Справа № 541/849/20
Провадження №2/541/41/2021
Іменем України
18 січня 2021 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючої судді - Куцин В.М.,
секретаря судових засідань Євдокимової Н,Ю.
з участю представників сторін адвоката Яковенка Г. М. ,Москаленка М. П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження в залі суду міста Миргород справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі продажу частково не дійсним та переведення прав покупця,
07 травня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі продажу частково не дійсним та переведення прав покупця.
В обґрунтування позову зазначали, що ОСОБА_1 тривалий час займалась підприємницькою діяльністю отримуючи від цього прибутки в наслідок чого сім'я була матеріально забезпеченою. Маючи на меті створення спільної власності із своїм чоловіком ОСОБА_2 домовившись із продавцем здійснили купівлю спірного майна. При цьому готівкові гроші продавцю ОСОБА_5 передавались безпосередньо ОСОБА_6 у приміщенні нотаріуса, шляхом оформлення договору купівлі продажу спірного майна на меншого сина, ОСОБА_3 .
Одразу після оформлення нотаріусом відповідних договорів купівлі продажу щодо спірного майна, документи були передані позивачам, де знаходяться і по теперішній час. Також і сам будинок з надвірними побудовами безпосередньо був переданий тільки позивачам і володіли ним виключно вони не дозволяючи молодому подружжю у ньому проживати, оскільки на той час малась висока вірогідність його послідуючої вигідної перепродажі. У 2016 році в зв'язку з тим, що не вдалось спірне майно продати, позивачами було прийнято рішення про надання дозволу молодому подружжю, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 проживати у спірному будинку. А до того часу вони проживали у належній позивачам на праві власності кімнаті гуртожитку по АДРЕСА_1 .
Молоде подружжя ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на той час грошей для придбання житлового будинку не мало. Єдиним фінансовим джерелом їхнього існування було тільки те грошове забезпечення яке отримував чоловік ОСОБА_3 при проходженні військової служби за контрактом, якого не вистачало для задоволення більшої частини усіх життєвих потреб молодої сім'ї.
Після формального оформлення на ім'я сина спірного житлового будинку, придбаного за кошти позивачів, податковою службою, оскільки він являється військовослужбовцем, здійснювалась відповідна перевірка. За наслідками якої було достовірно встановлено, що фактично спірне майно було придбане виключно за грошові кошти позивачів.
Коли стало відомо про те, що ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 із позовом про визнання права власності на нерухоме майно, (Справа № 541/2586/19) обгрунтовуючи свої позивні вимоги тим, що будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка кадастровий номер 5310900000:50:032:0248, яка призначена для обслуговування зазначеного будинку, були придбані в період зареєстрованого шлюбу, позивачі звернулися до суду з позовом.
Підставою для пред'явлення позивачами позову стало те, що фактично спірне майно було придбано тільки позивачами і виключно за їхні кошти.
Фактичними власниками спірного майна являються тільки позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Те, що ОСОБА_4 пред'явила позов про визнання права власності на нерухоме майно, свідчить про те, що нею не визнається їхнє право власності на придбаний ними житловий будинок із земельною ділянкою.?
Просили: визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (двадцять вісім) від 30.07.2013 року, в частині здійснення купівлі будинку ОСОБА_3 , скасувавши державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 , номер запису про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1933302; перевести права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу житлового будинку з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 (двадцять вісім) від 30.07.2013 року, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнавши за ними право власності в рівних частках; визнати недійсним від 30.07.2013 року договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,1000 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5310900000:50:032:0248; в частині здійснення її купівлі ОСОБА_3 , скасувавши державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 , номер запису про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1933638; перевести права та обов'язки покупця за договором від. 30.07.2013 року купівлі- продажу земельної ділянки розміром 0,1000 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5310900000:50:032:0248 за нами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнавши за нами право власності в рівних частках.
Ухвалою судді від 22 травня 2020 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 23 вересня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про об'єднання в одне провадження цивільної справи № 541/2586/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину нерухомого майна подружжя та цивільної справи № 541/849/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі продажу частково не дійсним та переведення прав покупця відмовлено. Підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися.
Представник, адвокат Яковенко Г.М., в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та просив їх задовольнити. Зазначав, що договори купівлі - продажу є удаваними, так як ОСОБА_1 планувала будинок подарувати синові ОСОБА_3 , тому фактичного договір купівлі - продажу будинку та земельної ділянки є договором дарування. Будинок ОСОБА_1 планувала перепродати після ремонту, тому позивачі зареєструвалися після 2016 року. Відповідач ОСОБА_4 до розірвання шлюбу із ОСОБА_3 не заперечувала, що житловий будинок є будинком позивачів. При укладенні договорів купівлі - продажу грошові кошти продавцю ОСОБА_5 , передавала позивач ОСОБА_1 , які були відкладені як заощадження. Після укладення договорів купівлі - продажу будинку та земельної ділянки, син ОСОБА_3 , як власник будинку надавав пояснення в податковій службі, де вказував, що будинок та земельна ділянка придбані за кошти матері ОСОБА_1 , задовго до виникнення спору в суді. Відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_5 визнають позов, шо свідчить про те, що договір є удаваним. Позивачі змушені були звернутися до суду з даним позовом, після подання позовної заяви ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, подав заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі, просив проводити розгляд справи у його відсутність (а.с. 174).
