Справа № 320/1292/19 Суддя першої інстанції: Патратій О.В.
27 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Епель О.В., Коротких А.Ю.,
при секретарі - Закревській І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними та скасування актів, -
У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України (далі - Відповідач, ГУ Національної гвардії) про визнання протиправними та скасування актів спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5* та акту №23/17 (форми НТ*) про нещасний випадок невиробничого характеру від 15.12.2017 року, складені за фактом загибелі рідного брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рудня-Іванівська Ємільчинського району Житомирської області, військовослужбовця бригади швидкого реагування Національної гвардії України (в/ч НОМЕР_1 ).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 року справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відсутність в оскаржуваних актах конкретного місця події не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства, оскільки така інформація не може бути розголошена з міркувань безпеки. Суд зазначив, що всупереч доводів Позивача протокол огляду місця події, а також детальні фотознімки місця події додані до матеріалів службового розслідування. Крім іншого, суд зауважив, що відсутність висновку експертизи не може бути перешкодою для складання спірних актів, оскільки приписи чинного законодавства передбачають обов'язковість такого висновку лише у випадку проведення експертизи. Окремо суд підкреслив, що Позивач не відноситься до першої черги права на спадкування за законом, особисті немайнові права не входять до складу спадщини, а відтак не належить до кола осіб, чиї права, свободи чи інтереси порушуються оскаржуваними актами.
Не погоджуючись із рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з урахування заяви про уточнення вимог, просить скасувати його та задовольнити вимоги апеляційної скарги. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, судом не було враховано факту неотримання відзиву на позов, що позбавило його можливості висловити свою позицію щодо позиції Відповідача, по-друге, суд не врахував, що всупереч вимог чинного законодавства в актах не було зазначено конкретного місяця події, а доказів дислокації частин Національної гвардії України саме у с. Криничне Донецької області Відповідачем не надано, по-третє, судом залишено поза увагою, що матеріалами справи не підтверджується факт самогубства ОСОБА_2 , оскільки всупереч вимог Порядку №1346 у матеріалах розслідування нещасного випадку відсутні відомості щодо експертизи чи відповідних рішень органів розслідування, по-четверте, суд прийшов до необґрунтованого висновку про відсутність у Позивача права на звернення до суду із вказаним позовом, адже будь-яких доказів неналежності Апелянта до членів сім'ї загиблого ОСОБА_3 . Відповідачем не надано.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.01.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.01.2021 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.01.2021 року.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні Позивач доводи апеляційної скарги підтримав та просив її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав.
Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 14.02.2017 року № 43 солдат ОСОБА_2 був прийнятий на військову службу за контрактом та зарахований в списки особового складу (а.с. 135-136).
Із змісту виданої військової частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України довідки від 30.10.2017 року № 1401 ОСОБА_2 приймав участь у антитерористичній операції з 29.08.2017 року по 08.10.2017 року (а.с. 137).
Судом першої інстанції встановлено, що 30.08.2017 року ОСОБА_2 разом з іншими військовослужбовцями прибув в Донецьку область, а з 27.09.2017 року 3 рота оперативного призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України розташувалась у с. Криничне Бахмутського району Донецької області. Особовий склад був розселений по приватних будинках. На даху будинку, де солдат ОСОБА_2 проживав разом з одинадцятьма співслужбовцями, був обладнаний спостережний пост. Службу на спостережному посту військовослужбовці несли по одному по три години з відпочинком шість годин.
Близько 12:40 08.10.2017 року з солдатом ОСОБА_2 у зоні проведення антитерористичної операції стався смертельний нещасний випадок.
15.12.2017 року Комісія, призначена розпорядженням командувача Національної гвардії України, склала акт (форма Н-5*) спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 08.10.2017 року (а.с. 125-129). Згідно висновків комісії, нещасний випадок стався внаслідок самогубства, скоєного ОСОБА_2 . Нещасний висновок стався в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Також, як встановлено судом першої інстанції, 15.12.2017 року Комісією було складено Акт № 23/17 (форма НТ*) про нещасний випадок невиробничого характеру (а.с. 130-132).
