Справа №345/57/20
Провадження № 1-кп/345/63/2021
28.01.2021 року м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
з участю: прокурора ОСОБА_3
потерпілого ОСОБА_4
захисників ОСОБА_5
ОСОБА_6
обвинувачених ОСОБА_7
ОСОБА_8
ОСОБА_9
розглянувши у судовому засіданні матеріали об'єднаного кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 289 КК України та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України, суд -
встановив:
В провадженні Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області знаходиться об'єднане кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 289 КК України та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України
28.01.2021 між потерпілим ОСОБА_4 та обвинуваченими ОСОБА_7 , ОСОБА_8 була укладена угода про примирення, яка долучена до матеріалів кримінального провадження, і відповідно до якої ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнали свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене за попередньою змовою, групою осіб.
Угоду обґрунтовують тим, що потерпілому шкода, завдана кримінальним правопорушенням, відшкодована, потерпілий претензій до обвинувачених не має. Крім того, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вину визнають, щиро розкаялись, активно сприяли розкриттю злочину. Відповідно до ч.3 ст.469 КПК України, злочин передбачений ч. 2 ст.186 КК України відповідно до вимог ч.5 ст.12 КК України є тяжким, і відповідно до п.3 ч.1 ст.477 КПК України відноситься до кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, оскільки вчинений не організованою групою осіб.
Сторони угоди узгодили покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України - 2 (два) роки позбавлення волі, застосувавши ст. 75 КК України, звільнити їх від відбування покарання на підставі ч. 2 ст. 75 КК України з іспитовим строком на 1 (один) рік.
В судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вину у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186 КК України визнали повністю, підтримали угоду про примирення і просили її затвердити. При цьому пояснили, що укладення угоди є цілком добровільним, вони повністю розуміють характер обвинувачення, вид покарання, обмеження щодо права оскарження вироку та не бажають проведення судового розгляду по даному кримінальному провадженні.
Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримали угоду про примирення між обвинуваченими та потерпілим, просили її затвердити та призначити обвинуваченим узгоджене сторонами покарання.
Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні також підтримав угоду про примирення і просив її затвердити та призначити узгоджене покарання. Вказав, що укладення угоди є цілком добровільним.
Прокурор в судовому засіданні заперечила проти затвердження угоди про примирення, укладеної між обвинуваченими та потерпілим, та призначення узгодженого сторонами покарання. Вказала, що умови угоди не відповідають вимогам КПК України та КК України. Просить в затвердженні угоди відмовити.
Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, та дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов наступних висновків.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 468 КПК України в кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.
Згідно ч. 3 ст. 469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, не допускається.
У відповідності до п. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; умови угоди не відповідають інтересам суспільства; умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань; відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.
Як вбачається з наданих матеріалів кримінального провадження, дії обвинувачених обгрунтовано кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років.
Положеннями п.3 ч.1 ст. 477 КПК України ( в редакції чинній до 10.01.2019) було визначено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених:
статтею 185 (крадіжка, крім крадіжки, вчиненої організованою групою), статтею 186 (грабіж, крім грабежу, вчиненого організованою групою), статтею 189 (вимагання, крім вимагання, вчиненого організованою групою, а також поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи), статтею 190 (шахрайство, крім шахрайства, вчиненого організованою групою), статтею 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам), статтею 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою), частинами першою або другою статті 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом без особливо обтяжуючих обставин), статтею 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження) Кримінального кодексу України - якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім'ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.
Даним пунктом злочин, передбачений ч.2 ст.186 КК України (грабіж, крім грабежу, вчиненого організованою групою), відносився до кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення, якщо він вчинений чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім'ї потерпілого, або якщо він вчинений особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.
Вище зазначених підстав для віднесення кримінального правопорушення. передбаченого ч.2 ст.186 КК України, яке вчинене ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , матеріалами справи не підтверджено та в судовому засіданні не здобуто.
Крім того, 11.01.2019 р. набрав чинності Закон № 2227-VIII від 06.12.2017 р. «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», яким п. 3 ч. 1 ст. 477 було виключено.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 року, зазначено, що частину 1 ст. 58 Конституції України, щодо дії нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно ч. 1 ст. 5 КПК України, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Також суд звертає увагу на те, що згідно даної угоди сторони просили призначити обвинуваченим покарання за ст. 186 ч. 2 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України, при тому що нижня межа покарання даної статті йде від 4 (чотирьох) років.
Враховуючи вище наведене та те, що кримінальне правопорушення обвинуваченими ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вчинено 18.09.2019, тобто після скасування п.3 ч.1 ст.477 КПК України, то підстави для затвердження угоди про примирення між обвинуваченими та потерпілим, з наведених в ній підстав, відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.12 КК України, керуючись ст. ст. 468, 469, 474, 477 КПК України, суд -
постановив:
Відмовити в затвердженні угоди про примирення від 28.01.2021, укладеної між потерпілим ОСОБА_4 та обвинуваченими ОСОБА_7 , ОСОБА_8
Судове провадження по об'єднаному кримінальному провадженні продовжувати в загальному порядку зі стадії судового розгляду.
Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Головуючий: