Справа № 137/448/17
"21" січня 2021 р.
Літинський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Желіховського В.М. секретаря судових засідань Голоти О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Літин цивільну справу за первісною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна спільного подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири спільною особистою приватною власністю,-
До Літинського районного суду Вінницької області звернулася з заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна спільного подружжя, в якому зазначає, що вона з 16.07.2005 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який 30.10.2012 року розірвала.
Вказує, що в період шлюбу 26.12.2005 року вони за спільні кошти придбали двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного договору покупцем квартири зазначено відповідача ОСОБА_2 і всі документи оформлялися на нього.
На даний час вони спільного господарства не ведуть. Нерідко бували випадки, що відповідач закривав вхідні двері та не впускав її до квартири, застосовував до неї фізичне насилля, свідком яких ставала спільна донька.
Зазначає, що дана квартира є спільної сумісною власністю подружжя, однак не може бути розділена між ними в рівних частинах, тому пропонує відповідачу компенсувати його частку, оскільки вважає, що залишення квартири у її власності буде відповідати її інтересам та інтересам дитини, яка проживає разом з нею.
Тому змушена звернутися до суду з вказаним позовом і просить визнати за нею право власності на двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 , що була спільною власністю подружжя. Натомість відповідачу ОСОБА_2 просить присудити компенсацію за його частку у спільному майні подружжя.
До суду звернувся ОСОБА_2 з зустрічною позовною позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю, в якій зазначає, що дійсно 26 грудня 2005 р. вони з відповідачем придбали квартиру. Проте кошти, за яке було придбано нерухоме майно, не були спільними коштами подружжя, як про це зазначає первісний позивач, а були його особистими приватними коштами, що обгрунтовує наступним.
Так, незадовго до укладення шлюбу з первісним позивачем ним було відчужено особисту квартиру АДРЕСА_2 .
У листопаді 2005 р. він знайшов підходяще житлове приміщення та вже 23 листопада між ним та власником квартири ОСОБА_4 було досягнуто усіх істотних умов договору купівлі-продажу і передано завдаток за житлове приміщення.
26 грудня 2005 року ним було передано всю суму коштів продавцю та посвідчено договір купівлі-продажу квартири.
З моменту укладення реєстрації шлюбу між ними та укладенням шлюбу минули лише 5 місяців, тому зазначає, що вони з первісним позивачем за такий короткий строк отримати дохід для придбання вказаного житлового приміщення не могли. Позик, кредитів у цей термін вони не отримували, тому квартиру було придбано саме за кошти, які були ним отримані від відчуження особистої квартири, що знаходилась у м. Вінниця.
Тому вважає, що дана квартира не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю, оскільки придбана за його особисті кошти.
Щодо вимоги отримати грошову компенсацію замість частини квартири, зазначає наступне, що дана квартира йому необхідна для життя, оскільки він працює менеджером зі збуту у ТОВ "Літинський молочний завод", що розташоване в смт. Літин.
Просить визнати двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю.
Позивач ОСОБА_5 та її представник адвокат Данилюк П.П. в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримали повністю. Суду пояснили, що спірна квартира була придбана сторонами під час шлюбу за спільні кошти. Вказують, що на те, щоб відповідачу ОСОБА_2 компенсувати його частку в спірному майні, а квартиру залишити у власності позивача. Щодо задоволення зустрічного позову просять відмовити, оскільки квартира була придбана за спільні кошти, а тому не може бути визнана особистою власністю ОСОБА_2 .
В судових дебатах позивач ОСОБА_5 та її представник адвокат Данилюк П.П. вказали, що оскільки між ними не досягнуто згоди щодо частки компенсації в спільній квартирі, тому просять визнати за нею лише 1/2 частки на двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав повністю. Щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 просить відмовити повністю, оскільки спірну квартиру в смт. Літині він придбав за власні кошти.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Бондарчук В.В. в судовому засідання в задоволенні первісного позову просить відмовити, оскільки ОСОБА_2 за власні кошти придбав двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 . Він безпосередньо передавав кошти, про що свідчать відповідні розписки. Зустрічний позов просить задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Солоненко О.І. в судовому засіданні заперечила проти задоволення первісного позову. Зустрічний позов підтримує повністю.
