було направлено два обвинувальні акти, які 28.01.2021 судом об'єднані в одне провадження. З наданих суду матеріалів випливає, що до ОСОБА_5 у першому кримінальному провадженні 31.08.2020 було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Однак, незважаючи на це, остання була затримана 02.11.2020 згідно з протоколом затримання одразу після вчинення іншого злочину. Отже, надані суду матеріали свідчать про наявність ризику того, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може продовжити вчиняти інші кримінальні правопорушення, у тому числі й пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів. Тому доводи сторони захисту на необґрунтованість тверджень сторони обвинувачення в цій частині суд оцінює критично.
Враховуючи викладене, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд дійшов до переконання, що в судовому засіданні підтверджено наявність ризиків, що обвинувачена, перебуваючи на волі, може продовжити вчиняти нові кримінальні правопорушення. Дані, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченої під вартою з об'єктивних причин, суду надані не були. Тому суд вважає, що правові підстави для зміни застосованого до обвинуваченої ОСОБА_5 запобіжного заходу відсутні, а з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченою нових кримінальних правопорушень, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, суд вважає за доцільне продовжити обвинуваченій ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
Разом з тим, абзацом першим частини третьої статті 183 КПК визначено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 183 КПК слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Наведена вище норма кримінально-процесуального закону є диспозитивною, а не імперативною, а тому суд вважає за доцільне, вирішуючи питання про наявність правових підстав для застосування до обвинуваченої альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, зауважити таке.
З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні ряду умисних кримінальних правопорушень, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, однак жоден з них не є особливо тяжким злочином. Тому суд вважає, що при продовженні застосованого до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід визначити обвинуваченій заставу в якості альтернативного запобіжного заходу.
Вирішуючи питання щодо розміру застави, суд враховує доводи сторін кримінального провадження, а також надані суду матеріали. Зокрема, сторона захисту, посилаючись на доцільність визначення мінімального розміру застави, посилалась на неможливість родини обвинуваченої внести інший розмір застави у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем. Разом з тим, жодного документального доказу на підтвердження зазначених тверджень стороною захисту суду надано не було. Тому суд вважає за доцільне визначити ОСОБА_5 заставу відповідно до приписів пункту 2 частини п'ятої статті 182 КПК у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Окрім цього, суд вважає за доцільне зауважити, що частиною п'ятою статті 194 КПК визначено, що у разі, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором.
Як вже суд зауважив вище, в судовому засіданні було встановлено, що після застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, остання вчинила інші кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів. Тому суд вважає за доцільне покласти на обвинувачену обов'язки, передбачені пунктами 2, 3, 8 частини п'ятої статті 194 КПК, а саме не відлучатися з населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Керуючись статтями 314-316 КПК, суд
Запобіжний захід, обраний обвинуваченій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, - продовжити на 60 днів, з 28 січня 2021 року до 23.59 год. 28 березня 2021 року.
Визначити ОСОБА_5 заставу в розмірі 30 (тридцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 68100 (шістдесят вісім тисяч сто) гривень, за умови внесення якої вона може бути звільнена з-під варти.
У разі внесення застави та звільнення ОСОБА_5 з-під варти відповідно до пунктів 2, 3, 8 частини п'ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України покласти на ОСОБА_5 такі обов'язки: не відлучатися з населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвала в частині продовження строку утримання обвинуваченої під вартою може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Оскарження ухвали зупиняє набрання нею чинності, однак не зупиняє її виконання.
Суддя: