Справа № 640/4578/20 Судді першої інстанції: Аверкова В.В.
Бояринцева М.А., Шевченко Н.М.
27 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Кобаля М.І.,
при секретарі - Закревській І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 10 годині 30 хвилин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року, повний текст якого складено 21 вересня 2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, відділ Головного управління Держгеокадастру у Новоодеському районі Миколаївської області, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Виконавчий комітет Новоодеської міської ради, про визнання протиправними дій, рішень і бездіяльності, відшкодування шкоди, -
У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - Відповідач, КМ України), треті особи - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі- Третя особа-1, Держгеокадастр), відділ Головного управління Держгеокадастру у Новоодеському районі Миколаївської області (далі - Третя особа-2, Відділ ГУ Держгеокадастру у Новодеському районі), Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - Третя особа-3, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області), Виконавчий комітет Новоодеської міської ради (далі - Третя особа-4, Виконком Новоодеської міськради), в якому просила:
«визнати протиправними дії, рішення, бездіяльність уряду щодо невиконання повноважень відповідно до ст.ст. 3, 19, 116 Конституції України:
1) відносно звернень на особисті прийоми позивача в період 2008 - 2011 року щодо рішень - відмов виконати повноваження органу влади Держкомзем, Відділ Держкомзем в Новоодеському районі Миколаївської області, Головного управління Держкомзем в Миколаївській області, Новоолеської міськради та Новоодеського районного суду Миколаївської області - шкода, завдана урядом позивачу: втрачене здоров'я, набуто великий борг, зруйноване майно - садиба, яку позивач мала можливість відчужити в 2008 році;
2) відносно створення умов життя громадян, які не відповідають нормам життя людини, який визначений найбіднішим в світі за рівнем життя. Визнано протиправною та скасовано в суді постанову Кабінету Міністрів України щодо встановлення прожиткового мінімуму для громадян. Шкода, завдана урядом позивачу: втрачене здоров'я, набутий великий борг;
3) відносно протиправних дій уряду, який виносить політичні рішення щодо привласнення державних коштів, державного майна, невеликою кількістю осіб, яке є власністю народу. Шкода, завдана урядом позивачу: втрачене здоров'я, набутий великий борг. Та відшкодувати шкоду, завдану протиправною дією органу влади в розмірі 5 мільйонів гривень.».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів порушення Відповідачем її прав, а також не наведено аргументів на завдання Урядом України моральної шкоди.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом було порушено норми процесуального права в частині незабезпечення розгляду справи за відсутності Позивача протягом тривалого часу, встановлення у рішенні суду тих обставин, на які останній не посилався, а також ненадання оцінки жодним аргументам учасників справи. Крім того, зазначає, що судом залишено поза увагою докази звернення до Уряду України у період з 2008 по 2011 роки, а також без належних мотивів відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди.
Після усунення визначених в ухвалі від 03.12.2020 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2021 року відкрито апеляційне провадження за указаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подачі відзиву на неї та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.01.2021 року.
У відзиві на апеляційну скаргу КМ України просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що на момент звернення до суду із вказаним позовом Відповідачем не допущено порушень прав Позивача, а, як вірно зазначено судом першої інстанції, будь-яких доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями КМ України на завданою шкодою ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, до суду направили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за твердженням ОСОБА_1 , органи державної влади порушали її право володіти своєю власністю - садибою, яку Позивач мала можливість відчужити у 2008 році за 25 тисяч доларів США (євро), однак остання зруйнована та пошкоджена у період 2008 - 2011 років за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2017 року у справі № 814/579/17 апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру задоволено, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 року скасовано, прийнято нову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
Позовними вимогами у згаданій справі Позивач визначала «визнання протиправними дії щодо ненадання документів публічної інформації відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» відносно передачі державного майна, умови отримання, прізвища, ім'я фізичних осіб, які отримали це право, документи щодо використання бюджетних коштів з часів керування органами державної влади, які не виконали вимоги законодавства щодо усунення недоліків Державного акту на землю в період 2008-2011 роки та зобов'язання надати реєстри щодо передачі у володіння державного майна та документи щодо отримання коштів з Державного бюджету України та документи щодо використання коштів, які надані Новоодеській міській раді».
Крім того, рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 07.06.2018 року у справі № 490/5584/17, залишеним без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 02.08.2018 року та постановою Верховного Суду від 22.01.2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України, Новоодеської міської ради Миколаївської області, Державної казначейської служби в Україні, Головного управління казначейської служби в Миколаївській області, Держгеокадастру України, відділу у Новоодеському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Миколаївської обласної державної адміністрації про відшкодування майнової та моральної шкоди - відмовлено.
Позовна заява була мотивована тим, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 року визнані протиправними дії Держгеокадастру України, Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, відділу Держгеокадастру в Новоодеському районі Миколаївської області, Новоодеської міської ради Миколаївської області щодо ненадання відповіді на її звернення відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», якими запитувалась інформація стосовно реєстрів права власності державного майна: земельних ділянок, які підпорядковані Держгеокадастру України та передані в приватну власність за період з 90-х років минулого століття до 2011 року.
