Справа № 320/4552/20 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
28 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської міської ради, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 10.03.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , в межах земель змішаної багатоквартирної житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , в межах земель змішаної багатоквартирної житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000,00 грн. завданої моральної шкоди.
- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Вишгородської міської ради.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 10.03.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , в межах земель змішаної багатоквартирної житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, зобов'язано Вишгородську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 10.03.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , в межах земель змішаної багатоквартирної житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та прийняти відповідне рішення. Стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської міської ради Київської області. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким в цій частині позовні вимоги задовольнити у позовному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що відповідно до п.8 Постанови КМУ від 04.03.1997 №209 «Про затвердження правил охорони електричних мереж» забороняється в охоронних зонах повітряних та кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, які можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме: будувати житлові, громадські та дачні будинки. При цьому апарат виконавчого комітету Вишгородської міської ради опрацював заяву позивача та надав відповідь за вих. №2-31/297 від 07.04.2020 про відмову у розгляді клопотання, в терміни, передбачені Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.03.2020 позивачем на адресу Вишгородського міського голови було скеровано клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , в межах земель змішаної багатоквартирної житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом розміщення модульного будинку, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти (а.с.6).
До вказаного клопотання було додано: копію паспорта; копію РНОКПП; схему викопіювання на 2-х аркушах; витяг з плану зонування м.Вишгород на 2-х аркушах; копію довідки внутрішньо переміщеної особи, копію посвідчення учасника бойових дій та фото модульного будинку (а.с.7-11).
Листом Виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 07.04.2020 № 2-31/297 позивача повідомлено, що відповідно до наданих ним графічних матеріалів з бажаним місцем розташування земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка розташована в межах території, яка потрапляє в охоронну зону від повітряних ліній. В зазначених межах забороняється будувати житлові, громадські та дачні будинки, розташовувати автозаправні станції або сховища пально-мастильних матеріалів, влаштовувати спортивні майданчики для ігор, стадіони, ринки, зупинки громадського транспорту. Наведене унеможливлює підготовку апаратом виконавчого комітету Вишгородської міської ради рішення про надання дозволу на розробку вказаного проекту землеустрою (а.с.12).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Апелянт зазначає, що оскаржувана бездіяльність відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, відтак, вважає правомірною позовну вимогу зобов'язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , в межах земель змішаної багатоквартирної житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Зважаючи на викладене, колегія вбачає за необхідне зазначити, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
В постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
З іншого боку, відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно.
Суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
Суд наголошує, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов'язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.
З матеріалів справи вбачається, що за наслідком розгляду клопотання позивача Виконавчий комітет Вишгородської міської ради надав відповідь листом, а не прийняв відповідного рішення про надання (відмову у наданні) дозволу на розробку проекту землеустрою, що є порушенням процедури, передбаченої чинним законодавством.
Відтак, як вірно зазначено судом першої інстанції, належним способом захисту та відновлення прав позивача у даному випадку буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання Вишгородської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , в межах земель змішаної багатоквартирної житлової забудови, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідності до викопіювання з кадастрової карти задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про не наведення позивачем достатніх причин такої (необхідності) чи обставин, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у цій справі не буде виконано відповідачем.
При цьому, процесуальним законодавством визначено право, а не обов'язок суду встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення, натомість, з огляду на обґрунтування вимог апеляційної скарги в частині встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, колегія суддів не визначила достатніх підстав для застосування положень ч. 1 ст. 382 КАС України.
Щодо позовної вимоги в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000,00 грн. завданої моральної шкоди, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
При цьому, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Втім позивач не довів суду ані факту спричинення моральної шкоди, ані причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та спричиненням моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання позивачам фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи.
Щодо позовної вимоги в частині стягнення на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Вишгородської міської ради.
Так, апелянт наголошує, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків щодо задоволення позовних вимог стосовно судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Колегія суддів підкреслює, що відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки судом першої інстанції позовні вимоги задоволено частково, відмовивши в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою та щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської міської ради Київської області на рахунок позивача витрат на професійну правничу допомогу частково, у розмірі 1500,00 грн.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 28 січня 2021.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді Л.В.Бєлова
А.Ю.Кучма