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, подала заяву, в якій позовні вимоги визнала, просила розглядати справу у її відсутність (а.с. 175).
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася. Представник, адвокат Москаленко М.П. позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити. Вказував, що позивачами не надано доказів про удаваність правочину, та не надано будь - яких доказів удаваності договору та який договір мали на меті укладаючи спірний договір. Загальні вимоги укладення договору купівлі - продажу дотримані. Договір нотаріально посвідчений, кошти за придбання будинку та земельної ділянки передані продавцю. Після укладення договору купівлі - продажу відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєструвалися в ньому 16.08.2013 року за адресою: АДРЕСА_2 . Почали проживати в ньому лише з 2016 року, оскільки проводився ремонт. Кошти на придбання будинку надавалися із подарованих на весілля, соціальної допомоги при народженні дитини та частина надані позивачами. Позивачами не надано доказів, що підтверджують наявність у них коштів на придбання нерухомого майна. Факт передачі грошових коштів позивачами продавцю не підтверджений належними доказами. Позивачам було відомо, що власником будинку є син, однак вони не зверталися до суду з позовом раніше, звернення до суду свідчить про намагання позбавити власності бувшу дружину сина. Безпідставність заявлених вимог, спростовує також факт реєстрації ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в будинку відразу після придбання.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 2, ст. 10, ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши сторін та їх представників, з'ясувавши всі обставини справи та надавши їм правову оцінку, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість та достовірність доказів, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 30 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_3 купив житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , про що приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Пазинич Р.В. було зроблено реєстраційний запис за № 1332. Наслідком укладення договору стала державна реєстрація за ОСОБА_3 права власності на вказаний будинок (а.с. 10-11).
30 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_3 купив земельну ділянку розміром 0,1000 га, кадастровий номер5310900000:50:032:0248, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , про що приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Пазинич Р.В. було зроблено реєстраційний запис за № 1333. Наслідком укладення договору стала державна реєстрація за ОСОБА_3 права власності на вказану земельну ділянку (а.с.8,9).
Пунктами 3,4,7 договору купівлі-продажу житлового будинку передбачено, що продаж житлового будинку за домовленістю сторін вчинюється за ціною 147400,00 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладення цього договору не підлягає. Ринкова вартість житлового будинку, згідно зі звітом про оцінку вартості майна, виконаним суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою, ОСОБА_9 , 23 липня 2013 року становить 885000,00 грн. Сторони підтверджують, що вони не визначені недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує інші угоди і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Відповідно до п.10 договору купівлі-продажу житлового будинку право власності на придбаний житловий будинок у Покупця виникає з моменту реєстрації правочину та державної реєстрації цього договору.
Пунктами 2.1, 1.7 договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачено, що продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинюється за ціною 57600,00 грн., які Продавець отримав повністю від Покупця під час укладення цього договору. Ціну вважають справедливою, її розмір не пов'язаний зі збігом важких для сторін обставин. Експертна грошова оцінка земельної ділянки, згідно зі звітом, виконаним ТОВ «Регіон Експерт Проект», оцінювачем ОСОБА_10 , 23 липня 2013 року становить 57600,00 грн.
Відповідно до п. 2.2 договору купівлі-продажу земельної ділянки своїм підписом під цим договором, Продавець підтверджує факт повного розрахунку за продану земельну ділянку і відсутність щодо Покупця претензій будь - якого фінансового характеру.
Згідно п. 4.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки, сторони в цьому правочині стверджують , один одному та повідомляють усім зацікавленим у тому особам, що у момент укладання цього договору усвідомлювали значення своїх дій і могли керувати ними; розуміють природу цього правочину, сої права та обов'язки за договором; при укладенні цього договору відсутній будь - який обман чи інше приховування фактів , які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею , без будь - якого примусу та психологічного тиску; договір укладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких для Продавця обставин; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків; цей правочин не приховує інший правочин.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду від 09 серпня 2019 року шлюб укладений 22 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірваний.
Відповідно до інформації державної податкової служби України та заяви від 07.01.2015 ОСОБА_3 надав згоду на перевірку відомостей , визначених п.2 ч. 5 ст. 5 ЗУ «Про очищення влади» за 2014 рік. Відповідно до пояснень ОСОБА_3 земельна ділянка та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 перебувають у його власності відповідно до договору купівлі - продажу та придбані за кошти його матері ФОП ОСОБА_1 (а.с. 154-172).