У вказаних актах зафіксовано, що: « 08.10.2017 солдат ОСОБА_4 , одягнувши форму, яку виправ напередодні та нові черевики з високим берцем, об 11.00 заступив на пост спостереження. Близько 12.40 на посту спостереження пролунав постріл. Солдати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 першими прибігли до драбини, яка вела на дах, де знаходився спостережний пост. Солдат ОСОБА_5 заліз першим та побачив, що солдат ОСОБА_4 сидів на кріслі опершись на спинку, закинув голову назад і хрипів, його автомат знаходився в нього між ніг, а на кітелі в районі серця була дірка. По радіостанції солдат ОСОБА_5 викликав допомогу. Після нього на дах піднявся солдат ОСОБА_6 . Разом вони кинулись до солдата ОСОБА_7 щоб надати першу допомогу. Солдат ОСОБА_6 оглянув автомат та виявив, що він знятий із запобіжника і у магазині не вистачає двох патронів, один з яких був у патроннику автомата. Він поставив автомат на запобіжник. Солдат ОСОБА_5 зняв з солдата ОСОБА_7 кітель і футболку та побачив на грудній клітині в області серця отвір від кулі. Поряд на дошках лежала книжка, в якій солдат ОСОБА_4 написав передсмертну записку.
Після виклику по радіостанції про допомогу на дах піднялися лікар медичного пункту військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України. Вони оглянули тіло солдата ОСОБА_7 . Пульс був відсутній, на грудях в області серця було кульове поранення, ознаки життя були відсутні.
Близько 15.00 08.10.2017 прибула оперативно-слідча група Бахмутського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Донецькій .області. З 15.30 до 18.10 ними було проведено огляд місця події та складено протокол.
08.10.2017 слідчим Бахмутського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Донецькій області по цій події відкрито кримінальне провадження та дані внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050150002370.».
Як встановлено судом першої інстанції, Позивач не погоджується з оскаржуваними актами, вважаючи, що 08.10.2017 року сталося вбивство його рідного брата ОСОБА_2 , який був військовослужбовцем Бригади швидкого реагування Національної гвардії України (в/ч НОМЕР_1 ). На думку Позивача, всупереч вимогам законодавства Відповідач відмовився скласти акт про настання нещасного випадку своєчасно з дотримання всіх вимог Порядку №1346.
Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. 22 Закону України «Про охорону праці», ряду положень Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27.12.2002 року №1346 (далі - Порядок №1346), ст. ст. 201, 1219, 1261 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується проведення розслідування нещасного випадку у відповідності до вимог чинного законодавства, а права та інтереси Позивача як рідного брата загиблого, спірними актами не порушені.
З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.
Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону праці» охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону праці» дія цього закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Статтею 22 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.
З метою врегулювання питань, пов'язаних із розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 року №1346 затверджено вже згаданий вище Порядок №1346.
Відповідно до п. 2.1 Порядку №1346 розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті в підрозділі.
Згідно п. 2.2 Порядку №1346 за результатами розслідування складаються акти за формою Н-1* і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.
Якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не повинен складатися акт за формою Н-1*, тобто нещасний випадок не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ* (додаток 2) (п. 2.4 Порядку №1346).
Відповідно до п. 4.1 Порядку №1346 спеціальному розслідуванню підлягають, зокрема, випадки загибелі працівників; випадки смерті в підрозділі.
Пунктом 4.5 Порядку №1346 передбачено, що спеціальне розслідування нещасних випадків (у тому числі поранень) проводиться протягом не більше 10 робочих днів. У разі необхідності встановлений термін може бути продовжений керівником органу, який призначив розслідування.
За правилами п. 4.6 Порядку №1346 за результатами розслідування складається акт спеціального розслідування за формою Н-5* (додаток 4), а також оформляються інші матеріали, передбачені пунктом 4.13 цього Порядку, у тому числі карта обліку професійного захворювання (отруєння) на кожного потерпілого, якщо нещасний випадок пов'язаний з гострим професійним захворюванням (отруєнням).
В акті спеціального розслідування нещасного випадку, який стався внаслідок аварії, зазначаються категорія аварії та розмір заподіяної під час цієї аварії матеріальної шкоди.
Акт спеціального розслідування підписується головою і всіма членами комісії із спеціального розслідування. У разі незгоди зі змістом акта член комісії у письмовій формі викладає свою окрему думку.
Акт за формою Н-1* (НТ*) на кожного потерпілого складається відповідно до акта спеціального розслідування у двох примірниках, підписується головою та членами комісії із спеціального розслідування і затверджується керівником вищого підрозділу протягом доби після одержання цих документів.
