Справа № 362/6344/20
Провадження 2/362/1188/21
"21" січня 2021 р. Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ковбеля М.М.,
за участю секретаря - Сілецької М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Васильківської районної державної адміністрації Київської області, третя особа: ОСОБА_2 про протиправним та скасування розпорядження Васильківської районної державної адміністрації Київської області №176 від 08.08.2019 року, -
До Васильківський міськрайонний суд Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Васильківської районної державної адміністрації Київської області, третя особа: ОСОБА_2 про протиправним та скасування розпорядження Васильківської районної державної адміністрації Київської області №258 від 08.10.2020 року.
До суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій останній просив зупинити дію розпорядження Васильківської районної державної адміністрації Київської області№258 від 08.10.2020 року, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм національного та міжнародного законодавств.
Відповідно до частини першої ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Так, за змістом ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії. Заборона відповідачеві вчиняти певні дії є видом забезпечення позову, який спрямований проти активних учинків відповідача, що можуть ускладнити виконання рішення суду. Зобов'язання вчинити певні дії, як захід забезпечення позову, спрямоване на активні дії відповідача, невиконання яких може ускладнити виконання судового рішення
Згідно роз'яснень, що надані в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та реально існує загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або наслідків заборони вчиняти певні дії чи зобов'язання вчиняти певні дії.
Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, суд враховує обмеження, визначені ч.10 ст.150 ЦПК України, відповідно до яких не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права і обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Вивчивши заяву позивача про забезпечення позову, суд вважає, що вона не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не наведено доводи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, оскільки не допускається вжиття заходів забезпечення позову, в даному випадку - зупинення дії розпорядження Васильківської районної державної адміністрації Київської області№258 від 08.10.2020 року, який за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимога, крім того, судом враховано, що у даній справі порушують права ОСОБА_2 на спілкування з дітьми та порушує права останньої на належний юридичний захист її прав, а тому суд не вбачає підстав стверджувати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, та приймаючи до уваги, що такий вид забезпечення позову є неспіввмірним із заявленими вимогами, а тому суд вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 149- 153 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя М.М.Ковбель