вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" січня 2021 р. Справа№ 920/1197/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 14.01.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сумської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва
від 06.10.2020 (повний текст судового рішення складено 19.10.2020)
у справі №920/1197/19 (суддя Картавцева Ю.В.)
за позовом Сумської міської ради
до 1. Сумської обласної прокуратури
2. Офісу Генерального прокурора
3. Фонду державного майна України
про визнання права власності на нерухоме майно,
Сумська міська рада звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Прокуратури Сумської області, Генеральної прокуратури України, Фонду державного майна України про визнання за територіальною громадою міста Суми в особі Сумської міської ради права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 79 та складається з літери: "А-2" Адміністративна будівля 787,0 кв.м; "Б-1" Гараж 87,3 кв.м; "В-1" Гараж 55,6 кв.м; "Г-1" Адміністративна будівля 51,7 кв.м; "Д" Бесідка; № 3-5 огорожа; "І" замощення; комплекс будівель та споруд.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що майно, надане відповідачу 1 за договором користування №УМКВк-045 від 01.12.2012 всупереч положенням п. 2.1 цього договору обліковується на балансі Прокуратури Сумської області, а не на позабалансовому рахунку, що в свою чергу призвело до внесення відомостей щодо спірного майна до Єдиного реєстру об'єктів державної власності. З огляду на це позивач позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію права власності на будівлю, оскільки Фонд державного майна України не надає документ, що підтверджує факт відсутності перебування об'єкта нерухомого майна у державній власності, який в свою чергу є одним із документів, що передбачений для проведення державної реєстрації права власності на будівлю за територіальною громадою міста Суми згідно з п. 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою КМУ від 25.12.2015 №1127 (в редакції постанови КМУ від 23.08.2016 № 553).
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач 1 зазначав, що підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до положень статті 392 Цивільного кодексу України є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду (в даному випадку метою подання позивачем позову є саме здійснення державної реєстрації спірного нерухомого майна), тобто, позивачем обрано неправильний спосіб захисту. Разом з тим, відповідач 1 зазначає, що ним не оспорюється факт передачі спірного майна у власність територіальної громади м. Суми, жодні дії, пов'язані з держаною реєстрацією права власності на вказане майно за Сумською обласною прокуратурою не здійснювалось, будь-які записи з цього приводу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Також відповідач 1 звернувся до місцевого господарського суду з заявою про застосування наслідків пропуску позовної давності.
Відповідач 2 також заперечував проти задоволення позову та зазначає, що відповідач 1 є користувачем спірного майна на підставі Договору безоплатного користування № УМКВк-045 від 01.12.2012; будь-які дії щодо державної реєстрації права власності на вказане майно за державою в особі Офісу Генерального прокурора не вчинялися, про що свідчить відсутність записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; підставою прийняття нежитлових приміщень по вул. Герасима Кондратьєва, 79 на баланс стала вимога контролюючого органу за результатами проведеної в 2001 році перевірки фінансово-господарської діяльності прокуратури Сумської області.
Відповідач 3 зазначав, що підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб'єктів управління до Фонду інформації про об'єкти державної власності, тобто, майно за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 79, яке перебуває на балансі Прокуратури Сумської області обліковується в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності на підставі даних, наданих Генеральною прокуратурою України, а відтак, внесення спірного майна до Реєстру було здійснено відповідачем 3 відповідно до покладених на нього завдань в межах повноважень, визначених законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2020 у справі №920/1197/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено факту оспорювання чи невизнання відповідачами права власності позивача на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 79. Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача 1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, посилаючись на те, що позови про визнання права власності, що пред'явлені на підставі статті 392 ЦК, пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, відтак, на ці позови не поширюються правила про позовну давність.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Сумська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, скаржник стверджував, що судом першої інстанції не встановлено чи є спірне майно комунальною власністю, що має значення для правильного застосування ст. 392 ЦК України; судом не встановлено чи є позивач власником спірного майна, чи порушується або ж оспорюється відповідачами право власності позивача на спірне майно, чим обумовлено звернення позивача з позовом та чи є ефективним захист права власності позивача у такий спосіб; суд не надав мотивованої оцінки аргументам позивача про те, що невизнання права полягає в:
- обліку спірного майна на балансі Сумської обласної прокуратури за відсутності для цього правових підстав;
- щоквартальному звітуванні Офісом генерального прокурора до Фонду державного майна України про перебування спірного майна на балансі Сумської обласної прокуратури;
- включенні Фондом державного майна України відомостей про спірне майно до Реєстру об'єктів права державної власності, що виключає можливість проведення державної реєстрації права власності за позивачем, та неможливість виключення таких відомостей з реєстру за умови зазначення цього майна та Сумської обласної прокуратури як балансоутримувача в щоквартальних звітах Офісу генерального прокурора до Фонду, що стало підставою для відмови у проведенні за позивачем державної реєстрації права власності на спірне майно згідно рішення державного реєстратора від 25.09.2019 №48847497.
