79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"20" січня 2021 р. Справа №914/801/20
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
Судді-доповідача Дубник О.П.
Суддів Гриців В.М.
Зварич О.В.
за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 25.09.2020 (вх.№ 01-05/2695/20 від 01.10.2020),
на рішення Господарського суду Львівської області від 13.08.2020 (повний текст рішення складено 14.08.2020, суддя Яворський Б.І.),
у справі № 914/801/20
за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м.Київ,
до відповідача: фізичної особи ОСОБА_1 , м. Львів,
про стягнення 195'140,13 грн
за участі представників:
від позивача (в режимі відеоконференції): Жарський І.Р. - адвокат (на підставі довіреності №296-К.О. від 24.01.2019);
від відповідача: Шпунт М.Б. - адвокат (ордер серія ВС №1038903 від 25.09.2020).
1. Розгляд справи.
Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України не заявлялось.
Судове засідання фіксувалось за допомогою технічних засобів звукозапису, згідно зі ст. 222 ГПК України та відбувалось в режимі відеоконференції відповідно до ст. 197 ГПК України.
2.Вирішення процесуальних питань.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 застосовано принцип розумного строку тривалості провадження, відповідно до практики Європейського суду з прав людини.
Клопотань процесуального характеру від учасників провадження не надходило.
3. Короткий зміст позовних вимог.
В квітні 2020 Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 195 140,13 грн. заборгованості за кредитним договором №LVF2LON06939 від 12.12.2016, з яких: 69 570,66 грн - заборгованість за кредитом, 125 569,47 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем в повному обсязі виконано зобов'язання за кредитним договором №LVF2LON06939 від 12.12.2016 та надано відповідачу кредит, що підтверджується відповідною випискою по кредитному рахунку. Кредит було надано за умови повернення у термін та строки передбачені кредитним договором. Однак, в порушення умов кредитного договору та приписів законодавства, відповідач не повернув кредитні кошти та не сплатив відсотки у передбачені умовами договору термін та строки.
Позивач звертаючись до господарського суду зазначає, що спір належить до господарської юрисдикції, оскільки не зважаючи на припинення відповідачем господарської діяльності, про що зроблено відповідний запис державним реєстратором 21.06.2019 в ЄДРПОУ, відповідно до приписів ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України у неї за укладеним кредитним договором зобов'язання не припинились, оскільки як фізична особа вона не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов' язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном.
4. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.08.2020 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 69 570,66 грн заборгованості за кредитом, 56 678,54 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту та 1 893,74 грн судового збору.
Судом зроблено висновок, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані із виконанням зобов'язань на підставі укладеного кредитного договору № LVF2LON06939 від 12.12.2016 з додатком №1 щодо своєчасного повернення кредиту. Всупереч умовам договору, відповідач не здійснив погашення суми заборгованості по кредиту у встановлені договором строки та розмірі, чим порушив взяті на себе договірні зобов'язання. З огляду на наведене, кредитний договір в силу положення п.7.1 є чинним, відтак позовні вимоги про стягнення основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 69 570,66 грн. підлягають задоволенню.
Поряд з іншим, суд першої інстанції не погодився з наведеним позивачем розрахунком, оскільки при розрахунку пені на основний борг (тіло кредиту) позивач неправильно визначив розмір пені 0,178%, а не подвійну облікову ставку НБУ. Крім того, позивач не вірно визначив та періоди нарахування пені. Зокрема, здійснюючи розрахунок пені, позивач не врахував періоди сплати та величини простроченого боргу, починаючи з травня 2017 року. Такий розрахунок мав наслідком надмірне та помилкове нарахування пені. Так, виходячи з графіку зменшення поточного ліміту та розрахунку заборгованості, станом на 19.05.2017 заборгованість за тілом кредиту становила 11 098,73 грн. і зростала щомісячно до грудня 2017 року на суми, вказані у графіку. Тільки 09.12.2017 заборгованість за тілом кредиту стала 69 570,66 грн., і при розрахунку пені позивач цього не врахував. Таким чином, за розрахунком суду обґрунтованим розміром пені на основний борг (тіло кредиту) є 56 678,54 грн. Відтак в задоволенні вимог про стягнення 68 890,93 грн. пені на основний борг слід відмовити.