Із показань свідка ОСОБА_6 допитаного в судовому засіданні встановлено, що він є батьком позивачки ОСОБА_7 . Він знав сім'ю ОСОБА_8 і те, що вони продають квартиру. Вони з ОСОБА_9 та ОСОБА_7 ходили подивились на квартиру, їх вона задовольнила, її ціна. Домовились з ОСОБА_9 , що половину грошей 5000 доларів США дає їхня сім'я, а половину ОСОБА_9 . Квартира була непригодна для проживання, тому там одразу почали робити ремонти. Вказує, що більше 80 % відсотків ремонтту квартири припало на їхню сім'ю. Він, дружина та донька працювали на роботах і всі зароблені кошти витрачали на ремонт. Він безпосередньо приймав участь у ремонті, привозив будматеріали.
Із показань свідка ОСОБА_10 допитаного в судовому засіданні встановлено, що він є батьком ОСОБА_11 . Суду пояснив, що до одруження сина з ОСОБА_7 , син продав в м. Вінниці належну йому квартиру за 10 000 доларів США. Дану квартиру подарував йому хрещений батько. Кошти, після продажу квартири, син приніс йому і вони лежали у нього вдома. Коли син з невісткою купував квартиру в смт. Літині, він взяв спочатку 1000 доларів США завдатку, потім решту 8 000 доларів. При передачі коштів він не був присутній. Також вказав, що син за власні кошти також зробив ремонт у придбаній квартирі.
Із показань свідка ОСОБА_12 допитаного в судовому засіданні встановлено, що він з бригодою робив ремонт "під ключ" в квартирі в АДРЕСА_3 . Тесть позивача, ОСОБА_13 , звів його з ОСОБА_9 і він повністю керував ремонтом. ОСОБА_9 купував будматеріали, розраховувався з ними за роботу. Чи надавав кошти його тесть ОСОБА_6 йому нічого не відомо. Він лише пару разів приходив до квартири подивитись. Його дочка ОСОБА_7 , була присутня лише при виборі кольорів та внутрішньому оздобленні квартири.
Із показань свідка ОСОБА_14 допитаної в судовому засіданні встановлено, що вона є рідною сестрою ОСОБА_9 . Вказала, що ОСОБА_9 продав квартиру в м. Вінниці за 10000 доларів США і купив в смт. Літин. До купівлі квартири вона там не була, була після ремонту. Хто давав кошти на ремонт не відомо.
Із показань свідка ОСОБА_15 допитаного в судовому засіданні встановлено, що він знає сторін по справі, оскільки його батьки продавали квартиру і він їм допомагав. Він безпосередньо при продажі квартири мав справу з батьком ОСОБА_7 , ОСОБА_13 . Він давав йому гроші за квартиру, давав два рази частинами. Не пам'ятає чи давав ОСОБА_9 йому гроші. Передача коштів була у квартирі.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку. Статтями 13, 81 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може базуватись на припущеннях відповідно до п. 6 ст. 81 ЦПК України.
Так, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 26.12.2015 р. (а.с.5) та Витягу з Державного реєстру правочинів (а.с.6) встановлено, що продавець ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_11 набув у власність (купив) квартиру номер два в будинку АДРЕСА_4 .
Відповідно до технічного паспорту (а.с.7-8) зазначається технічна характеристика двокімнатної квартири в АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб (а.с.9) 16.07.2005 року сторони по справі зареєстрували шлюб.
Відповідно до рішення Літинського районного суду Вінницької області від 30.10.2012 року (а.с10) шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 розірвано.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11) сторони по справі зазначені її батьками.
Відповідно до Витягу з рішення №857 49 сесії 6 скликання Літинської селищної ради Літинського району Вінницької області (а.с.36) вулиця Фабріціуса перейменована на вулиця героїв Чорнобиля.