Крім того, апелянт звертав увагу на те, що в листі Генеральної прокуратури України від 01.08.2019 №18-1464вих-19 на адресу Фонду зазначено про перебування будівлі на балансі Прокуратури Сумської області та проведення роботи з реєстрації права власності на будівлю за державою в особі Генеральної прокуратури України.
Вказані обставини, на думку апелянта, є доказом невизнання відповідачами спірного майна комунальною власністю, що порушує право власності позивача, зокрема, на проведення державної реєстрації права власності за позивачем згідно з Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і розпорядження цим майном на власний розсуд. При цьому, позивач стверджує, що визнання за Сумською міською радою права власності на нерухоме майно є належним способом захисту порушеного права, посилаючись на висновки у подібних правовідносинах, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18.
Також апелянт вказує на те, що з 14.10.2020 договір користування від 01.12.2012, що був укладений між Управлінням майна комунальної власності та Прокуратурою Сумської області, є припиненим, що виключає наявність законних підстав для обліку майна на балансі Сумської обласної прокуратури.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сумської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2020 у справі №920/1197/19; призначено апеляційну скаргу до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому відповідач 1 вказує, зокрема, що матеріали справи не містять доказів оспорювання відповідачами у справі суб'єктивного цивільного права позивача на нерухоме майно.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому відповідач 2 вказує, зокрема, що позивачем не наведено обставин та не надано доказів щодо невизнання чи оспорювання відповідачами права власності позивача на нерухоме майно.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В судовому засіданні представники відповідачів заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Рішенням Сумської міської ради від 02.12.1998 "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Суми будинку №79 по вул. Кірова (з прибудовами)" прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Суми будинок №79 по вул. Кірова (з прибудовами), за винятком гаража площею 44,0 кв. м.; передано будинок № 79 по вул. Кірова (з прибудовами), за винятком гаража площею 44,0 кв. м. в постійне користування Сумській міській прокуратурі для розміщення службових приміщень.
На підставі рішення Сумської міської ради від 02.12.1998 Управління комунального майна та приватизації Сумської міської ради передало, а Сумська міська прокуратура прийняла в постійне користування для розміщення службових приміщень наступні об'єкти комунальної власності територіальної громади міста Суми: основна будівля вул. Кірова, 79, гараж, архів, огорожа, що підтверджується Актом №1/6/99 прийому-передачі будинку по вул. Кірова, 79 (з гаражем, прибудовами та огорожею) від 04.06.1999.
Для впорядкування відносин щодо користування вказаним майном між Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради (наймодавець) та Прокуратурою Сумської області (наймач) укладено договір користування №УМКВк-045 від 01.12.2012, за умовами якого наймодавець передає, а наймач приймає у безкоштовне користування на умовах, визначених цим договором згідно опису (нежитлові приміщення (адмін. Будівля (літ. А-ІІ), гараж (літ. Б), гараж (літ. В), нежитлові приміщення (адмін. Будівля (літ. Г), огорожа по вул. Кірова, 79).
Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 договору користування № УМКВк-045 майно надається у користування наймачу для розміщення Прокуратури міста Суми для використання як службових приміщень. Майно надане у безкоштовне користування відповідно до пункту 2 рішення Сумської міської ради від 02 грудня 1998 року "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Суми будинку № 79 по вул. Кірова, 79 (з прибудовами)".
Положеннями пункту 2.1 договору користування № УМКВк-045 визначено обов'язок наймача прийняти майно на позабаланс з приміткою, що воно знаходиться в безоплатному користуванні.
Відповідно до Акту прийняття-передачі нерухомого майна від 01.12.2012 наймодавець передав, а наймач прийняв у безкоштовне користування наступне майно: нежитлові приміщення (адмін. Будівля (літ. А-ІІ), гараж (літ. Б), гараж (літ. В), нежитлові приміщення (адмін. Будівля (літ. Г), огорожа по вул. Кірова, 79.
Пунктом 1.3 рішення Сумської міської ради № 2472-МР від 27.07.2017 внесено зміни в додаток до рішення Сумської міської ради від 24.04.2013 № 2289-МР "Про затвердження переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Суми (зі змінами)", а саме: пункт 242 викладено в такій редакції: " 242: вул. Герасима Кондратьєва, 79: літери: "А-2" Адміністративна будівля - 787,0 кв. м; "Б-1" Гараж - 87,3 кв. м; "В-1" Гараж - 55,6 кв. м; "Г-1" Адміністративна будівля - 51,7 кв. м; "Д" Бесідка; № 3-5 огорожа; "І" замощення; комплекс будівель та споруд".
Частинами 1, 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній станом на 02.12.1998) визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Статтею 4 Цивільного кодексу УРСР (який був чинним станом на 02.12.1998) встановлено, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування.
З наведеного вбачається, що чинне станом на 02.12.1998 законодавство України не пов'язувало виникнення права комунальної власності з його державною реєстрацією.
Разом з тим, 1 січня 2004 року набув чинності Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року, відповідно до положень частини 1 статті 182 якого, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Судом встановлено, що з метою здійснення державної реєстрації права власності на спірні громадські будівлі, позивач звернувся до державного реєстратора з заявою, однак рішенням №48847497 від 25.09.2019 державним реєстратором прав на нерухоме майно Приходько Іриною Миколаївною відмовлено в державній реєстрації права власності (форма власності: комунальна на громадські будівлі, що розташовані в Сумській обл., м. Суми, вулиця Кондратьєва Герасима, будинок 79, за суб'єктом: Територіальна громада міста Суми), оскільки під час розгляду поданих для здійснення державної реєстрації документів державним реєстратором встановлено, що Сумською міською радою до заяви про державну реєстрацію права комунальної власності долучено документ, виданий Регіональним відділенням Фонду державного майна України (лист № 05-201-02143 від 24.07.2019), відповідно до якого в Єдиному державному реєстрі об'єктів державної власності обліковується майно за місцезнаходженням: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 79.
Пунктом 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553), визначено, що для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 р., за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об'єкт, подаються:
1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
2) витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо такого об'єкта (у разі державної реєстрації права державної власності);
3) документ, що підтверджує факт перебування об'єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності);
4) документ, що підтверджує факт відсутності перебування об'єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).
Позивач зазначає, що позбавлений можливості здійснити державну реєстрацію права власності на будівлю, передану в тимчасове користування відповідачу 1, оскільки Фонд державного майна України не надає документ, що підтверджує факт відсутності перебування нерухомого майна у державній власності й саме перебування інформації про спірне майно в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності є невизнанням відповідачами права власності на нього за територіальною громадою міста Суми в особі Сумської міської ради, у зв'язку з чим Сумська міська рада звернулась до суду з позовом про визнання за територіальною громадою міста Суми в особі Сумської міської ради права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 79 та складається з літери: "А-2" Адміністративна будівля 787,0 кв.м; "Б-1" Гараж 87,3 кв.м; "В-1" Гараж 55,6 кв.м; "Г-1" Адміністративна будівля 51,7 кв.м; "Д" Бесідка; № 3-5 огорожа; "І" замощення; комплекс будівель та споруд.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Так, невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права. Водночас тут відсутнє звернення інших осіб до юрисдикційних органів про відсутність у особи цивільного права.
