справа № 204/7907/20
провадження № 3/204/409/21
28 січня 2021 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Некрасов О.О., розглянувши адміністративний матеріал у відношенні:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
м. Дніпропетровська, громадянина України, власник боулінг клубу «Заведєніє»,
зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 44-3 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 003119 від 14 листопада 2020 року, 14 листопада 2020 року о 16 годині 30 хвилин, ОСОБА_1 не вжив заходів до закриття розважального закладу «Боулінг клуб» по вул. Боброва, буд. 1, чим порушив вимоги Постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22 липня 2020 року, чим вчинив правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Диспозицією ст. 44-3 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Диспозиція статті 44-3 КУпАП є бланкетною, тобто такою, що для розкриття змісту відсилає до спеціальних нормативних актів.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 003119 від 14 листопада 2020 року, ОСОБА_2 порушив вимоги Постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22 липня 2020 року, однак відповідальною особою не було зазначено який саме пункт Постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22 липня 2020 року, ним було порушено.
Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 003119 від 14 листопада 2020 року зазначено, що правопорушником є « ОСОБА_1 », однак як вбачається з пам'ятки правопорушника про ознайомлення, в ній розписався з зазначенням свого прізвища, ім'я та по батькові « ОСОБА_3 ».
Також до протоколу про адміністративне правопорушення не долучено доказів перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з відповідним суб'єктом господарювання, а також не долучено доказів зайняття ОСОБА_1 відповідної посади з покладенням на нього певних обов'язків.
Крім того, з протоколу про адміністративне правопорушення, свідки інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення відсутні свідки. Так само матеріалами справи не містять пояснень свідків розглядуваних подій. Таким чином, суддя позбавлений можливості перевірити обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008 року, заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Так у рішенні від 09 жовтня 2008 р. у справі «Абрямян проти Росії» п.п. 34,35 Європейський суд з прав людини (далі - Суд) зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», № 9783/82, п. 79). Крім того, положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» [ВП], № 25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34).
Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 направлялась до Чечелівського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області для належного оформлення, а саме постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2020 року.
Вищевикладене свідчить про те, що Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, керуючись положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України стосовно тлумачення сумнівів щодо доведеності вини на користь обвинуваченої особи, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутнє порушення вказаних в протоколі вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 641 від 22 липня 2020 року, а тому відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, у зв'язку з чим відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст. 44-3, 245, 251, 255, 247 КУпАП, -
Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, в зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом деся ти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя О.О. Некрасов