Відповідно до довідки ТОВ "Літинський молочний завод" за №439 від 04.05.2017 р. (а.с.37) ОСОБА_11 , 1981 року народження, дійсно працює на підприємстві менеджером зі збуту з 01.07.2003 по даний час.
Відповідно до Договору дарування від 26.10.2015 р. (а.с.38-39) ОСОБА_3 ОСОБА_17 подарувала 1/2 частку житлового будинку під номером АДРЕСА_3 .
Відповідно до Договору купівлі-продажу частини квартири від 27.12.2004 року (а.с.73) та копії Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів (а.с.84) ОСОБА_11 продав 3/4 частини квартири під номером АДРЕСА_2 , яку він успадкував після смерті ОСОБА_18 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.75).
Відповідно до копії розписки наданої ОСОБА_15 від 23.11.2005 року та від 26.12.2005 р. (а.с.87, 87 зв.) останній зазначає, що в присутності свідка ОСОБА_19 отримав 1 тис. доларів США та відповідно 8200 доларів США.
Відповідно до свідоцтва про шлюб (а.с.23 т.2) ОСОБА_3 21.02.2020 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_20 і змінила прізвище на " ОСОБА_21 ".
Згідно із частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 60 Сімейного кодексуУкраїни (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя. Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, як це визначено частиною четвертою статті 65 СК України. Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17. Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно із частиною першою статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України, яка від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. У пункті 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового розгляду, враховуючи показання свідків, суд щодо задоволення вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , яка просить визнати за нею право власності на двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 , що була спільною власністю подружжя і відповідачу ОСОБА_2 просить присудити компенсацію за його частку у спільному майні подружжя суд виходить за наступного. При цьому, суд звертає увагу, відповідно до п.п.22, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, для визначення якої при необхідності призначається експертиза. При розгляді справи по суті сторонами не досягнуто згоди щодо дійсної ринкової вартості квартири.
При цьому, стороною первісного позивача так і не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вартості спірної квартири, ухвала про призначення експертизи з метою встановлення дійсної ринкової вартості не була виконана, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити розмір вартості компенсації 1/2 частки у спільному майні, а саме двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 . Також між сторонами згоди щодо суми не досягнуто, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача за первісним позовом компенсації за його частку.
Із досліджених в судовому засіданні доказів, встановлено, що двокімнатна квартира в АДРЕСА_5 . придбана сторонами в зареєстрованому шлюбі.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що спірне майно набуте у шлюбі за спільні кошти є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, а, отже, спірна квартира номер два в будинку АДРЕСА_4 , є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки на її придбання були використані спільні кошти.
Доказів, які б свідчили, що для придбання спірної квартири витрачені особисті кошти відповідача ОСОБА_2 до суду не надано.
За таких підстав вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 визнати двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю до задоволення не підлягають. Враховуючи ту обставину, що позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 та її представником ОСОБА_22 лише в судових дебатах змінено свою позицію щодо свої позовних вимог та просили суд визнати за нею 1/2 частки квартири, тому суд вважає, що її позов підлягає до часткового задоволення та вважає необхідним визнати за нею 1/2 квартири придбаної під час шлюбу.
При здійсненні поділу в судовому порядку, суд має виходити з презумпції рівності часток, тому суд вважає необхідним первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково і визнатиза ними право власності на Ѕ двокімнатної квартири в АДРЕСА_5 ., за кожним.
Керуючись ст. ст. 13, 19, 76-82, 258-265, 268, 293,294 ЦПК України, ст.ст. 60, 63, 69, 70, 71 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд,-
Позови задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ двокімнатної квартири в АДРЕСА_5 .
Визнати за ОСОБА_11 право власності на Ѕ двокімнатної квартири в АДРЕСА_5 .
В решті задоволенні позовів відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду сторони можуть подати протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Вінницького апеляційного суду через Літинський районний суд Вінницької області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Желіховський В. М.