Щодо посилання відповідача про застосування строку позовної давності, то суд першої інстанції зазначає, що за умовами п. 6.7 договору сторони погодили та збільшили термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів тривалістю 15 років. Відтак заява про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.
Обгрунтовуючи підвідомчість даного спору суду господарської юрисдикції, суд першої інстанції застосував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/1733/18 (постанова від 02.10.2018, провадження № 12-170гс18), що у даному випадку має місце саме спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, у якому сторонами є юридичні та (або) фізичні особи-підприємці.
5.Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.
5.1. ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що з копії кредитного договору № LVF2LON06939 від 12.12.2016 вбачається, що кінцевий термін повернення кредиту настав 08.12.2017, а тому строк кредитування, згідно вказаних умов договору, закінчився 08.12.2017.
Апелянт зазначає, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості, заявлену до стягнення пеню банком нараховано за період з 10.12.2017 по 27.02.2020, тобто після спливу встановленого строку кредитування. А тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 10.12.2017 по 27.02.2020, на переконання апелянта, є безпідставними та задоволенню не підлягали, що не враховано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні формально зіслався на ч.6 ст. 232 ГК України, однак безпідставно та без жодного обґрунтування не застосував її до спірних правовідносин. Суд першої інстанції фактично розрахував пеню за період 19.05.2017 по 27.02.2020, що суперечить приписам ч.6 ст.232 ГК України.
Більше того, на переконання апелянта, суд першої інстанції здійснюючи власний розрахунок заявленої до стягнення пені на суму 56 678,54 грн, не навів жодного розрахунку в оскаржуваному рішенні та не вказав періоду нарахування, та сум на які її нараховано.
5.2. У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
В обґрунтування відзиву позивач зазначає, що па підставі ч.1 ст. 259 ЦК України та згідно п.6.7 кредитного договору № LVF2LON06939 від 12.12.2016 сторони досягли домовленості про те, що позовна давність за вимогами банку про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди та неустойки (пені, штрафів) за цим договором установлюються 15 років.
Позивач зазначає, що на підставі ч.6 ст. 232 ГК України та відповідно до п.6.7 кредитного договору № LVF2LON06939 від 12.12.2016 сторони досягли домовленості про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов'язань позичальника за цим договором припиняється через 15 років, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач зазначає, що свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, натомість, в порушення умов кредитного договору та приписів законодавства відповідач не повернув кредитні кошти та не сплатив відсотки у передбачені умовами договору строки.
На переконання позивача, доводи апеляційної скарги відповідача не можуть прийматися судом до уваги, оскільки являються необґрунтованими, та свідчать про небажання відповідача виконувати взяті на себе зобов'язання перед банком, що призвело до звернення останнього з позовом до суду для захисту своїх прав.
6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 11.02.2002 зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, номер запису: 24150170000020831, та в подальшому 21.06.2019, (номер запису 24150060005020831) припинила підприємницьку діяльність фізичної особи підприємця (а.с.120).
12.12.2016 ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № LVF2LON06939 з додатком №1, за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 100'001,00 гривня, у тому числі у розмірі 94'254,29 грн. на реструктуризацію заборгованості за умовами та правилами надання банківських послуг №39473948 (кредитний ліміт на поточний рахунок), укладеним між банком та ТОВ «Укрвудіндастрі», з кінцевим терміном погашення 08.12.2017 та сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 32% річних (а.с.15-19).
Ліміт кредитування на конкретну дату визначається сумою кредитних коштів, яка у цю дату може знаходитися в користуванні позичальника. Поточний ліміт встановлюється згідно з графіком зменшення поточного ліміту, зазначеним у додатку №1 до цього договору (п.А.2.1 договору).
