Справа № 320/1806/20
28 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Кондрат Л.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року, суддя Леонтович А.М., у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про зобов'язання Головне управління ДПС списати податковий борг ФОП ОСОБА_1 в сумі 76 156,72 грн як безнадійний у зв'язку з спливом 1095 денного строку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у Київській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) зареєстована як фізична особа-підприємець 13.09.2013 року, номер запису 2 339 000 0000 013530; основним видом економічної діяльності є 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (а.с.9-10).
Згідно з даними інтегрованих карток платника податків за позивачем рахується податковий борг у розмірі 76 156, 23 грн.
Податковий борг виник на підставі податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом за результатами перевірки №112/101322/ НОМЕР_1 від 10.03.2015 року.
31.03.2015 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0001172302 по адміністративним штрафам та іншим санкціям у розмірі 76 155,72 грн.
31.03.2015 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0001182302 по штрафним санкціям за порушення законодавства про патентування, норми регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів у розмірі 1,00 грн.
29.01.2020 року позивач звернулася до Києво-Святошинського управління ГУ ДПС у Київській області із заявою щодо списання податкового боргу, як безнадійного.
Листом №3788/10/10-36-10-02-14 від 06.02.2020 року відповідачем запропоновано ОСОБА_1 забезпечити погашення податкового боргу у сумі 76, 2 тис. грн.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 36.1, 36.2, 36.3 статті 36 ПК податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
Пунктом 38.1 статті 38 ПК визначено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Підпунктом 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.
Згідно з підпунктом 19-1.1.22 пункту 19.1 статті 19 ПК контролюючі органи здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.
Відповідно до підпункту 19-1.1.24 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК контролюючі органи здійснюють функції, зокрема, щодо відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов'язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу.
За змістом підпункту 20.1.29 пункту 20.1 статті 20 ПК контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до пункту 101.1 статті 101 ПК списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.
Згідно з пунктом 101.2 статті 101 ПК під терміном «безнадійний» розуміється: податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв'язку з недостатністю майна банкрута (підпункт 101.2.1 пункту 101.2); податковий борг фізичної особи, яка: визнана у судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом; померла, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом; понад 720 днів перебуває у розшуку (підпункт 101.2.2 пункту 101.2); податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3 пункту 101.2); податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) (підпункт 101.2.4 пункту 101.2); податковий борг платника податків, щодо якого до Державного реєстру внесено запис про його припинення на підставі рішення суду, а для банків - на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку або рішення Національного банку України про затвердження ліквідаційного балансу, ухвалення остаточного звіту ліквідатора і завершення ліквідаційної процедури (підпункт 101.2.5).
Пунктом 101.5 статті 101 ПК України визначено, що контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Строки давності та їх застосування визначені у статті 102 ПК.
Як зазначено у пункті 102.1 статті 102 ПК контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Відповідно до пункту 102.4 статті 102 ПК у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що за кожним податком та збором у платника податку виникає безумовний податковий обов'язок сплатити суму такого податку чи збору в порядку і строки, визначені законом. Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. У разі виникнення у платника податку податкового боргу платник зобов'язаний його сплатити, а у разі несплати - податковий обов'язок не є виконаним.
У такому разі контролюючий орган вживає заходів з метою погашення платником податку податкового боргу, до яких належать стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 ПК).
Право податкової застави виникає в силу закону та не потребує письмового оформлення, опис майна проводиться на підставі рішення контролюючого органу, а акт опису майна лише фіксує певний перелік майна.
При цьому, підставою для звільнення майна з податкової застави є відповідний документ, що засвідчує закінчення подій, наявність яких зумовили виникнення права податкової застави.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №560/495/19.
При цьому стягнення коштів контролюючий орган має право ініціювати тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Податковий борг платника податків, стосовно якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки безумовно вважається безнадійним.
У разі коли контролюючий орган ініціював до стягнення податковий борг до закінчення цього строку давності, цей податковий борг не підпадає під визначення «безнадійного», що зазначене у підпункті 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 ПК (податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом), тому у разі його стягнення за рішенням суду, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, строк його стягнення може встановлюватись тільки до повного погашення заборгованості або до визнання його безнадійним тільки у випадках, передбачених підпунктами 101.2.1, 101.2.2, 101.2.4, 101.2.5 пункту 101.2 статті 101 ПК.
Водночас, в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, у зв'язку із чим у контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 807/2097/16.
Щодо посилання податкового органу про втручання суду в дискреційні повноваження податкового органу, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у постановах від 04.09.2018 року у справі №813/4430/16, постанові 19.09.2019 року у справі №910/11620/18, постанові 31.10.2019 року у справі №925/1242/15, постанові від 05.12.2019 року у справі №910/1678/19 зазначив, що списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
У той же час, Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 04.09.2018 року у справі № 813/4430/16.
Таким чином, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що податковий борг платника податків, а саме ФОП ОСОБА_1 , є безнадійним, а бездіяльність фіскального органу щодо його списання протиправною, враховуючи безальтернативність дій контролюючого органу щодо його списання - зобов'язання ДФС списати такий безнадійний борг не є втручанням в дискреційні повноваження податкового управління і є ефективним способом захисту, який виключає подальше звернення платника до суду за захистом порушених прав.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.