Справа № 728/2085/20 Суддя першої інстанції: Лобода Н.В.
27 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Закревській І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Бахмацького районного суду Чернігівській області від 14 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського сектору реагування патрульної поліції Бахмацького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області Самозвона Владислава Віталійовича, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Бахмацького районного суду Чернігівської області з позовом до поліцейського сектору реагування патрульної поліції Бахмацького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області капрала поліції Самозвона Владислава Віталійовича (далі - Відповідач-1, Капрал поліції) про скасування постанови Капрала поліції серії БАБ №295660 від 09.11.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КпАП України та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.
Ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 02.12.2020 року залучено до участі у справі Головне управління Національної поліції в Чернігівській області в якості співвідповідача (далі - Відповідач-2, ГУ НП в Чернігівській області).
Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 14.12.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що окрім оскаржуваної постанови Відповідачами не надано будь-яких доказів на підтвердження факту вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, у той час як останнім відповідний факт заперечується.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що транспортний засіб, яким керував Позивач, було правомірно зупинено Відповідачем-1, ОСОБА_1 на вимогу Капрала поліції не було надано реєстраційні документи на автомобіль, що підтверджується спірною постановою та письмовим рапортом напарника Відповідача-1, а відтак адміністративне стягнення накладено обґрунтовано.
Після усунення визначених в ухвалі від 04.01.2021 року про залишення апеляційної скарги без руху ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.01.2021 року.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, клопотання про відкладення розгляду справи не направляли, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Капралом поліції 09.11.2020 року було складено постанову серії БАБ №295660 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 7; далі - оскаржувана постанова), якою до Позивача за порушення пп. «б» п. 2.1 Правил дорожнього руху України застосовано передбачене ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало те, що 09.11.2020 року о 20:10 водій автомобіля «Mitsubishi Colt», днз. « НОМЕР_1 », керуючи указаним транспортним засобом, не мав при собі реєстраційних документів на транспортний засіб.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 7, 9, 126, 251, 283, 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, пп. «б» п. 2.1 Правил дорожнього руху, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на необґрунтованість притягнення особи до адміністративної відповідальності через відсутність доказів вчинення нею правопорушення.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Обов'язок водія мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки реєстраційний документ на транспортний засіб закріплений також в абз. 2 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» та у пп. «б» п. 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (далі - ПДР України).
Таким чином, порушення учасником дорожнього руху вимог пп. «б» п. 2.1 ПДР України тягне за собою відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 126 КпАП України.
Водночас, судовою колегією враховується, що приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
У даному випадку, на переконання судової колегії, для підтвердження факту порушення Позивачем пункту пп. «б» п. 2.1 ПДР України Відповідач-1 в силу положень ст. 251 КпАП України мав би надати, зокрема, відеозапис події, під час якої ОСОБА_1 після зупинки транспортного засобу та вимоги Капрала поліції про надання реєстраційних документів відмовився їх надати.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та було вірно підкреслено судом першої інстанції, будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КпАП України, крім оскаржуваної постанови, Відповідачами не надано. Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.08.2019 року у справі №152/976/17, фіксація саме вчинення адміністративного правопорушення позивача, а не притягнення до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.
Посилання Апелянта на оскаржувану постанову як на доказ вчинення ОСОБА_1 правопорушення, є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 та у постанові від 29.04.2020 року у справі № 211/4667/16-а (2-а/211/26/17).
Судовою колегією враховується, що згідно доданої до апеляційної скарги копії рапорту поліцейського СРПП Бахмацького відділу поліції старшого сержанта поліції Сергія Іванова від 22.12.2020 року, який знаходився на добовому чергуванні разом із Капралом поліції Самозвоном В.В., на місці зупинки ОСОБА_1 відмовився надати на вимогу Відповідача-1 реєстраційні документи на автомобіль, пояснивши це тим, що транспортний засіб належить дружині та відповідні документи залишилися вдома. Крім того, у рапорті вказано, що під час спілкування з ОСОБА_1 службова камера була увімкнута, однак згодом виявилося, що вона працювала у режимі очікування та нічого не фіксувала.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції указаний рапорт на підтвердження факту вчинення Позивачем правопорушення не може вважатися належним і допустимими доказам, оскільки відомості, викладені у рапорті напарника Відповідача-1, не можуть вважатися об'єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб'єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15.04.2020 року у справі № 489/4827/16-а.
За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За таких обставин, враховуючи, що належними та допустимими доказами не підтверджується факт вчинення Позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КпАП України, на чому було вірно наголошено судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позиції Бахмацького районного суду Чернігівської області щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено «27» січня 2021 року.