Відповідно до п.А.3 договору термін повернення кредиту згідно з графіком зменшення поточного ліміту (додаток №1 до цього договору). Згідно зі ст.ст. 212, 651 ЦКУ у разі порушення позичальником будь-якого з зобов'язань, передбачених в графіку погашення кредиту (додаток №1 до цієї додаткової угоди) понад 30 днів: датою погашення заборгованості є 31-й день. Вся заборгованість по кредиту, починаючи з наступного дня, який слідує за днем повернення кредиту (32-ий день) рахується простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1'160,58 грн.
Згідно п.А.7 договору у випадку порушення позичальником будь-якого грошового зобов'язання позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,178% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки.
Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору, позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит та сплатити проценти у встановлений цим договором терміни, а також виконати інші зобов'язання, згідно цього договору в повному обсязі.
Відповідно до п.7.1 договору, він вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що позичальник свої зобов'язання, передбачені пунктом 1.1 кредитного договору, не виконав, станом на 08.12.2017 року відповідачем не сплачено основний борг за кредитним договором у розмірі 69'570,66 грн.
За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань позивачем нараховано 125'569,47 грн. пені на основний борг (тіло кредиту), які просить стягнути з відповідача.
7. Норми права та висновки якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі, у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Позов у даному випадку подано в квітні 2020, після набрання чинності зазначеним законом.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, від 09.10.2019 у справі 127/23144/18.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо виконання кредитного договір № LVF2LON06939 від 12.12.2016 з додатком №1 шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 100'001,00 гривня, у тому числі у розмірі 94'254,29 грн. на реструктуризацію заборгованості за умовами та правилами надання банківських послуг №39473948 (кредитний ліміт на поточний рахунок), укладеним між банком та ТОВ «Укрвудіндастрі».
Відповідно до ст. 3 ГК України господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього кодексу (ст. 128 ГК України).
Господарським зобов'язанням є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням (ч. 1 ст. 173 ГК України).
До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (ст. 51 ЦК України).
ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ст. 52 ЦК України).
Великою Палатою Верховного Суду у зазначених вище постановах зроблено правовий висновок, що за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої ст. 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-ІУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
У даній справі позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не подано доказів в обгрунтування доводів щодо підвідомчості даного спору суду господарської юрисдикції, оскільки в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження, що цей спір виник саме у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності відповідачем та (або), що кредитний договір з відкриттям невідновлюваної кредитної лінії укладений саме для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Щодо посилання апелянта на те, що підставою звернення з позовом саме до суду господарської юрисдикції стало те, що на момент укладення договору ОСОБА_1 мала статус фізичної особи-підприємця, то слід зазначити, що наявність у ОСОБА_1 , на момент укладенні кредитного договору, статусу ФОП не свідчить про той факт, що кошти вона отримувала для здійснення підприємницької діяльності, оскільки кредитний договір укладено саме з ОСОБА_1 , як фізичною особою.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, суди розглядають у порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів приходить до висновку, що спір у цій справі стосується стягнення заборгованості за кредитним договором саме з фізичної особи, а не ФОП, а тому даний спір не може бути розглянутий в порядку господарського судочинства.
У зв'язку з цим суд наголошує, що позивач, як юридична особа не позбавлений права звернутись за захистом своїх прав до суду цивільної юрисдикції відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 278 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 175 і п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Таким чином, наявні матеріали справи і встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо дійсного характеру та суб'єктного складу спірних правовідносин у цій справі свідчать про те, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а відтак, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення та закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
8. Судові витрати.
У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та закриттям провадження у справі, апеляційний господарський суд на підставі ст. 130 ГПК України дійшов до висновку про покладення витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 840,70 грн на АТ КБ «Приватбанк».
Керуючись ст. 130, п.1 ч. 1 ст. 231, ч. 4 ст. 269, ст.ст. 270, 275, ч.ч. 1, 2 ст. 278, 281, 282 ГПК України, суд,
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково, рішення Господарського суду Львівської області від 13.08.2020 у цій справі скасувати, провадження у справі закрити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 840,70 грн судового збору за розгляд справи в апеляційному порядку.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
4. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено 29.01.2021
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий-суддя О.П. Дубник
Судді В.М.Гриців
О.В.Зварич