Згідно п. 4.8 Порядку №1346 для встановлення причин нещасних випадків (у тому числі поранень) і розроблення заходів щодо запобігання подібним випадкам комісія із спеціального розслідування має право вимагати від керівника підрозділу створення експертної комісії із залученням експертів-спеціалістів науково-дослідних, проектно-конструкторських та інших організацій, органів виконавчої влади та державного нагляду за охороною праці.
Після ознайомлення з необхідними матеріалами, обстеження місця події та проведення необхідних розрахунків експертна комісія складає висновок, у якому стисло викладаються обставини, визначаються причини травмування, гострого професійного захворювання (отруєння), зазначаються допущені порушення вимог нормативно-правових актів про охорону праці, а також заходи щодо запобігання подібним випадкам. Висновок експертної комісії викладається чітко, у стверджувальній формі.
Комісія із спеціального розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) у разі необхідності може додатково залучати незалежну експертну комісію.
Матеріали справи свідчать, що за наслідками спеціального розслідування нещасного випадку Відповідачем було складено, зокрема, акт форми Н-5* від15.12.2017 року (додаток 4 до п. 3.8 Порядку №1346), в якому зафіксовано, що подія сталася у с. Криничне Бахмутського району Донецької області (на території дислокації військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України в зоні проведення антитерористичної операції). Такі ж відомості щодо місця події зазначені й в акті №23/17 про нещасний випадок невиробничого характеру форми НТ* (додаток 2 до п. 2.4 Порядку №1346). При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що указаний опис місця події дає можливість визначити, де остання мала місце. У свою чергу, незазначення чіткої адреси в оскаржуваних актах, як вірно підкреслено судом першої інстанції, не може вважатися порушенням вимог Порядку №1346 з огляду на належність такої інформації до такої, що не підлягає розголошенню через розташування відповідної частини Національної гвардії України у зоні проведення антитерористичної операції.
Відповідно до п. 4.13 Порядку №1346 до матеріалів спеціального розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) належать, зокрема: протокол огляду місця, де стався нещасний випадок, за встановленою формою (додаток 9); ескіз місця нещасного випадку (у тому числі поранення) за встановленою формою (додаток 10), необхідні плани, схеми, фотознімки місця події, пошкодженого об'єкта, транспортного засобу, обладнання, устаткування тощо; висновки експертиз (науково-технічної, медичної тощо), якщо такі проводилися; медичний висновок про причини смерті або характер травми потерпілого, а також про наявність в його організмі алкоголю чи наркотиків.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у матеріалах спеціального розслідування нещасного випадку міститься протокол огляду місця події від 08.10.2017 року, складений на виконання вимог КПК України (а.с. 151-156), який, хоча і не є протоколом огляду місця, де стався нещасний випадок, за встановленою Порядком №1346 формою, однак з огляду на його зразок, такий документ фіксує ті ж обставини, що й протокол огляду місця події.
Крім того, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що у матеріалах спеціального розслідування нещасного випадку відсутній ескіз місця нещасного випадку (у тому числі поранення) за встановленою формою (додаток 10 до п. 4.13 Порядку №1346). Разом з тим, судовою колегією враховується, що матеріали розслідування містять детальні фотознімки місця події, що, на переконання суду апеляційної інстанції, за відсутності аргументів Позивача щодо того, яким чином відсутність ескізу місця нещасного випадку перешкоджало проведенню такого розслідування, не може своїм наслідком безумовний висновок про необхідність скасування спірних актів.
Разом з тим, відхиляючи аргументи Позивача про те, що всупереч вимог Порядку №1346 у матеріалах спеціального службового розслідування відсутні висновки експертизи, з підстав, що в силу положень п. 4.13 Порядку №1346 вони є обов'язковими лише у випадку проведення, суд першої інстанції не врахував такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено раніше, згідно висновків комісії, нещасний випадок стався внаслідок самогубства, скоєного ОСОБА_2 . Нещасний висновок стався в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.