Інформації щодо результатів проведення такої перевірки Головне управління ДПС в Полтавській області не надало. Відповідно до наданої інформації дохід ОСОБА_3 за період з ІІ кварталу 2012 року (часу укладення шлюбу) по ІІ квартал 2013 року включно (часу укладення спірних договорів) становить 37364 грн. Дохід ОСОБА_1 за період з І кварталу 2013 року по ІІ квартал 2013 року включно (часу укладення спірних договорів) становить 6706 грн (а.с. 164,167-170).
Згідно зі статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно вимог частин першої, третьої та п'ятої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Разом з тим, як передбачено частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, буде встановлено, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір підлягає визнанню недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.
Згідно ч. 2 ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами. Рішення не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Отже, для визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, позивач має довести відповідними доказами визначеними у ч. 2 ст. 218 ЦК України, що саме він є стороною договору, тобто, що майно було придбано для нього та за його кошти.
Частково оспорюючи договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_2 від 30 липня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Пазинич Р.В., позивачі вказують про те, що вищевказані об'єкти нерухомості були придбані виключно за особисті кошти подружжя позивачів.
В якості підтвердження факту передачі позивачем ОСОБА_1 власних коштів продавцю та що саме вона є покупцем за договором, були нібито надані розписки, які позивачі суду не надали.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України, передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем ОСОБА_1 та представником, ОСОБА_11 не було доведено належними та допустимими доказами, що спірне майно придбавалось за рахунок особистих коштів позивача ОСОБА_1 та для неї особисто, а також що між позивачами та їх сином існували відповідні домовленості щодо подальшого відчуження на користь позивачів чи інших осіб майна, яке є предметом оспорюваних правочинів.
Крім того, позивачами після укладення договорів купівлі-продажу від 30 липня 2013 року, будучи достовірно обізнаними щодо умов цих договорів, не оспорювали їх як в цілому, так і в частині покупця, протягом тривалого часу, до часу звернення відповідачем ОСОБА_4 до суду із позовною заявою про розподіл майна подружжя.
Вказане свідчить про те, що позивачі визнавали право власності на оспорюване майно за ОСОБА_3 .
Всупереч вимог ст. 81 ЦПК України позивачами не підтверджено належними та допустимим доказами що позивач ОСОБА_1 фактично мала грошові кошти та передавала їх продавцю ОСОБА_5 .
Не можуть бути беззаперечним доказом факт визнання відповідачами позову та пояснення ОСОБА_3 , що надані в органи податкової служби, оскільки останні не перевірялись і не місять об'єктивних даних які їх підтверджують.
Окрім того на переконання суду, позивачами не надано доказів на підтвердження факту наявності у позивача ОСОБА_1 коштів для купівлі житлового будинку та земельної ділянки станом на час їх придбання, як і не підтверджено відсутності і можливості у відповідача ОСОБА_4 придбати зазначені житловий будинок та земельну ділянку.
У позовній заяві позивач обґрунтовувала свої вимоги, посилаючись на ст. 235 ЦК України. Утім жодних обставин, наявність яких дозволяють застосувати правовий механізм, передбачений вказаною нормою, судом встановлено не було.
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Відповідно до п. 9 зазначеної Постанови згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.
Оскільки суб'єктний склад удаваної угоди збігається (і не може відрізнятися) із суб'єктним складом прихованої угоди, правовий механізм, передбачений ст. 235 ЦК України, не передбачає можливості зміни суб'єктного складу учасників, шляхом переведення прав чи покладення обов'язків на осіб, які не були сторонами такої угоди.
Перевід прав і обов'язків з однієї сторони на третіх осіб є спеціальним способом захисту цивільних прав, який може застосовуватися лише у випадках, прямо передбачених законом (ст. 362 ЦК України).
Отже, підстави для задоволення позову, яким відповідач фактично позбавляється права власності, відсутні.
Оскільки спірні договори були укладені в письмовій формі, посвідчено нотаріально, за умовами договорів сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, отже підстав для визнання такого договору удаваним правочином відповідно до положень ст. 235 ЦК України немає.
Окрім того, відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Як зазначено у ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
ОСОБА_3 у встановленому законом порядку, згідно договорів купівлі-продажу, набув право власності на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані в АДРЕСА_2 , тобто на даний час він являється законним власником вказаного нерухомого майна і у суду не має підстав для позбавлення його права, гарантованого Конституцією України та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та переведення прав та обов'язків покупця є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскаржувані позивачем договори купівлі-продажу відповідають чинному законодавству та волевиявленню сторін за договором.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, судовий збір покладається на позивачів.
Керуючись ст.ст. 77, 81, 89, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання частково не дійсним договору купівлі - продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , укладених 13.07.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 і переведення прав покупця на позивачів та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 , відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.15 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.
Учасники справи:
ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_2 , адреса проживання АДРЕСА_3 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_3 адреса проживання АДРЕСА_4 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_4 адреса проживання АДРЕСА_5 .
ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 рнокпп НОМЕР_5 , адреса проживання АДРЕСА_6 .
Повне судове рішення складене 27 січня 2021 року.
Суддя: В. М. Куцин