Справа № 640/20538/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
28 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г. В.
суддів: Мєзєнцева Є. І., Парінова А.Б.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2020року
у справі № 640/20538/19 (розглянуто у порядку спрощеному позовному провадженні)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовною заявою до Міністерства оборони України (надалі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;
- зобов'язати Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошву допомогу у відповідності до ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у розмірі , встановленому Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 на день встановлення інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що є військовослужбовцем, отримав інвалідність у зв'язку з пораненням та захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії, вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі- Закон №2011-XII ) та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві № 975 від 25.12.2013 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Зобов'язано Міністерства оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у відповідності до ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у розмірі, встановленому Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 на день встановлення інвалідності, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням щодо задоволення позовних вимог відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач звернувся до відповідача з пропуском строку реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, а тому відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (редакції чинної на момент отримання встановленої групи інвалідності та звернення із заявою) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, позивач не має права на призначення, а як наслідок і виплату одноразової грошової допомоги.
Позивачем не подано відзиву на апеляційну скаргу.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції, скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 в період з 30.01.1984 року по 08.07.1985 року в складі в/ч пп 74562 приймав участь у бойових діях на території республіки Афганістан, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок, має статус учасника бойових дій, що підтверджується довідкою Подільського районного у м. Києві військового комісаріату від 01.06.2017 року №86, військовим квитком НОМЕР_1 та посвідченням інваліда війни.
Відповідно до матеріалів справи, позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертної комісії серії АВ №0447636 від 23.05.2016 року.
В подальшому, з 07.05.2019 року ОСОБА_1 безстроково встановлено ІІ групу інвалідності з тих самих підстав, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертної комісії серії АВ №0985911 від 14.05.2019 року.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, контузія, її наслідки та захворювання - так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії.
Так, позивач 07.05.2019 року звернувся до відповідача із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги на підставі ст. 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців т членів їх сімей” та п.6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затвердженого постановою КМУ від 25.12.203 року №975.
Витягом із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 16.08.2019 року №109, затвердженого Міністром оборони України 20.08.2019 року відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, гідно пункту 8 статті 16-3 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців т членів їх сімей” та зазначено, що заявник пропустив строк на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність встановлена у 2016 році, а з заявою звернувся у 2019 році.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог частково, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача із заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 керувався приписами саме Порядку №975, відповідно до положень п. 3 якого днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності. Аналізуючи вищевказану норму права, суд дійшов висновку, що визначальною датою для виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги є саме дата вказана у довідці МСЕК, а не вид огляду (первинний чи повторний).
Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон України №2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Згідно частини 1 статті 16 Закону України №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 статті 16 Закону України №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Так, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України №2011-XII (чинної на момент звернення), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону України №2011-XII (в редакції на момент звернення), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 року шляхом доповнення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтею 16-3 (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 №5040-VI).
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу відповідач стверджує про те, що встановленням особі інвалідності у розумінні закону вважається дата проходження нею первинного огляду МСЕК. Дата ж підвищення групи інвалідності з оформленням відповідної довідки МСЕК не може вважатись днем встановлення інвалідності. Оскільки позивачем пропущено встановлений законом строк для реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановлення (підвищення) групи інвалідності не свідчить про право останнього на отримання відповідної одноразової грошової допомоги.
Так, відповідно до пункту 8 Порядку №975, якщо військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності вважається підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені, починаючи з 01.01.2014 року.
Згідно з частиною 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка набрала чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014 року.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) частину 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 року по справі №240/10153/19 зазначив наступне: «Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців».
Ухвалюючи вказану постанову, судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року по справі №295/3091/17, від 21.06.2018 року по справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 року по справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
Правовідносини у даній справі щодо первинного встановлення інвалідності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до позивача.
З дня первинного встановлення інвалідності (17.05.2016 року) до дня встановлення другої групи інвалідності (07.05.2019 року) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Аналогічний висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.07.2020 року по справі №240/10153/19 та у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі №806/2187/18, від 20.02.2020 року по справі №806/714/18, від 04.03.2020 року по справах №240/5688/18 та №240/5765/18, від 12.03.2020 року по справі №280/148/19, від 20.08.2020 року по справі № 240/2269/19.
Так, частиною 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Як було встановлено судом та неспростовано сторонами, що первинну інвалідність позивача встановлено 17.05.2016 року, а з заявою він звернувся 17.07.2019 року, з пропуском трирічного строку.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірними, а п. 2 рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум не підлягає скасуванню, оскільки таке прийнято відповідачем у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом, є законним та обґрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми процесуального та матеріального права, а отже, оскаржуване рішення підлягає скасуванню повністю, з прийняттям нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги апелянта.
Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2020 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Г. В. Земляна
Судді: Є. І. Мєзєнцев
А. Б. Парінов