Відповідне формулювання висновку відповідає приписам абз. 5 п. 3.11 Порядку №1346, згідно якого Комісія з розслідування визнає, що «нещасний випадок трапився в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків», якщо нещасний випадок (у тому числі поранення) стався у разі природної смерті або самогубства, за винятком випадків, зазначених у пункті 3.10 цього розділу, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та органів досудового розслідування.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що кваліфікація нещасного випадку як такого, що трапився у період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, у випадку самогубства можлива лише випадку підтвердження відповідної обставини висновками судово-медичної експертизи та органів досудового розслідування. Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що надані на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 09.06.2020 року матеріали спеціального розслідування нещасного випадку (а.с. 115-170) містять лише витяг з кримінального провадження №12017050150002370 із правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство) (а.с. 170). Відомості щодо існування висновків судово-медичної експертизи та органів досудового розслідування про підтвердження факту самогубства ОСОБА_2 матеріали спеціального розслідування нещасного випадку не містять.
Надана Позивачем до матеріалів справи копія висновку експерта від 22.11.2017 року №387 (а.с. 176-183), на переконання судової колегії, не може свідчити про правомірність оскаржуваних актів, оскільки, по-перше, такий висновок складений після завершення спеціального розслідування нещасного випадку, по-друге, висновків органів досудового розслідування про те, що такий випадок стався внаслідок самогубства, матеріали справи на містять.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що спеціальне розслідування нещасного випадку, що стався із ОСОБА_2 , за наслідками якого були складені оскаржувані акти форми Н-5* та форми НТ*, проведено без урахування визначених Порядком №1346 вимог, а кваліфікація нещасного випадку як такого, що трапився в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, якщо нещасний випадок (у тому числі поранення) стався у разі природної смерті або самогубства, за відсутності відповідного підтвердження висновками судово-медичної експертизи та органів досудового розслідування є передчасною та суперечить спеціальним нормам абз. 5 п. 3.11 Порядку №1346.
Щодо твердження суду першої інстанції про відсутність у Позивача права на оскарження спірних актів з підстав того, що вони жодним чином не стосуються його прав, свобод чи інтересів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, у розумінні Конвенції, суд повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.
Матеріали справи свідчать, що, обґрунтовуючи порушення своїх прав та інтересів, Позивач вказує на те, що він є близьким родичом загиблого, а саме його рідним братом, і такі протиправні рішення враховуються досудовим розслідуванням при кваліфікації кримінального правопорушення не на користь Позивача, оскільки на даний час слідство зводиться до версії із самогубством.
Заперечуючи факт порушення оскаржуваними актами прав та інтересів ОСОБА_2 з підстав неналежності останнього до спадкоємців першої черги загиблого та невходженням до спадкової маси особистих немайнових прав, суд першої інстанції не врахував, що, як вбачається з матеріалів справи, Апелянт визнаний потерпілим у кримінальному провадженні №12017050150002370.
Згідно ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Відтак, отримання судового захисту може мати не лише майнове, а й немайнове підґрунтя. З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що із вказаним позовом звернувся рідний брат загиблої особи, який вважає неправильними висновки спеціального розслідування нещасного випадку щодо неї, колегія суддів, з урахуванням встановлених вище обставин справи, приходить до висновку, що у спірному випадку права ОСОБА_1 як брата загиблого ОСОБА_2 , у тому числі на встановлення обставин його смерті, є порушеними, а відтак можуть бути об'єктом судового захисту у межах цієї справи.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Крім іншого, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з ГУ Національної гвардії за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору в сумі 1 921,00 грн., з яких 768,40 грн. за подання позову та 1 152,60 грн. за подання апеляційної скарги. Крім того, судова колегія звертає увагу, що судовий збір, сплачений на рахунок Київського окружного адміністративного суду (769,00 грн.), а також інша частина суми судового збору (2,40 грн.), сплачена за подання апеляційної скарги за вирахуванням належної до сплати частини (1 152,60 грн., що дорівнює 1 921,00 х 0,4 х 150%), може бути повернута за відповідно заявою особи у порядку, встановленому ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати акт спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5* та акт №23/17 (форми НТ*) про нещасний випадок невиробничого характеру від 15 грудня 2017 року, складені Комісією Головного управління Національної гвардії України за фактом загибелі рідного брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рудня-Іванівська Ємільчинського району Житомирської області, військовослужбовця бригади швидкого реагування Національної гвардії України (в/ч НОМЕР_1 ).
Стягнути з Головного управління Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9-А, код ЄДРПОУ 08803498) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді О.В. Епель
А.Ю. Коротких
Повний текст постанови складено та підписано « 27» січня 2021 року.