Оспорювання суб'єктивного цивільного права відображає такий стан правовідносин, коли суб'єктивне цивільне право заперечується в юрисдикційному органі. Якщо таким органом є суд, то особа, чиє право оспорюється, може вимагати його визнання шляхом звернення із зустрічним позовом.
Визначеними ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, яким мають відповідати як цивільні права, так і цивільні інтереси, є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право не визнається. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, зокрема й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов'язання вчинити певні дії, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.
Крім того, наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов'язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, визнання наявності правовідносин тощо, про що також можуть заявлятися позовні вимоги (постанова Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №6-1044цс16).
Колегія суддів вважає, що неможливість здійснення позивачем державної реєстрації права власності на спірну будівлю є обмеженням права територіальної громади міста Суми в особі Сумської міської ради, як власника цього майна, зокрема, права розпорядження цим майном. При цьому, дії відповідача 1 по внесенню такого майна на баланс Сумської обласної прокуратури (тоді як у пунктом 2.1 договору користування №УМКВк-045 визначено обов'язок наймача прийняти майно на поза баланс) та відповідно подальша реєстрація відповідачем 3 в Єдиному державному реєстрі об'єктів державної власності належності такого майна до державної власності, вказує на невизнання відповідачами права власності позивача на спірне нерухоме майно комунальної власності.
Також невизнання Офісом Генерального прокурора права власності позивача на нерухоме майно підтверджується листом від 01.08.2019 №18-1464вих-19, адресованим Фонду державного майна України, в якому зазначено, зокрема, про проведення роботи з реєстрації права власності на будівлю за державою в особі Генеральної прокуратури України.
Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи обставини, які свідчать про порушення відповідачами прав позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду (невизнання відповідачами права власності позивача на нерухоме майно комунальної власності), беручи до уваги завдання господарського судочинства, які викладені у ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, та які спрямовані на реальний ефективний захист порушених прав заявника, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту, по суті, є єдиним ефективним способом захисту, який спроможний поновити порушені права позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Сумської міської ради про визнання за територіальною громадою міста Суми в особі Сумської міської ради права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 79 та складається з літери: "А-2" Адміністративна будівля 787,0 кв.м; "Б-1" Гараж 87,3 кв.м; "В-1" Гараж 55,6 кв.м; "Г-1" Адміністративна будівля 51,7 кв.м; "Д" Бесідка; № 3-5 огорожа; "І" замощення; комплекс будівель та споруд підлягають задоволенню.
При цьому, колегія суддів не надає оцінку доводам апелянта щодо відсутності законних підстав для обліку майна на балансі Сумської обласної прокуратури, посилаючись на припинення з 14.10.2020 договору користування від 01.12.2012, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення вищевказаних обставин (припинення договору користування від 01.12.2012) не існувало.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача 1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, з огляду на те, що позови про визнання права власності, що пред'явлені на підставі статті 392 ЦК, пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, а тому на ці позови не поширюються правила про позовну давність.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Сумської міської ради підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2020 у справі №920/1197/19 - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідачів відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Сумської міської ради задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2020 у справі №920/1197/19 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати за територіальною громадою міста Суми в особі Сумської міської ради право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 79, що складається з літери: "А-2" Адміністративна будівля 787,0 кв.м; "Б-1" Гараж 87,3 кв.м; "В-1" Гараж 55,6 кв.м; "Г-1" Адміністративна будівля 51,7 кв.м; "Д" Бесідка; № 3-5 огорожа; "І" замощення; комплекс будівель та споруд.
Стягнути з Сумської обласної прокуратури на користь Сумської міської ради 1397 грн (одну тисячу триста дев'яносто сім гривень) 20 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 2095 грн (дві тисячі дев'яносто п'ять гривень) 80 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь Сумської міської ради 1397 грн (одну тисячу триста дев'яносто сім гривень) 20 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 2095 грн (дві тисячі дев'яносто п'ять гривень) 80 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Фонду державного майна України на користь Сумської міської ради 1397 грн (одну тисячу триста дев'яносто сім гривень) 20 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 2095 грн (дві тисячі дев'яносто п'ять гривень) 80 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити суду першої інстанції видати відповідні накази.
Матеріали справи №920/1197/19 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 27.01.2021.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз