Справа № 640/7168/20
28 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Кондрат Л.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2020 року, суддя Кузьменко В.А., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 др Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання провести перерахунок пенсії за вислугу років,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності Головного управління ПФУ в м. Києві щодо непроведення перерахунків пенсії за вислугу років ОСОБА_1 та зобов'язання Головне управління ПФУ в м. Києві провести перерахунок пенсії із застосуванням відповідних коофіцієнтів в межах строків позовної давності.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2020 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві, пенсія за вислугу років як працівнику льотно-випробувального складу призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 11 травня 1998 року.
Відповідно до роздруківки перерахунку пенсії станом на 23 лютого 2019 року позивачу призначена пенсія за вислугу років (шифр 203) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", тривалість страхового стажу (повного) - 29 років 2 місяці 20 днів, тривалість страхового стажу до 01 січня 2004 року - 29 років 2 місяці 20 днів, в тому числі льотний та льотно-випробний склад - 36 років 5 місяців 4 дні, з 01 березня 2019 року позивачу виплачується пенсія за віком.
Згідно з роздруківкою протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку пенсії станом на 23 квітня 2020 року позивачу призначена пенсія за вислугу років (шифр 203) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", тривалість страхового стажу (повного) 37 років 11 місяців 4 дні, тривалість страхового стажу до 01 січня 2004 року - 34 роки 8 місяців 11 днів, тривалість страхового стажу після 01 січня 2004 року - 3 роки 2 місяці 23 дні, в тому числі льотний та льотно-випробний склад - 36 років 5 місяців 4 дні, позивачу виплачується пенсія за віком.
У відповідь на заяву позивача про призначення/перерахунок пенсії від 16 квітня 2019 року відповідач листом від 20 червня 2019 року №133775/03 повідомив, що позивачу з 11 травня 1998 року призначено пенсію за вислугу років як працівнику льотно-випробного складу згідно статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; з 01 січня 2004 року розрахунок пенсії за вислугу років як працівнику льотно-випробного складу здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; з 01 жовтня 2011 року дія частини четвертої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не поширюється на пенсіонерів, яким призначено пенсію за вислугу років на умовах передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення" та, які не досягли віку, встановленого статтею 26 цього Закону.
Окрім того, відповідачем зазначено, що відповідно до матеріалів пенсійної справи позивач з 01 вересня 1982 року по 10 травня 1998 року працював на посадах льотчика-інструктора Авіаційно-технічного клубу Київського механічного заводу, ТОВ "Пульс" та АТ "АС" Київського обласного авіаційного центру САМ України, тобто не працював на посадах в льотних екіпажах повітряних суден цивільної авіації і бортоператорів, які виконували спеціальні роботи в польотах, а тому підстави для здійснення розрахунку розміру пенсії згідно з статтею 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відсутні; право на перерахунок пенсії позивач буде мати при досягненні встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та за умови переходу на пенсію за віком; з 01 березня 2019 року проведено автоматичний перерахунок пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У листі від 05 березня 2020 року №3145-2887/М-02/8-2600/20 відповідачем були вказані коефіцієнти, які застосовуються при перерахунку пенсій працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 3 статті 53 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (в редакції Закону № 1222-XIV) передбачено: "Працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою - третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія".
Дія статті 53 поширюється на працівників із числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконували спеціальні роботи в польотах, котрі вийшли на пенсію до набрання чинності цим Законом згідно з пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 1222- XIV. Предметом регулювання зазначеної статті, як убачається з її назви, є розміри пенсій за вислугу років.
Перелік окремих категорій працівників авіації та льотно-випробного складу, які мають право на пенсію за вислугу років, установлений статтею 54 Закону "Про пенсійне забезпечення". Даною нормою, зокрема, передбачено, що право на таку пенсію мають працівники льотного і льотно-випробного складу при вислузі років на цих посадах не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, у яких вони зайняті, та що перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання положень статті 54 Закону "Про пенсійне забезпечення" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 липня 1992 р. № 418 "Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу".
Згідно з підпунктом "г" пункту 1 затвердженого цією постановою Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, один рік роботи на посадах льотного складу в навчальних і спортивних авіаційних організаціях ДТСААФ рахується за півтора року вислуги за умови виконання плану навчально-льотної підготовки, а при виконанні елементів складного або вищого пілотажу - за два роки вислуги.
У пунктах 1 і 2 затвердженого тією ж постановою Переліку посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, названо членів екіпажів повітряних суден та інших літальних апаратів, а також льотно-інструкторський склад.
Таким чином, посади, які обіймав позивач до виходу на пенсію за вислугою років, підпадають під підстави для призначення йому такої пенсії відповідно до статті 54 Закону "Про пенсійне забезпечення" і перерахунку цієї пенсії у розмірі, встановленому частиною 3 статті 53 названого Закону.
Отже, доводи відповідача, що на позивача не поширюється дія статті 53 зазначеного Закону, оскільки він не працював на посадах, перелічених у цій нормі, є помилковими.
З урахуванням викладеного, зміст статті 53 Закону слід розуміти таким чином, що до осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, належать і члени екіпажів повітряних суден та інших літальних апаратів, льотно-інструкторський склад організацій ДТСААФ, Товариства сприяння обороні України.
Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 19.09.2007 року, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.09.2015 року № К/9991/34585/12.
Окрім того, як убачається з матеріалів справи страховий стаж позивача на посадах льотного та льотно-випробного стажу становить 36 років 5 місяців 4 дні.
Відповідно до статті 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.
Переведення з одного виду пенсії на інший провадиться з дня подання відповідної заяви з усіма необхідними документами.
Таким чином, єдиним передбаченим способом переведення з одного виду пенсії на інший є волевиявлення особи, що отримує таку пенсію, шляхом подання відповідної заяви.
При цьому, така заява має чітко відображати бажання особи, що отримує пенсію, зокрема, за вислугу років, бути переведеною на інший вид пенсії.
Відповідачем не було надано доказів того, що позивачем подано до пенсійного органу заяву, яка за своїм змістом відображає його волевиявлення бути переведеним на пенсію, відмінну від пенсії за вислугу років.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність права у позивача на отримання пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як у редакції на дату призначення пенсії, так і на дату виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до підпункту "в" пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 року №418, у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії.
Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Таким чином передбачено право позивача на перерахунок його пенсії щороку з 1 березня 2005 року.
Докази перерахунку пенсії позивача в матеріалах справи відсутні і таких доказів відповідач до апеляційної скарги не долучив.
Твердження відповідача, що з 01 січня 2004 року розрахунок пенсії за вислугу років як працівнику льотно-випробного складу здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" судом до уваги не приймається, оскільки пунктом 2 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано питання стосовно права на призначення пенсії особам за вислугою років, а не перерахунку вже призначеної пенсії за вислугою років.
Підпунктом "в" пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації встановлено, що коефіцієнт, на якій збільшується пенсія при її перерахунку визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії.
В матеріалах справи міститься лист відповідача від 05 березня 2020 року №3145-2887/М-02/8-2600/20, в якому зазначена інформація про коефіцієнти, які застосовуються при перерахунку пенсій працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, починаючи з 2005 року, а саме: в 2005 році - 3,84142/ 1,27549 - для двоскладової формули; в 2006 році - 1,36730; в 2007 році - 1,29184; в 2008 році - 1,29732; в 2009 році - 1,33696; в 2010 році - 1,05507; в 2011 році - 1,17489; в 2012 році - 1,17590; в 2013 році - 1,14909; в 2014 році - 1,07919; в 2015 році - 1,06584; в 2016 році - 1,20527; в 2017 році - 1,23555; в 2018 році - 1,37070; в 2019 році - 1,24787; в 2020 році - 1,18413.
Таким чином, відповідачем розраховано коефіцієнти, на які збільшується пенсія працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації при її перерахунку щорічно з 1 березня, починаючи з 2005 року.
Доводи відповідача про те, що суд не може зобов'язати орган владних повноважень провести перерахунок пенсії з врахуванням конкретних коефіцієнтів, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, суд вважає необґрунтованими. Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
В даному випадку зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії за вислугу років позивача із застосуванням конкретних коефіцієнтів є виправданим, оскільки зазначені коефіцієнти згідно з листом відповідача від 05 березня 2020 року №3145-2887/М-02/8-2600/20 застосовуються при перерахунку пенсій працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації та відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.
Оскільки бездіяльність відповідного органу визнана судом протиправною, іншого варіанта поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, а тому суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судом зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб'єкта владних повноважень.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 823/795/17, постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 816/591/15-а, постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.
Відповідно до статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Оскільки судом першої інстанції встановлено протиправність не здійснення відповідачем перерахунку пенсії за вислугу років позивача з 2005 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги провести перерахунок пенсії позивача із застосуванням коефіцієнтів за 2005 рік - 3,84142; за 2006 рік - 1,36730; за 2007 рік - 1,29184; за 2008 рік - 1,29732; за 2009 рік - 1,33696; за 2010 рік - 1,05507; за 2011 рік - 1,17489; за 2012 рік - 1,17590; за 2013 рік - 1,14909; за 2014 рік - 1,07919; за 2015 рік - 1,06584; за 2016 рік - 1,20527; за 2017 рік - 1,23555; за 2018 рік - 1,37070; за 2019 рік - 1,24787; за 2020 рік - 1,18413.
Твердження відповідача про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежене, в тому числі встановленням строків на звернення до суду суд вірно не взяв до уваги.
Як зазначив позивач у позовній заяві про не проведення відповідачем йому відповідного перерахунку пенсії він дізнався у січні 2020 року з листа пенсійного органу за наслідком розгляду його звернення щодо умов розрахунку його пенсії, з якого вбачається, що пенсія позивачу жодного разу належним чином не перераховувалась шляхом збільшення на розрахунковий коофіцієнт.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64 Конституції України).
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб'єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним звернення особи щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, від 9 липня 2019 року у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017) та від 22 листопада 2019 року у справі №1140/3136/18.
За таких обставин колегія суддів не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною першою статті 122 КАС України оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.