Крім того, із змісту позовної заяви Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що, за твердженням ОСОБА_1 , протягом 2008-2011 років Новоодеська міська рада Миколаївської області, відділ Держкомзему в Новоодеському районі Миколаївській області за її зверненням не усунули недоліків, що містилися у державному акті на право приватної власності на землю, який було видано за життя її матері. Через допущені помилки в державному акті на право приватної власності на землю в частині невірно зазначеного імені померлої матері Позивача, його складення на дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням та невизначеними межами між двома суміжними ділянками, вона не мала можливості оформити право власності на спадкове майно.
Викладене, зокрема, стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 6, 40, 55, 113, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян», ст. ст. 3, 19, 47 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», параграфів 154, 157, 158 глави 2 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року №950 (далі - Регламент), а також ст. ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України, прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність виходу за їх межі з огляду на те, що Відповідачем не було забезпечено належного розгляду звернень Позивача в частині визначення органу, до компетенції якого належать питання виплати ядерної шкоди.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно ст. 113 Основного Закону Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» секретаріат Кабінету Міністрів України здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України.
Статтею 40 Конституції України передбачено право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.
За правилами статті 19 Закону України «Про звернення громадян» у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, що спеціально уповноважені здійснювати цю роботу. Таким підрозділом у Секретаріаті Кабінету Міністрів України є Управління з питань роботи із зверненнями громадян.
Нормами частини 2 статті 47 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що секретаріат Кабінету Міністрів України забезпечує відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» розгляд та надання відповідей на запити, що надходять до Кабінету Міністрів України.
Відповідно до § 154 Глави 2 Регламенту Кабінет Міністрів створює умови для здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади шляхом оприлюднення звітів за результатами моніторингу виконання своїх рішень та іншої інформації про свою діяльність у засобах масової інформації, на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів (Єдиному веб-порталі органів виконавчої влади), проведення роз'яснювальної роботи щодо цілей, змісту та механізму реалізації державної політики.
Кабінет Міністрів з питань, що належать до його компетенції, забезпечує надання об'єднанням громадян інформації, необхідної для досягнення їх цілей і виконання відповідних завдань.
Акти Кабінету Міністрів України підлягають обов'язковому оприлюдненню відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України оприлюднюються на офіційних веб-сайтах розробників у порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Згідно § 157 Глави 2 Регламенту задоволення запиту на інформацію, що перебуває у володінні Кабінету Міністрів, здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до § 158 Глави 2 Регламенту звернення громадян, адресовані Кабінетові Міністрів, Прем'єр-міністрові, Першому віце-прем'єр- міністрові, віце-прем'єр-міністрам, Державному секретареві Кабінету Міністрів, міністру, який не очолює міністерство, розглядаються відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та в порядку, встановленому цим Регламентом.
Секретаріат Кабінету Міністрів опрацьовує звернення громадян та готує пропозиції для розгляду Прем'єр-міністром, Першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр- міністрами, Державним секретарем Кабінету Міністрів, міністром, який не очолює міністерство, для прийняття рішення щодо порушеного питання.
Звернення громадян, адресовані Кабінетові Міністрів, Прем'єр-міністрові, Першому віце-прем'єр-міністрові, віце-прем'єр-міністрам, Державному секретареві Кабінету Міністрів, міністру, який не очолює міністерство, розглядаються відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та в порядку, встановленому цим Регламентом.
Відповідно до § 1 Розділу І Регламенту Кабінет Міністрів є колегіальним органом, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, Кабінет Міністрів в межах компетенції видає постанови і розпорядження, обов'язкові до виконання.
Приписи ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» визначають, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно ст. 4 Закону України «Про звернення громадян» до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
У розрізі наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 55 Конституції, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.
За правилами ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Разом з тим, наведеним приписам статті 9 кореспондують положення ч. 1 ст. 77 КАС України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання протиправними дій, рішень та бездіяльності Уряду України, оскільки до позовної заяви не додано доказів які б свідчили, що права Позивача оспорюються, порушуються чи не визнаються Відповідачем. До того ж, як вірно зауважено Окружним адміністративним судом міста Києва, будь-які звернення у порядку Закону України «Про звернення громадян» від ОСОБА_1 на адресу Кабінету Міністрів України в матеріалах справи відсутні.
Крім того, судовою колегією враховується, що рішенням суду у справі №826/3639/17, яке набрало законної сили, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 року №780 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення».
Посилання Апелянта на те, що остання у період з 2008 по 2011 роки неодноразово зверталася до Відповідача за захистом своїх прав судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як було зазначено вище, жодних належних і допустимих доказів на підтвердження указаних обставин матеріали справи не містять.
Щодо твердження ОСОБА_1 про те, що судом при вирішенні справи досліджувалися фактичні обставини, на які жодні з учасників справи не посилалися, а саме - рішення суду у справах №814/579/17 та №490/5584/17, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана їй моральна шкода, та з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
У контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За правилами ст. ст. 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.09.2020 року у справі №1340/4056/18.
Зважаючи на те, що Позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені Позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, колегія суддів погоджується з висновком судів першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено « 27» січня 2021 року.